Українські землі на першому етапі Другої світової війни (вересень 1939 — червень 1941 р.)

Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому "українське питання" було одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об'єктом безсоромного торгу на "дипломатичному ринку". Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, яку зухвало було віддано на розтерзання Угорщині. Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже значною мірою за рахунок Західної України А. Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антинацистської коаліції, про яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити стратегічний плацдарм для нападу на той самий СРСР.

Як з'ясувалося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад — "пакт Ріббентропа — Молотова" терміном на 10 років та таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між тоталітарними режимами — нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Тривалий час комуністи виправдовували альянс із нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді, радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти перегризуться між собою", а тоді запровадити в Європі радянські порядки. Однак усе сталося "з точністю до навпаки": в результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів з Англією та Францією про формування антинацистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники: Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства. 17 вересня під приводом захисту "єдинокровних братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не очікувала. В результаті вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та інших містах відбулися спільні паради союзних військ

— радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз не тільки сприяв розв'язуванню Другої світової війни, а й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини.

Тісне радянсько-німецьке зближення на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР і Німеччиною— т.зв. лінію Керзона і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом півстоліття Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв'язанні Другої світової війни.

Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, населених переважно українцями. За ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія увійшли до складу Радянської України.

На приєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську,

Станіславську, Чернівецьку та Акерманську області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Угорщиною, та т.зв. Закерзоння — Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя, яке входило до Генерального губернаторства, створеного німцями з частини окупованої території Польщі.

Найсерйознішим випробуванням для населення ново приєднаних територій була радянізація — запровадження нових радянських порядків. Заходи радянізації включали конфіскацію поміщицьких земель та частковий розподіл їх між безземельними та малоземельними селянами, націоналізацію промисловості, торгівлі й банків і 8-годинний робочий день, розвиток медичного обслуговування, обмеження безробіття тощо. До соціально-економічних змін додалися культурно-освітні: запровадження української мови, збільшення кількості українських шкіл та ВНЗ, преси, завезення великої кількості книг українською мовою тощо.

Підпорядкувавши місцеве життя, радянська адміністрація, щоб запобігти поширенню національно-визвольних ідей із Західної України на УРСР, взялася за нещадну руйнацію тут культурно-освітніх, громадсько-політичних, економічних осередків та традицій. У результаті припинили існування політичні партії, за винятком більшовицької, усі інші інституції неполітичного характеру, було ліквідовано вільну пресу. Всеохопною стала політична цензура. У всіх школах запроваджувалося обов'язкове вивчення російської мови. Почалися гоніння на греко-католицьку церкву. Запанувала сувора уніфікація думки.

Важким в умовах комуністичного режиму залишалося й становище населення східних областей України. Незважаючи на те, що на кінець 1930-х років масовий огульний терор припинився, його жахливі наслідки, передусім морально-психологічні, й далі справляли згубний вплив на суспільство. На підприємствах відчувалася гостра нестача спеціалістів і керівників промисловості. Залякана технічна інтелігенція боялася брати на себе відповідальність.

Труднощі в економіці режим намагався усунути притаманними йому наказними методами. Так, за найменше порушення — прогул, запізнення чи випуск неякісної продукції працівника звільняли з роботи, а нерідко й позбавляли волі.

Па початок 1940-х років остаточно виявилося призначення щойно збудованої "матеріально-технічної бази соціалізму" як, по суті, потужного воєнно-промислового комплексу. Українська промисловість була його наріжним каменем. У 1940 р. Україна видобувала 50,5 % загальносоюзного обсягу видобутку вугілля, виробляла 64,7 % чавуну, 48,8 сталі, 67,6 залізної руди, 25,7 % електроенергії, тощо. У тому самому році українські колгоспи дали понад 20 % загальносоюзного виробництва товарного хліба, 73 цукру, 20 % м'яса та ін.

Однак, незважаючи на форсовані темпи індустріалізації та досягнення у деяких галузях важкої промисловості, їхні результати значною мірою були знівельовані авантюрною політикою комуністичного режиму на чолі з Й.Сталіним. Особливо це виявилося з початком німецько-радянської війни.