3. Методи правового регулювання суспільних відносин у конституційному праві.

Методи конституційного права – це сукупність прийомів та способів впливу на суспільні відносини, що застосовуються при конституційному регулюванні. Особливостями методу конституційного права є:

1. Закріплюються найважливіші принципи та положення організації суспільства та держави;

2. Для нього характерний найвищий рівень юридичного регулювання;

3. Безпосереднє нормо закріплення, що означає те, що в конституційному праві значна кількість відносин може регулюватися тільки на основі конституції;

4. Переважання імперативного регулювання;

5. Установчий характер – певні відносини за допомогою конституційного права отримують первинне правове регулювання;

6. Універсальний характер, тобто дія цього методу поширюється на всі сфери життєдіяльності;

7. Поєднання стабільності та динамізму.

До основних методів належать:

1. Метод припису (позитивного зобов’язання) застосовується у правовідносинах, в яких одна сторона має обов’язок вчинити юридично значиму дію, а інша сторона має право вимагати їх вчинення та наділена можливістю притягнути несумлінного суб’єкта до відповідальності. За допомогою цього методу закріплюється більшість норм щодо організації діяльності державних органів.

2. Метод заборони – метод при застосуванні якого на суб’єктів покладається юридично значущий обов’язок утриматися від вчинення від певних дій в умовах , які передбачені відповідною нормою.

3. Метод дозволу – передбачає право суб’єкта вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення на осуд суб’єкта. Найчастіше застосовується при регулюванні прав та свобод людини та громадянина.

4. Система галузі конституційного права: поняття та елементи.

Система конституційного права – це об’єктивно обумовлена сукупність принципів, інститутів та норм конституційного права, а також інших структурних елементів, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Категорія «система конституційного права» пов’язана з категорією «структура конституційного права», що, в свою чергу, означає внутрішню побудову конституційного права, спосіб зв’язку утворюючих його елементів.

Щодо співвідношення системи конституційного права та системи конституції слід зазначити таке:

1. система конституційного права охоплює всі конституційно-правові норми, тоді як система конституції — тільки частину з них;

1. для системи конституційного права характерний більш ви­сокий рівень узагальнення правових норм за предметною озна­кою, ніж для системи конституції;

2. система конституційного права є суб'єктивною катего­рією постійно, тоді як система конституції набуває норматив­ного характеру на час її дії;

3. система конституційного права та система конституції постійно розвиваються, однак система конституційного права є більш мінливою.

Систему конституційного права утворюють норми, принципи та інститути.

Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції України. Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні.

Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституцiйно-правова норма - це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоноване державою, забезпечене її авторитетом i за певних умов - примусом.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.