2. Визначте суть індустріалізації в Україні: хід і наслідки.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політв'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.

На відміну від розвинутих країн світу, в СРСР індустріалізація не здійснювалася для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Сама держава ставала не тільки власником створюваних промислових об'єктів, а й споживачем їх продукції: в основному зброї та засобів виробництва, Фінансові засоби для цього черпалися з бюджету, тобто шляхом" визиску людей, який був можливим лише в тоталітарній державі.

Вже перший п'ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств, був для неї неприйнятним. Він ставив у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. 6 Україні прискореним темпом мали розвиватися лише ті галузі, що забезпечували паливом та металом промисловість Росії. З 61,6 млрд. руб., призначених згідно з планом першої п'ятирічки на народне господарство, Україні припадало 11,3 млрд. руб., тобто 18,3 %, що менше від будь-якого показника її частки, тоді як Росії призначалося 68 %, що набагато більше, ніж належало б. З виділеної Україні суми на промисловість припадало 4,2 млрд. руб., з них на нове будівництво лише 1,2 млрд. Найгіршим було | те, що з суми 1,2 млрд. руб. 78 % призначалось на Донецько-Криворізький район (6,5 млн. населення), отже, для задоволення потреб Росії у вугіллі й металі. На решту території України (22,5 млн. осіб) припадало лише 22 % асигнувань на нове промислове будівництво.

Отже, розвиток промисловості в Україні мав і надалі відбуватися у старому напрямі, що сформувався ще за царських часів. І тоді, і тепер роль України зводилась до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Наступні п'ятирічки не внесли суттєвих змін — у другій п'ятирічці на Україну припало ще менше коштів, лише 16,7 %. від загальної суми по Союзу, а у передвоєнні роки — 14,5 %, тоді як частка Росії зросла до 7Ї %. Така ситуація змусила вченого-економіста М. Волобуєва заявити, що революція в економіці нічого не змінила - Україна залишилася колонією Роси. У 1930-ті та наступні роки вона була остаточно позбавлена навіть залишків національної економіки.

Водночас слід зазначити, що будівництво тисяч нових заводів протягом десятиліття вивело Україну на рівень великих індустріальних держав Європи, що її промисловий потенціал у 1940 р. усім разів перевищував показник 1913 р. У той час з'явилися такі велетенські підприємства, як "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпрогес, Харківський тракторний завод та ін.

Ще ніколи в історії жодне суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Для цього конче необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів за мінімального матеріального стимулювання, гострого дефіциту товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. Значних обсягів набирала примусова праця в'язнів, передусім політичних. Адже табори ГУЛАГу (рос. абревіатура — Головне управління таборів СРСР) давно перетворилися зі спец резервацій для політично неблагонадійних , на грандіозні комбінати дармової праці, куди робочу силу постачали строго за раціонально розробленими планами й графіками.

Величезним джерелом доходів став продаж горілки. У вересні 1930 р. Й. Сталін із цього приводу зазначав: "Потрібно, здається, збільшити (наскільки можливо) виробництво горілки. Потрібно відкинути помилковий сором і прямо, відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...". І це було зроблено.

Щоб збудити ентузіазм, використовували різноманітні методи. Головним із них було впровадження масового змагання. За виконання плану почали змагатися окремі бригади, заводи, міста і навіть республіки СРСР. Це значною мірою підвищувало продуктивність праці. Багато трудівників по праву пишалося своїми здобутками. Проте невдовзі економічна ефективність змагання стала падати. Різко знизилися і темпи розвитку індустрії — з 23,7 % у 1928/29 рр. до 5 % у 1933 р. Зростали тільки "паперові" показники.

У листопаді — грудні 1932 р. радянське керівництво прийняло радикальні рішення, які мали знизити плинність робочої сили та закріпити робітників на підприємствах, а також домогтися там твердої виробничої дисципліни, "розвантажити" міста від "зайвих", на думку влади, елементів і скоротити кількість осіб, які мали право на продовольчі картки. Постанова РНК СРСР від 15 листопада передбачала негайне звільнення за прогул на виробництві, виселення порушників з місця проживання і позбавлення продовольчих карток. Постанова від 4 грудня надавала підприємствам право самим вирішувати, кого слід позбавити карток, а також мала на меті виявити "мертві душі", шляхом обману внесені до списків домових комітетів на продовольчі картки, і умовах голодомору, що насувався, це був надзвичайно "дієвий" метод.

Тестові завдання.