- •3 Взаємозв'язок етики з іншими науками
- •4.Нормативна і прикладна етика.
- •6. Етичні вчення Давньої Індії
- •7. Етичні вчення Давнього Китаю
- •8. Етичні ідеї софістів
- •9. Етика Сократа
- •10. Етика Платона
- •12 Етика Епікура
- •15. Етика Нового часу, її основні напрями
- •14 Етика епохи Відродження
- •16 Етика Канта
- •17. Етика Гегеля
- •18. Етика ф.-в. Ніцше
- •19.Етика марксизму
- •20. Етика екзистенціалізму
- •21 Етика психоаналізу
- •23. Особливості козацької етики
- •24 Етичні погляди Києво-Могилянській академії
- •29 Соціальні концепції походження моралі
- •31. Золоте правило моральності
- •32. . Мораль — як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру.
- •33. Моральна та інші форми суспільної свідомості
- •34. Поняття моральної свободи людини
- •35. Проблема морального вибору
- •36. Моральна відповідальність особи
- •37 Морально-ціннісні орієнтації
- •38. Проблема співвідношення мети і засобів і досягнення
- •40 Моральне добро
- •41. Концепції походження зла з розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи — моральний абсолютизм і моральний релятивізм.
- •42 Взаємозвязок добра і зла
- •43 Обов’язок як етична категорія
- •44. Совість як категорія етики
- •45 Сенс життя як етична категорія
- •46. Категорії честі та гідності як відображенн цінності та значущої особи.
- •47 Справедливість
- •50 Толерантність
- •53 Товаришування як форма моральної культури
- •55 Етичний зміст феномену любові у праці е. Фромма «Мистецтво любові»
- •57. Доброчесність і види чеснот.
- •60. Проблема національного та інтернаціонального ( Драгоманов)
- •61. Етика ненасильства
- •63 Етика благоговіння перед життям" а. Швейцера
- •64. Етика міжнаціонального спілкування
- •67. Етичний кодекс педагога
- •68 Моральний авторитет учителя
- •69. Сутність та концепції морального прогресу
- •70. Критерії морального прогресу
- •71. Моральні перспективи людства.
61. Етика ненасильства
Етика ненасильства - це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л.Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості. Більшість людей почувають тяжкість свого положення і вживають для рятування себе - насильство одних людей над іншими. На думку Толстого, головна помилка авторів політичних вчень, які привели до тяжкого положення, у тому, що вони вважають за можливе за допомогою насильства з'єднати людей так, щоб вони всі, не противлячись, підкорилися тому самому устрою життя. "Усяке насильство полягає в тому, щоб одні люди під погрозою страждань чи смерті змушують інших людей робити те, чого не хочуть ті, кого насилують".
Отже, насильство не є засіб розв’язання конфліктів і протиріч: воно нічого не створює, а тільки руйнує. Той, хто відповідає злом на зло, множить страждання, підсилює нещастя, але не рятує від них ні себе, ні інших.
М. Ганді, борець за незалежність Індії, мріяв знайти волю мирними засобами. Основним для Ганді став принцип ненасильства, що припускає двох форм боротьби: неспівробітництво і цивільна непокора. Ці погляди знайшли відображення в його роботі "Моя віра в ненасильство".
"Я знайшов, - пише Ганді, - що життя існує серед руйнування і, отже, повинний існувати закон більш високий, чим закон руйнування. Де б вам ні протистояв опонент, скоряйте його любов'ю". Тільки вставши на шлях самообмеження і дисципліни, можна досягти бажаного результату. "Поки немає щирої підтримки з боку розуму, одне лише зовнішнє дотримання буде тільки маскою, шкідливої як для самої людини, так і для інших. Досконалість стану досягається, тільки коли розум, тіло і мова знаходяться в згоді . Ненасильство - зброя сильних. ".
Обстоюючи еволюційний, мирний шлях громадського прогресу, М. Драгоманов зазначав, що українська народність не повинна зрікатися свого панування. Вищою цінністю, з його огляду, є людина, а вищим критерієм, згідно з яким мають поціновуватися міжлюдські та міжнаціональні взаємини, є ідея справедливості, яку може досягти вільна особистість". Необхідною умовою досягнення цієї мети він вважав поширення освіти, що має забезпечити усвідомлення людиною себе вільною особистістю, розуміння нею того, що служіння справедливості є її земним покликанням.
