9.3.2. Групи отримувачів

Отримувач (або реципієнт — читач, слухач, глядач) повідомлень — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) сприймає образи і/або знаки повідомлення. Отримувач повинен знати мову суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти банком інформації, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності. Крім того, бажано, звичайно, щоб отримувач умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками (словами) та їх зв’язками.

Повідомлення, як відомо, готують не для одного отримувача, а для певної їх кількості — окремих груп реципієнтів, які ще називають реципієнтськими (читацькими, глядацькими чи слухацькими) аудиторіями.

На відміну від авторів, реципієнти та їх групи вивчені дослідниками значно глибше і ширше¹. Проте не всі описані в літературі класифікації реципієнтів однаково важливі для ЗМІ. Тому поділимо їх на основні й додаткові. До основних належать класифікації реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної та семантичної складності (раніше з цією метою реципієнтів класифікували за рівнем освіти та віком, що давало менш точні результати), а до додаткових — за довільністю й мотивами сприйняття, професією, знанням структури повідомлень і деякими іншими ознаками. Оскільки складність є інтегральною характеристикою повідомлення, саме вона обрана як основна.

Групи реципієнтів за джерелами отримання повідомлень:

— читачі паперових видань (газети, журнали, брошури, книги), отриманих поштою, придбаних у магазинах, кіосках тощо;

— слухачі радіопередач, отриманих через радіохвильові й кабельні місцеві канали, а також отриманих через міжнародні радіохвильові супутникові канали зв’язку;

— глядачі телепередач, отриманих через радіохвильові й кабельні місцеві канали, а також отриманих через міжнародні радіохвильові супутникові канали зв’язку;

— читачі інтернет-видань (можуть бути чи не бути копією традиційних ЗМІ), отриманих через радіохвильові та кабельні канали цифрового зв’язку.

За межами цієї класифікації перебувають ті реципієнти, які ігнорують традиційні ЗМІ, й отримують інформацію з таких додаткових джерел:

— чутки (їх джерелами бувають родичі, знайомі, сусіди, випадкові супутники тощо);

— театри, кіно, концертні заклади, цирки тощо;

— засоби вуличної комерційної та політичної реклами (найчастіше дошки оголошень);

— листівки, які надсилають поштою чи роздають на вулицях;

— масові зібрання громадян (мітинги, демонстрації, масові походи, гуляння тощо).

У суспільстві кількість таких реципієнтів незначна, проте решта членів суспільства ці джерела використовують паралельно з основними.

Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності. Синтаксичну складність повідомлень найчастіше визначають, виходячи з довжини слів (кількості літер) та довжини речення (кількості слів), яку нормально можуть сприймати реципієнти певної групи. Показовою тут є класифікація рівнів складності за Флешем¹, яка передбачає поділ реципієнтів на сім груп. На її підставі поділимо реципієнтів на групи, які можуть сприйняти:

— дуже складні слова й речення;

— складні слова й речення;

— не дуже складні слова й речення;

— звичайні слова й речення;

— не дуже легкі слова й речення;

— легкі слова й речення;

— дуже легкі слова й речення.

Конкретні числові значення довжини слів і речень для різних груп реципієнтів наведені вище в табл. 4.

Групи отримувачів за можливістю сприйняття повідомлень різної семантичної складності. Однією з найпростіших моделей реципієнтських банків інформації є словник пасивної лексики. Складнішою є така модель, в якій між словами словника встановлено семантичні зв’язки. Такі банки інформації існують, проте у практиці ЗМІ їх поки що не застосовують.

Як модель банку інформації для визначення складності повідомлень використовують реципієнтський словник-мінімум конкретної мови, укладений за певною методикою. Так, за однією з методик, у такий словник-мінімум добирали лише слова, відомі 80% учнів четвертого класу. Середній обсяг такого словника — близько 3 тис. слів¹. На його основі для кожного повідомлення вираховують відсоток слів, відсутніх у словнику. Залежно від цього відсотка визначають складність повідомлення (чим більше слів повідомлення відсутні в словнику, тим воно складніше).

Як і в попередній класифікації, за рівнем семантичної складності реципієнтів доцільно поділити на сім груп, що можуть сприймати повідомлення:

— з дуже складними словами;

— зі складними словами;

— з не дуже складними словами;

— зі звичайними словами;

— з не дуже простими словами;

— з простими словами;

— з дуже простими словами.

Конкретні числові значення для поділу реципієнтів на ці сім груп подано вище в табл. 4.

Чим складнішим є повідомлення, тим, як правило, вищий середній освітній рівень групи реципієнтів, для якої воно призначене. Однак, пам’ятаючи таку загальну залежність, не слід забувати, що завдяки тренуванням (наприклад, самостійному регулярному читанню) реципієнти і без відповідного освітнього рівня можуть сприймати повідомлення високої складності.

