3. Сутність і види інвестицій.

Інвестиції – довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з

метою отримання прибутку.

Інвестиції в інноваційну діяльність передбачають такий рівень їх прибут-

ковості, який був би не меншим, чим віддача від вкладення вільних фінансових

коштів на депозити.

Інвестуванні інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених

інноваційних програм або проектів.

Інноваційна програма – програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних організацій.

Фінансування програми передбачає:

- вивчення доцільності інноваційної програми (за витратами і запланованим прибутком з урахуванням можливих ризиків);

- розроблення плану реалізації програми;

- організацію фінансування, в тому числі: оцінювання можливих форм фінансування і вибір такої, що відповідає вимогам інноватора; визначення організацій-інвесторів і структури джерел фінансування; контроль виконання плану і умов фінансування.

Система фінансування охоплює такі елементи:

- джерела фінансування;

- механізм (організаційні форми) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризиковою справою, однак у разі успіху віддача від інвестицій значно більша, ніж від поточної діяльності. Як правило,компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають значний потенціал ефективності і забезпечать їм високі прибутки. Це, в основному, інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер.

4. Джерела фінансування інноваційної діяльності.

Види и джерела фінансування інноваційної діяльності

Прямі інвестиції використовуються безпосередньо для реалізації іннова-

ційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні засоби включають:

- придбання (виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск;

- модернізацію діючого устаткування;

- будівництво і реконструкцію будівель і споруд;

- технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;

- нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням нової технології, патенту, ліцензії чи торгової марки.

Супутні інвестиції – це вкладення в об’єкти, які пов’язані територіально і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (лінії електропередачі, каналізація, шляхи, тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед

матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери, прилади), необхідні для

проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти (для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства).

Загальний обсяг інвестицій – сума всіх інвестиційних витрат: прямих і супутних інвестицій, інвестицій в НДР.

Джерела фінансових ресурсів підприємства:

- власні кошти і внутрішньогосподарські резерви;

- позикові кошти;

- залучені кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

- кошти, що перебувають у централізованому володінні об’єднань підприємств;

- кошти позабюджетних фондів;

- кошти Держбюджету;

- кошти іноземних інвесторів.

Власні кошти підприємств включають:

1. Чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після

сплати податків, інших обов’язкових платежів і формування резервного фонду і

амортизаційні відрахування. Такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

2. Мобілізація внутрішніх активів, що означає, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

3. Грошова частина внесків власників підприємства включає додаткові внески у статутні фонди підприємств, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих підприємств, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати.

Залучені кошти включають: емісію акцій, доброчинні внески спонсорів.

Емісія акцій – це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науковотехнічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний через нерозвинутість фондовогринку. На відміну від інших джерел фінансування є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди.

Позикові кошти включають: кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати.

Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

Позабюджетні фонди фінансування використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів продукції.

5. Особливості фінансування інноваційних процесів венчурним капіталом, а також особливості лизингу, франчайзингу і форфейтінгу.

Довгострокові кредити є найбільш поширеними джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні – лізинг, форфейтинг та франчайзинг, які надаються вітчизняними ти іноземними особами під боргові зобов’язання.

1. Довгостроковий комерційний кредит надається на термін реалізації інноваційного проекту.

2. Лізинг – це довгострокова оренда машин та обладнання. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації виробництва.

3. Форфейтинг – фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Може використовуватись для акумулювання фінансових коштів у процесі реалізації інноваційного проекту, якщо в інвестора бракує коштів для інновацій. Термін погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку при погашенні платежів.

4. Франчайзинг є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау, торгівельний знак тощо).

Фінансування інноваційної діяльності венчурним капіталом

Венчурний (ризиковий) капітал – якісно новий спосіб інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику.

Обов’язковою умовою такого інвестування є участь інвестора в управлінні інноваційною фірмою і отримання прибутків від продажу її акцій на фондовій біржі. Венчурний капітал розширює можливості створення і розвитку нової продукції, прискорює інноваційні процеси, підвищує науково-технічний рівень виробництва, формує конкурентне середовище в сфері науки і наукового обслуговування. Він є частиною фінансового капіталу, яка формується за рахунок позичкового та акціонерного капіталів та спрямовується на фінансування інноваційного процессу переважно в тій його частині, яка забезпечує виробництво знань. Венчурний капітал пов’язаний із здійсненням ризикових проектів і забезпечує реалізацію вартості продукту інноваційних венчурних фірм.

Фінансування інноваційних проектів за допомогою венчурного капіталу активно використовують у розвинутих країнах, коли венчурні фірми надають кошти, так само як і банки. Однак механізм венчурного фінансування інший: фенчурні фірми стають співвласниками підприємства, інвестуючи в нього капітал, вони очікують за це частку акцій. Мета венчурного підприємства – вкладення коштів у підприємство, яке організує роботу настільки ефективно, щоб через 5-7 років після продажу акцій отримати суму, яка в 3-5 разів перевищила б початковий внесок.

