7. Форми рабовласництва у країнах Стародавнього Сходу та Античного світу.

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н.е. до падіння західної Римської імперії у V ст.. н.е. Склалися два типи господарської організації – східне і античне рабство. Їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці. Східне рабство виникло в IV тис. до н.е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоювали общинні землі, перетворюючи вільних селян на зележних від себе виробників.

У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни – члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім’ї.

Особливості східного рабства можна визначии так:

Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя – с/г – залишилася поза рабовласницьким виробництвом.

Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.

Використання рабської площі було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.

Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

В період Античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне. Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта. Фізична праця для спартанців була принизливим заняттям, їхня справа – війна.

У V-IV ст.. до н.е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і лише 90 тис. вільних. Раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних людей це вважалося ганьбою.

8. Генезис та етапи розвитку феодалізму у Західній Європі.

Процес становлення феодальних відносин йшов трьома шляхами.

Перший є результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного і варварського суспільства.

Другий, так званий безсинтезний, шлях генезису феодалізму проходив за повної відсутності грекоримського і варварського синтезу, або з дуже слабким його елементом.

Третій склався на основі синтезу пізньоантичного суспільства з феодальними відносинами, які сформувалися з явною перевагою античних початків.

Етапи розвитку феодального суспільства:

Раннє Середньовіччя (X-V ст..) Ознаки: 1. Епоха встановлення феодального способу виробництва: створення феодального землеволодіння і поступового закріплення феодалами вільного общинного виробництва. 2. Низький рівень розвитку продуктивних сил; панування натурального господарства; слабкий розвиток суспільного поділу праці, як наслідок – відсутність міст.

Період зрілості феодального господарства (XI-XV ст..): 1. Загальне зростання продуктивних сил, що призводить до відділення ремесла від землеробства, як наслідок – утворення феодальних міст, розвиток внутрішнього ринку, загострення класової боротьби, що призвело до посилення феодальних держав.

Пізнє Середньовіччя (XV-I пол. XVII ст..): Епоха розкладу феодального суспільства, в середині якого починає складатися новий капіталістичний спосіб виробництва.

Особливості феодальних відносин:

Панування натурального господарства.

Співіснування великого феодального та дрібного селянського землеволодіння.

Та або інша форма позаекономічного примусу, найгірша: кріпосне право.

Низький рутинний стан техніки, ручна праця.

Панування феодалів базується на практичній власності на землю.