Крім того, існує зв’язок між групами реципієнтів та їх віком: чим складніші повідомлення, тим у середньому старші за віком реципієнти можуть їх сприймати. Хоча, знову ж таки, й тут є винятки: реципієнти молодшого віку з вищою освітою можуть сприймати складніші повідомлення, ніж реципієнти старшого віку з початковою освітою.

Звернімо увагу й на те, що класифікації реципієнтів за синтаксичною та семантичною складністю в певних випадках можуть потребувати більшої деталізації, тобто поділу на більшу кількість груп (наприклад, під час редагування дитячої літератури для дітей трьох, чотирьох і п’яти років або роботи над підручником для другого, третього чи четвертого класу).

Групи реципієнтів за довільністю сприймання:

— реципієнти, які добровільно, за власним бажанням, сприймають повідомлення і не хочуть припиняти сприймання до завершення повідомлення (наприклад, діти, які читають “Робінзона Крузо” Д. Дефо ще до того, ніж це передбачено шкільною програмою);

— реципієнти, які вимушено, всупереч власним бажанням, сприймають повідомлення, але знають, що зобов’язані це зробити (наприклад, певна частина учнів або студентів, які студіюють навчальну літературу, або ж особи, які вивчають технічну інструктивну літературу — “Правила дорожнього руху” — на курсах водіїв автотранспорту);

— реципієнти, які випадково, всупереч власним бажанням, сприймають повідомлення, але знають, що можуть припинити сприймання будь-якої миті (наприклад, люди, які випадково опинившись біля радіо чи телевізора, сприймають агітаційні або рекламні повідомлення);

Групи реципієнтів за мотивами сприймання (для добровільного сприймання)¹:

— реципієнти, які бажають задовольнити емоційні потреби (наприклад, перечитати вірші про кохання, щоб отримати позитивні емоції);

— реципієнти, які бажають задовольнити естетичні потреби (наприклад, переглянути альбом репродукцій полотен Лувру);

— реципієнти, які бажають задовольнити пізнавальні потреби (наприклад, дізнатися з радіоновин про результат футбольного матчу);

— реципієнти, які бажають задовольнити навчальні потреби (наприклад, на основі порад навчитися консервувати в домашніх умовах).

Бажання можна задовольнити через сприймання нової інформації. Тому будь-які мотиви завжди пов’язані з отриманням нової інформації. Одержавши потрібну інформацію, реципієнти більшою чи меншою мірою переживають — за термінологією Арістотеля — стан „катарсису”.

За межами цієї класифікації додатково слід виокремити групу реципієнтів, які бажають придбати повідомлення як об’єкт споживання, наприклад, книжки „модних” авторів „для оформлення книжкової полиці” чи „глянцеві” журнали „для журнального столика”.

Групи реципієнтів за рівнем знань структури повідомлення. Реципієнти різного віку та різної освіченості мають різні знання про композицію та апарат видання різного ступеня складності. Тому, наприклад, деякі типи видань (“дорослі” газети) не рекомендують читати першокласникам, а позатекстові примітки подають лише у наукових виданнях.

Оскільки поділу реципієнтів на групи залежно від рівня їх знань про композицію повідомлень поки що не розроблено, пропонуємо власну:

— реципієнти, які можуть сприймати лише найпростішу композицію без будь-якого апарату видання;

— реципієнти, які можуть сприймати композицію середнього ступеня складності й невеликого обсягу, достатньо простий апарат видання;

— реципієнти, які можуть сприймати повідомлення будь-якої композиційної складності з максимально складним апаратом видання.

Групи реципієнтів за професійним рівнем. Кожна галузь знань має специфічну галузеву термінологічну лексику, якою володіють спеціалісти лише цієї галузі. Наприклад, спеціалісти-геологи володіють геологічною термінологією, проте не знають термінології інших галузей — фахової музичної, лінгвістичної і т. д. Таких галузей близько сотні.

Враховуючи рівень знань галузевої термінології, реципієнтів можна поділити на три групи:

— реципієнти, які не є спеціалістами в описуваній галузі знань;

— реципієнти, які є спеціалістами в описуваній галузі знань;

— реципієнти, які є експертами в описуваній галузі знань.

Кожна з цих трьох груп послідовно входить у наступну, утворюючи три вписаних одне в одне кола. Найбільше реципієнтів-неспеціалістів, менше — спеціалістів і найменше — експертів (у кожній країні їх, як правило, до десятка). Саме такі реципієнти-експерти є найкращими кандидатурами на рецензування повідомлень.

Інші групи реципієнтів. Крім перелічених, існують також інші типові групи реципієнтів, які деколи слід враховувати під час редагування. До них належать групи реципієнтів, класифіковані: за стáттю; за розміром заробітку; за політичними чи релігійними вподобаннями; за жанром повідомлень, якому надають перевагу; за метою опрацювання повідомлень; за кількістю мов, якими володіють.