Фінансові кошти вкладаються у венчур без матеріального забезпечення і без гарантії, на страх і ризик власників капіталу. Але за позитивного результату венчур отримає великий прибуток і багаторазово окуповує свої вкладення. За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкладений у проект, цілком втрачається, 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбачали, 30% дають невеликий прибуток, і 30% протягом декількох років багато перекривають прибутком усі вкладені кошти.

Залежно від інвестиційних перспектив виділяють три типи венчурних під-

приємств:

- низькопотенційні підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 60 млн. доларів. Такі підприємств не дуже привабливі для

венчура, але їх кількість на ринку складає 90% усіх інноваційних підприємств;

- венчури середнього ринку, прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. доларів щорічно. Саме вони потребують участі венчурного капіталу;

- високопотенційні підприємства, які мають понад 50 млн. доларів щорічного прибутку впродовж 5 років. Вони найпривабливіші для венчурних інвесторів. Як правило, мають корпоративну форму власності і становлять 1% загальної кількості інноваційних підприємств.

Першим фондом венчурного капіталу у нашій країні став фонд Україна»,

створений у 1992 р. Серед компаній, що успішно скористувались допомогою енчурного капіталу, фірма «АВК», «Слобожанська будівельна кераміка», «Троянда-експрес».

Лізингове фінансування

Лізинг – довготермінова оренда машин, обладнання, транспортних асобів, виробничих споруд тощо на підставі договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх викупу орендарем.

Лізинг є одним із способів ефективної інвестиційної діяльності, коли компанія,що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм, які не мають необхідних коштів для крупно масштабного фінансування цих проектів.

Об’єктами лізингу є рухоме і нерухоме майно, що належить за чинним класификатором до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного продажу на ринку.

Суб’єктами лізингу є юридичні особи, що беруть участь у лізинговій операції:

лізингодавець і лізингоодержувач.

З огляду на термін та повноту окупності окупності витрат лізингодавця всі лізингові операції поділяють на:

- оперативний лізинг – лізинг з неповною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна окуповуються лише частково за рахунок першого терміну оренди, по закінченні його майно передається в лізинг іншому клієнту. При цьому ризик псування чи втрати майна повністю лежить на лізингодавці;

- фінансовий лізинг – лізинг з повною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, окуповуються повністю за перший термін оренди, і сума орендної плати забезпечує фіксований прибуток лізингодавцю.

Фінансування інноваційних проектів

Інноваційний проект – комплекс взаємопов’язаних заходів, розроблених

з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за умов встановлених ресурсних обмежень.

Він ґрунтується на інновації, що дає ретельно вирішити проблеми, актуальні для підприємства. Інноваційні проекти можуть бути промисловими, проектами дослідження і розвитку та організаційними.

Промислові проекти – проекти, які спрямовані на випуск та продаж нових продуктів і пов’язані з будівництвом споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку тощо.

Проекти дослідження і розвитку – проекти, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, нових матеріалів, конструкцій тощо.

Організаційні проекти – проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо. Вони зазвичай не потребують великих коштів і фінансуються підприємствами, які їх здійснюють.

Найчастіше підприємства реалізують промислові проекти, які передбачають реалізацію як повного життєвого циклу інновацій, так і лише тих стадій, що пов’язані з її використанням.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні

проекти поділяють на повні та неповні.

Повний інноваційний проект охоплює всі етапи інноваційного процесу: відпроведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту.Такому проекту притаманна висока міра новизни, але він під силу тільки великим організаціям.

Неповний інноваційний проект передбачає виконання лише окремих стадій інноваційного процесу. Відповідно неповні інноваційні проекти поділяються на:

1) неповний інноваційний проект першого типу – охоплює перші етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до створення новинки;

2) неповний інноваційний проект другого типу – охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту (в т. ч. через придбання ліцензії).

Фінансування різних типів інноваційних проектів є різним за масштабами і джерелами формування. У проектах першого типу переважає частка бюджетних коштів, а другого – винятково приватні інвестиції (власні або залучені).

При обгрунтуванні інноваційного проекту перш за все треба визначити ціну капіталу, залученому у проект. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного проекту – норму прибутку на інновацію.

Ціна капіталу – відношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів.

Для визначення величини прибутку, який може бути отриманий за інноваційним проектом, складають бізнес-план інноваційного проекту.

Бізнес-план – розгорнутий документ, що містить обґрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зіставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, і очікуваного прибутку.

Потенційному інвестору бізнес-план має показати рівень віддачі від майбутніх капіталовкладень і бути підставою для прийняття рішення щодо участі в проекту.

Структура бізнес-плану:

1. Резюме – загальна характеристика.

2. Оцінювання ринкової ситуації.

3. Дослідження ринку.

4. Маркетинг-план.

5. Ресурсне забезпечення.

6. Організаційний план.

7. Оцінювання ризиків і страхування.

8. Фінансовий план.

9. Фінансові потреби і повернення інвестицій.

Фінансовий план (бюджет) – детальний опис всіх надходжень і витрат у

часі, планованих протягом життєвого циклу проекту. Він має дві функції: функцію бюджету і функцію розподілу грошей у часі.