Щиро переймаючись долею українського народу, М. Драгоманов мріяв про поступ людства, який він пов'язував із специфічно інтерпретованим соціалізмом — організацією громад і їх федерацій на засадах спільної власності.
62) У книзі В. Франкла „Людина в пошуках сенсу"
прагнення людини до пошуку та реалізації сенсу життя, філософ розглядає як вроджену тенденцію, яка притаманна усім людям і є основним двигуном поведінки і розвитку особистості. Франкл говорить , що для того, щоб жиги та активно діяти, людина повинна вірити у сенс, яким володіють його вчинки . Як би заперечуючи Сократу , Франкл вважає , що „навіть самогубець вірить у сенс - якщо не життя , то смерть, в іншому випадку він не зміг би ворухнути і пальцем для того, щоб реалізувати свій задум". Відсутність сенсу породжує у людині стан , який Франкл називає екзистенціальним вакуумом . Не знаючи ні того , що йому потрібно , ні того , що він повинен , людина втратила чітке уявлення про те , чого він хоче. Як результат він хоче того, що і інші ( конформізм); чи робить те. що інші вимагають від нього (тоталітаризм). Можливий і інший наслідок -поява специфічних невротичних захворювань - „зоогенних неврозів", котрі беруть початок з докорів сумління та з ціннісних конфліктів . Якщо ж у людини нема сенсу життя, здійснення якого зробило його б щасливим , він може спробувати досягти відчуття щастя в обхід здійснення сенсу , зокрема, за допомогою хімічних речовин, наркотиків, алкоголю . Франкл вважає , що це не вихід , що в житті завжди є сенс , і ми повинні тільки допомогти людям , які погранили у екзистенціальний вакуум , почати хоча б з переконання їх в існуванні сенсу життя. Франкл припускає, що сенс життя - це питання не пізнання , а призначення , не людина ставить питання про сенс свого життя - життя ставить це питання перед ним . Сенс не є суб'єктивним, людина не винайде його, а знаходить у світі об'єктивної дійсності саме тому він є для людини імперативом , який потребує реалізації. Стверджуючи унікальність та неповторність сенсу життя кожної людини, Франкл одночасно дає змістовну характеристику можливих позитивних сенсів. Вони визначаються , з його точки зору , трьома групами цінностей: цінностями мистецтва, цінностями хвилювання, цінностями стосунків. Пріоритет надається цінностям творчості, основним шляхом реалізації яких є праця. Але важлива не праця сама по собі , а те, як людина виконує цю роботу , що він додає до неї, чи знаходять своє відображення в нашій роботі ті особистісні, неповторні риси , які складають нашу індивідуальність і наповнюють сенсом наше життя. Цінності мистецтва є найбільш важливим , але не необхідними. При їх відсутності сенс життя може надати одну єдину мить , одне переживання. Найвище з переживань - любов. Любов - це духовне переживання іншої людини в усій його неповторності та унікальності, пізнання його глибинної сутності. Але і любов – це тільки один із можливих варіантів наповнити життя сенсом, вона також не є необхідною умовою чи найліпшим варіантом осмислення життя. Людина, яка ніколи не кохала і не була кохана , тим паче , може сформувати своє життя досить усвідомлено.
Найбільшу увагу Франки приділяє цінностям стосунків . До них людині необхідно звернутися, коли вона опиняється у владі обставин, котрі неможливо змінити . Те як людина приймає труднощі життя , мужність , виявлення в стражданнях , гідність , котру він виявляє , якщо є приреченим , - все це є мірою того, наскільки він сформувався як особистість . Франкл підкреслює , що знайти сенс - це ще тільки пів справи ; необхідно здійснити його . Людина несе відповідальність за здійснення унікального сенсу свого життя . Здійснити сенс людина може за допомогою свободи волі, котра допомагає йому знайти та реалізувати сенс свого житія
