17. Загальні закономмірності поведінки на фінансовому ринку.

Центральным в инвестиционном поведении является понятие дисконтирования. Оно связано с принятием любого инвестиционного решения и включает в себя сравнение издержек и ожидаемой прибыли, рассматриваемых в течение определенного временного интервала. Это поня­тие привлекает внимание социальных психологов и представителей пси­хологии менеджмента.

В экономической психологии более популярным является понятие временного предпочтения или межвременного выбора. Фундаментальным эко­номическим вопросом, с которым сталкиваются отдельные люди, семьи, ор­ганизации и даже целые народы, является вопрос о том, израсходовать капи­талы сейчас или же сохранить и вложить их, чтобы потратить позже.

Желание и способность отложить вознаграждение формируется сред­ствами социального обучения, начиная с раннего детства. В результате экспериментов было обнаружено, что детям в различной степени свойст­венно желание отложить вознаграждение (например, определенное коли­чество конфет), чтобы позже получить большее вознаграждение (большее количество конфет).

Силу желания сохранить сумму денег, чтобы получить большую сумму в будущем, называют степенью выгоды, или нормой временного предпочтения и выражают в процентах. Допустим средняя степень выго­ды 7%, т.е. люди согласны сохранить 100 долл., чтобы через год получить 107 долл. Но некоторые потребуют через год 130 долл., т.е. их субъектив­ная норма временного предпочтения равна 30%. Чем выше субъективная степень выгоды, тем больше потребность в компенсации отсрочки возна­граждения, или потребность распределять ресурсы в настоящем, а не ре­зервировать.

а) нормы временного предпочтения (или степени выгоды) на кратко­срочных временных интервалах существенно выше, чем на долгосрочных;

б) существует тенденция устанавливать более высокие нормы вре­менного предпочтения для относительно небольших инвестиций по срав­нению с крупными вложениями капитала;

в) большинство людей устанавливают более высокие нормы времен­ных предпочтений для призов и выигрышей в отличие от штрафов и нака­заний;

г) значительную роль в массовом сознании играет форма выражения призов и штрафных санкций, денежная форма наиболее действенна.

Субъективная степень выгоды зависит от образования. Так, студенты факультетов экономики и финансов показывают более адекватную, при­ближенную к реальной, например сравнимой с годовой нормой процента банковских займов и вкладов в стране, тогда как незнакомые с экономи­кой и финансами, демонстрируют субъективную степень выгоды от 35% до 139% в среднем для разных аспектов инвестиционного поведения.

Ожидаемая инфляция оказывает позитивное влияние на желание получить деньги сейчас, но у людей с высокими нормами временного предпочтения оно часто многократно превышает процент инфляционного прироста

18. Психологія ризику та управління фінансовими ризиками.

 Психологічний зміст поняття ризик В даний час у психологічних дослідженнях ризику можна виділити три основні напрями.  Перше визначає ризик як «ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що виражає невизначеність їхнього результату для діючого суб'єкта і можливість несприятливих наслідків у випадку неуспіху» 1. Тут ризик розглядається в рамках концепції надсітуатівной активності та теорії мотивації досягнення.  Концепція мотивації досягнення успіху вивчає мотиваційну сферу людини, яка відображатиме «прагнення особистості до найкращого виконання діяльності в ситуації досягнення».  Ситуація досягнення характеризується наявністю двох умов: завдання, яку необхідно виконати і стандарту якості виконання цього завдання. У даній ситуації в діяльності особистості виявляються дві протилежно спрямовані тенденції: прагнення досягти успіху і прагнення уникнути невдачі.  У рамках надсітуатівной активності ризик завжди розрахований на «ситуативні переваги»; ризик мотивований, доцільний. Це ризик для чогось: заради самоствердження, грошей і т.п.  Як зазначає Корнілова «надсітуатівной ризик як особлива форма прояву активності суб'єкта пов'язаний з існуванням надсітуатівной активності, що представляє собою здатність суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідної задачі» 2.  Другий напрямок розглядає ризик з точки зору теорії рішень як ситуацію вибору між альтернативними або можливими варіантами дій.  Ця позиція пов'язана з вимірюванням імовірності помилки чи неуспіху вибору в ситуації з декількома альтернативами.  І, нарешті, третє вивчає взаємозв'язок індивідуальної та групової поведінки у ситуаціях ризику і являє собою соціально-психологічний аспект ризику.  Спільне в перерахованих вище концепцій полягає в тому, що вони одностайно вважають ситуацію ризику ситуацією оцінки.  Ризик висловлює «прогностичну оцінку ймовірності несприятливого результату розвивається (ще не закінчилася) ситуації. Ризик - це не описова (атрибутивна) характеристика ситуації, а оцінна категорія, нерозривно пов'язана з дією людини, його оцінкою - «оцінкою себе» 1.  Відповідно з цим визначенням ситуація ризику виникає тільки тоді, коли з'являється суб'єкт, який діє у цій ситуації. При цьому важливо відзначити, що ситуація ризику може виявитися небезпечною, якщо суб'єкт змушений діяти в ній, але небезпечна ситуація не обов'язково є ризикованою. Для різних суб'єктів, що діють в одних і тих же умовах, ситуація може виявитися різною - ризикованою для одного і неріскованной для іншого.  Отже, поняття ризик нерозривно пов'язане з поданням про дію суб'єкта і може бути визначено як характеристика цієї дії. Але характеристика дії як ризикований не атрибутивна, а оцінна. Ризик є оцінкою можливості здійснення дії, можливості досягнення результату, відповідного мети.  Таким чином, ризик - це «прогностична, яка випереджає дію оцінка, що формується на стадії організації або планування дії» 2.  Крім прогностичної оцінки, необхідною умовою ситуації ризику є невизначеність. І, якщо розглядати ризик у психологічному аспекті, то головні джерела невизначеності знаходяться в самому діючому суб'єкті. Саме він «зважує» умови, в яких дія буде здійснено, фактори, що впливають на дію та її майбутній результат. 

Управління фінансовим ризиком

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

Основна мета управління фінансовими ризиками – мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов’язань досягається на підставі:

диверсифікації кредиторів;

максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);

мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками – системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Процес управління ризиками є досить складним (рис. 9.6).

 

 

Рис. 9.6. Процес управління ризиками

 

Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

ідентифікацію – процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

оцінку ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

нейтралізацію ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов’язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.