- •Поняття, предмет і метод конституційного права зарубіжних країн.
- •Система і суб’єкти кпзк.
- •Джерела кпзк.
- •4. Кпзк як юр. Наука і навчальна дисципліна.
- •5. Політичні партії зарубіжних країн: поняття, види, функції і цілі. Інституціоналізація політичних партій.
- •6. Партійні системи зарубіжних країн.
- •7. Конституція зарубіжних країн: поняття, суть, зміст, юридичні ознаки.
- •8. Еволюція змісту конституцій зарубіжних країн, їх класифікація.
- •9. Конституційний контроль в зарубіжних країнах: моделі, форми, способи контролю; порядок формування органів конституційного контролю.
- •10. Основи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах: поняття і принципи.
- •11. Громадянство і підданство: поняття, способи набуття і втрати громадянства. Правовий режим іноземців в зарубіжних країнах.
- •12. Поняття прав, свобод і обов’язків; їх характеристика і класифікація; обмеження прав і свобод; гарантії прав і свобод людини і громадянина.
- •13. Форми правління в зарубіжних країнах.
- •14. Форма державного устрою зарубіжних країн: конфедерація, федерація, унітарна держава, поняття і види автономій.
- •15. Політичні (державні) режими в зарубіжних країнах.
- •16. Виборче право зарубіжних країн: поняття і принципи.
- •17. Вибори в зарубіжних країнах: поняття, види і порядок проведення.
- •18. Виборчі системи зарубіжних країн.
- •19. Референдуми в зарубіжних країнах.
- •20. Глава держави в зарубіжних країнах: поняття, основні ознаки і види. Компетенція глави держави.
12. Поняття прав, свобод і обов’язків; їх характеристика і класифікація; обмеження прав і свобод; гарантії прав і свобод людини і громадянина.
Існує 2 основні способи конституційного закріплення прав і свобод - позитивний і негативний. При позитивному способі конституцій встановлює або констатує, що суб’єкт володіє певним правом. Негативним способом є конституційна заборона будь-якому суб’єкту порушувати або обмежувати право або свободу. Генеральні клаузули - це застереження в текстах конституцій, що передбачають можливість обмежень прав і свобод. Існують і конкретні застереження, що стосуються окремих прав і свобод. Разом з тим, демократичні держави не допускають дискримінацію, тобто законодавче обмеження прав, що не відповідає загальнолюдським цінностям. Найбільш істотними формами дискримінації є апартеїд - обмеження прав за расовою ознакою і сегрегація - розділення білих і кольорових в місцях загального користування. У слаборозвинутих державах поширено таке явище, як трайбалізм, тобто надання пільг за ознакою належності до певного племені або племінного клану. Конституційні права і свободи в зарубіжній науці конституційного права класифікуються залежно від характеру відображення в них суспільних відносин на особисті і політичні. Іноді ще виділяють соціально-економічні права. Особисті права визначаються як індивідуальні, які не стосуються стану громадянства. Іноді щодо них вживається термін «цивільні права», що приводить до непорозуміння. Політичні права, в сукупності з особистими, є так званими традиційними правами і свободами. Найбільш значущі з них: свобода слова (думок), друку; мітингів, зборів, демонстрацій; свобода асоціацій (створення об’єднань); право петицій (звернень); виборче право тощо. Традиційними є так само основні соціально-економічні права: право на працю, освіту, медичну допомогу тощо. Можливі і ін. підстави класифікації. Наприклад, права можна визначати як індивідуальні і колективні. Індивідуальні права можна захищати колективно, але колективні права захищати індивідуально не можна. Право на винагороду за працю - індивідуальне. Його можна захищати колективно, за допомогою страйку. Право на страйк - колективне, оскільки індивідуальний страйк - це прогул. Можна класифікувати права і свободи як основні і додаткові: наприклад, право брати участь в управлінні державними справами - основне, а виборче право - похідне від нього, тобто додаткове. У демократичних державах забезпечуються різні види гарантій конституційних прав і свобод. Соціально-економічні гарантій пов’язані, перш за все, з володінням власністю. Політичні гарантій прийнято пов’язувати з різними формами здійснення влади народу. Найважливішою юр. гарантією є існування правової держави. Особливе значення надається судовому захисту прав і свобод. Захист конституційних прав громадян є обов’язком органів конституційного контролю і омбудсманів.
13. Форми правління в зарубіжних країнах.
Форма держави - певний спосіб організації і здійснення державної влади, що хар-зується єдністю структури, територіальної організації і методів здійснення державної влади. Елементами форми держави є форма правління, форма державного устрою і політичний режим. Форма правління - це спосіб організації державної влади, обумовлений принципами взаємовідносин найвищих органів держави: глави держави, найвищих органів законодавчої і виконавчої влади. Розрізняють 2 основні форми правління: монархія і республіка. Монархія - форма правління, коли главою держави є особа, яка одержує і передає свою державну посаду і почесний титул у спадщину і довічно. Розрізняють абсолютну, дуалістичну і парламентську монархію Абсолютна монархія хар-зується перш за все тим, що в руках монарха сконцентрована вся повнота влади (Султанат Оман). Уряд формує король. Прем’єр-міністр - зазвичай його син; а губернатори - родичі. Дуалістична монархія - перша форма конституційної монархії. Виконавча і часткова судова влада належить монарху; а законодавча - парламенту. Парламент обирається всіма підданими або їх частиною, якщо виборче право - цензове. Монарх може призначати уряд, який відповідальний тільки перед ним. Він має право абсолютного вето, розпускати парламент. Парламентська монархія існує в Великобританії, Японії, Нідерландах, Швеції, Канаді, Австралії. Головна відмітна ознака - відповідальність уряду перед парламентом. Недовіра парламенту уряду означає його відставку. Уряд може запропонувати монархові розпустити парламент (нижню палату). Ін. ознаки: - Верховенство парламенту над виконавчою владою, - судова влада - незалежна, - уряд повинен користуватися довірою парламенту, - глава уряду - лідер партії, що має більшість місць в парламенті, - акти монарха контрасигнуватимуться главою уряду або відповідним міністром. Республіка - форма правління, яка хар-зується виборністю глави держави, зазвичай президентом. Президентська республіка (США). Ознаки: - відсутність відповідальності викон. влади перед парламентом за політику, що проводиться, - президент має право суспенсивного (відкладального) вето, - обрання президента відбувається на загальних виборах, - президент об’єднує повноваження глави держави і глави уряду, - уряд формує президент при обмеженій участі парламенту, - уряд, як правило, не є колегіальним органом, - глава держави не має права розпускати парламент, - відсутній інститут контрасигнатури. Парламентська республіка (Німеччина, Італія, Індія, Угорщина, Чехія, Естонія). Ознаки: - політична відповідальність уряду перед парламентом, - здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами, - у сфері викон. влади реальні повноваження належать уряду, - повноваження президента - обмежені, - уряд формується парламентом, участь президента в цьому процесі фактично є номінальною, - право глави держави розпускати парламент, яке, як правило, ефективно контролюється урядом, - контрасигнація актів глави держави главою уряду або відповідним міністром, - нерідко спостерігається солідарна відповідальність уряду. Змішана: парламентсько-президентська або президентсько-парламентська (Австрія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Фінляндія). Ознаки: - парламент і президент обираються громадянами, - президент - нерідко харизматичний (або популярний в народі) лідер, - президент може керувати урядом або призначати його (коли керує прем’єр - міністр), - президент може розпускати парламент, - уряд повинен керуватися довірою парламенту (нижньої палати). У деяких мусульманських країнах існують теократичні (ісламські) республіки (Іран).
