6. Партійні системи зарубіжних країн.

Партійні системи - це політичний інститут, який характеризує політичну організацію суспільства а також сам характеризується, з одного боку, відносинами між партіями і державою, а з іншого - відносинами партій з ін. суспільними елементами політичної системи і громадянами. Існують такі партійні системи: 1) Багатопартійна система не рівнозначна наявність в країні безлічі партій, що характерний практично для будь-якої демократичної, а інколи і для тоталітарної держави. Багатопартійні системи можна поділити на наступні групи: а) Багатопартійні системи без монопольно пануючої партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не має в своєму розпорядженні абсолютної більшості в парламенті і тому вимушена вступати до різного роду політичних союзів х метою створення коаліційного уряду (Італія). б) Багатопартійні системи з монопольно пануючою партією. Різновидом цієї системи є багатопартійна система з блоковою формою. При цій системі абсолютна парламентська більшість належить одній партії, яка формує однопартійний уряд (Японія, Індія). 2) Двопартійна система характеризується тим, що за наявності безлічі партій реально претендують на владу і поперемінно формують уряд лише 2 з них. Одна партія править, а інша, знаходячись в опозиції, критикує її, після чого в результаті виборів вони час від часу міняються місцями (США). 3) Система фіксованого законом числа партій. Ця система, як правило, зустрічається в країнах, що розвиваються, і має тимчасовий, перехідний характер. Вона переслідує мету не допустити появи в державі опозиційних партій, які могли б претендувати на держ. владу (з 1966 по 1972 рр. в Бразилії). 4) Однопартійна система. Ця система хар-на для країн з авторитарним і тоталітарним режимом (існувала у Німеччині, Італії, Китаї, Кубі).

7. Конституція зарубіжних країн: поняття, суть, зміст, юридичні ознаки.

Конституція (від лат. Встановлення, твердження) - це основний закон держави, який приймається в особливому порядку, має вищу юр. силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи. Під конституцією у формальному значенні розуміється закон, що приймається і змінюється в особливому порядку і має вищу юр. силу і порівнянні з ін. нормат. актами. Під конституцією в матеріальному значенні розуміється сукупність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади. Під формальному значенні - юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи. У матеріальному значенні - фактична конституція, реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством. Ті положення юридичної конституції, які збігаються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, а ті, які не узгоджуються, - фіктивними. Суть конституції як юридичного документа полягає в її особливому змісті, вищій юр. силі, ролі як юридичної основи законодавства, що має підвищену стабільність. Основний закон має соціальний і юридичний зміст. Соціальний зміст конституції - це конкретизація її соціальної суті, що відображає основи існуючого ладу і специфічні національні особливості конкретної країни. Правовий, юридичний зміст конституції - це сукупність норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспільного і державного устрою, основні права громадян. Юридичні властивості конституцій - це ознаки, які відрізняють їх від актів законодавства, зокрема: 1) Верховенство в системі законодавчих актів держави. 2) На нормах і принципах конституцій базується поточне законодавство. 3) Закони і ін. НПА повинні прийматися на основі конституції і відповідати їй. 4) Норми конституції є нормами прямої дії. 5) Дія конституції поширюється на всю територію держави. 6) Особливий порядок змін і доповнень. 7) Особливий правовий захист.