45. Роль і місце Києво-Могилянської академії у розвитку української культури

Велику роль у поширенні освіти на західноукраїнських землях продовжує відігравати Львівський університет. Однак саме Києво-Могилянська академія стала найвпливовішим закладом східнослов'янського православного світу. З Києво-Могилянської академії вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори і медики, полководці і юристи — багато грунтовно освічених і талановитих людей. Серед них історик І. Гізель, поет, вчений і громадський діяч Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода. Приймали до академії молодь всіх станів, щороку навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. Курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років і поділявся на 8 класів. Тут вивчали граматику, поетику, риторику, філософію й богослов'я; вивчали мови — слов'янську, українську літературну, грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом; вивчали класичну грецьку і римську, частково — середньовічну літературу, історію, географію. З часом в академії було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, чисту і мішану математику (тригонометрію, фізику, астрономію, архітектуру).Академічна бібліотека у XVIII ст. налічувала 12 тисяч томів і безліч рукописної літератури та документів (до нашого часу збереглися лише окремі примірники), що робило її визначним науковим осередком.Академія була справжнім європейським центром науки. Тут формувалася філософська думка слов'янського світу в цілому. З академією, зокрема, пов'язана діяльність Й. Кононовича-Горбацького, М. Козачинського, вже згадуваних І. Гізеля, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Ломоносова, Я. Ковельського. В академії відбувалося становлення української літературної мови, складалася літературна і поетична школа.

46. Вертеп і вертепна драма в українській культурі.

Вертепом, або вертепною драмою, називається старовинний укр. нар. ляльковий театр, що виник у другій пол. XVII ст. у зв’язку з розвитком на Україні шкільної драми, зокрема інтермедій. Найраніші дані про вертеп належать до 1666 р., хоча скомороші «игры, глаголемыя куклы» побутували ще з Київської Русі, а звичай «ходіння з куклами» відомий з 1573 р. Авторами, постановниками і популяризаторами вертепу спочатку були мандрівні дяки, студенти Київської академії. Вертеп (первісне значення якого – печера, в якій народився Ісус Христос) – вистава, що розігрувалася у гарно оздобленому з дерева або з картону двоповерховому будиночку (скриньці). У підлозі поверхів розгалужено щілини, крізь які схований від глядачів задньою стінкою криньки вертепник водив знизу ляльки, укріплені на дротинах. Ляльки виготовлялися з дерева, їх розмальовували і одягали відповідно до статі, віку, професії, нац. та соціальної належності персонажа. Вертепник говорив за дійових осіб різними голосами, помічники грали на музичних інструментах, виконували дуети, хори тощо. Складалася вистава з двох частин – дій. У першій на верхньому поверсі вертепу розігрувалася традиційна різдвяна драма: у 13-17 коротеньких явах розгортався євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Дійство мало український колорит: пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо.

Друга частина вертерпу, що виконувалася на нижньому поверсі, складалася з 28-31 невеликих яв-інтермедій, слабо пов'язаних з попередньою дією, і мала суто світський характер. Тут виступали інші персонажі (лише чорт грав в обох діях): дід і баба, москаль, солдат і «красавиця» Дар'я Іванівна, циган з циганкою, угорець з угоркою, шляхтич з полькою та слугою, шинкар-єврей з жінкою, шинкарка, уніатський піп, селянин Клим з козою, дяк-бакаляр та його учень, а наприкінці – жебрак Савочка. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював структуру тогочасного українського суспільства, його звичаї, симпатії та антипатії. В цій частині діяв запорожець (він навіть розміром більший від інших ляльок) – героїчна постать, сповнена відчуття своєї соціальної сили і людської гідності, що перемагає всіх ворогів. У великому монолозі він розгортав цілу історію народно-козацького визвольного руху, боротьби українських народних мас проти різних загарбників і гнобителів; рядки з цього монологу виписано під численними народними картинами козака Мамая. Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище, типізоване за законами поетики народної творчості. Індивідуалізація образів досягалася зовнішністю ляльки, її одягом і особливо мовою. Основна маса персонажів розмовляла українською народною мовою, солдат – переважно російською, мова цигана була пересипана «циганськими» словами тощо. Другу частину вертепу визначала фольклорна стихія – звучали народні пісні, приказки, прислів'я, фразеологізми. Написана драма в основному нерівноскладовими силабічними віршами, але є і 13-складові вірші, а також прозові партії. Вертепна драма була улюбленим народним видовищем на Україні, перероблялася в Росії (споріднена з петрушкою) і Білорусії (батлейка). Особливу роль в популяризації вертепу відіграли козацькі лицедії, які ставили вертепні драми, висловлюючи в них думки і сподівання, близькі українському народові. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з др. пол. XVIII ст. (Сокиринецький вертеп, 1771). У ХІХ-ХХ ст. записано редакції Новгород-Сіверського (1824), Славутинського (1897, 1928), Батуринського (кін. ХІХ ст.), Хорольського (1928), Куп'янського (1937) текстів. Вплив мистецтва вертепу безпосередньо позначився на новій українській літературі, сприяв розвитку українського народного комерційного театру.