2.3. Методи і форми державного контролю рекламної діяльності в Україні

Здійснення контрольної діяльності передбачає використання контролюючим суб’єктом певних способів, прийомів збору інформації про підконтрольні суб’єкти, виявлення їх відхилень від заданих параметрів, корегуючого впливу на підконтрольних суб’єктів. Використання даних способів та прийомів отримує зовнішнє вираження у тих чи інших діях контролюючого та підконтрольного суб’єктів. Тобто у контрольній діяльності можна розрізняти зміст (який складають методи контролю) та її зовнішній вияв (форми контролю). Крім того, виходячи з тенденції розширення змісту поняття «адміністративний процес», яка спостерігається останнім часом у роботах науковців, можна стверджувати, що контрольна діяльність є процесуальною діяльністю. Перш ніж досліджувати методи і форми державного контролю рекламної діяльності, доцільно зупинитися на дослідженні змісту понять «метод контролю», «форма контролю», та їх співвідношення з процесуальним аспектом контрольної діяльності.

Так, у науці адміністративного права детальну увагу було приділено дослідженню понять методів і форм державного управління. Методом державного управління називають способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об’єкти управління, а під формою державного управління розуміють зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державного управління для реалізації поставлених перед ними завдань. Оскільки державний контроль є функцією державного управління, то наведені визначення можуть бути з певними уточненнями покладені в основу дефініції методів та форм державного контролю рекламної діяльності.

У роботах, присвячених дослідженню проблем державного контролю, спостерігаються різні підходи до розкриття сутності понять «методи контролю» та «форми контролю».

Деякі автори пишуть лише про методи або лише про форми контролю. Так, Ю. О.Тихомиров, розкриваючи природу і призначення контролю, оперує лише поняттям методу контролю, до яких відносить тематичні перевірки, рейди, матеріали засобів масової інформації, контрольно-інформаційні матеріали, доповіді і т. д. [142, c. 414].

Ю. П. Битяк та В. В. Зуй розкривають лише форми контролю, якими визнають ревізію і перевірку [19, c. 206]. Є. В. Шоріна також виділяє лише форми контролю, зазначаючи, що контроль може мати різні форми, серед яких перевірка виконання, інспектування, обстеження, ревізія, нагляд, спостереження, огляд, рейди тощо, які різняться між собою засобами державного чи громадського впливу на підконтрольні органи і осіб, що не дотримуються державної і суспільної дисципліни [161, c. 15]. І. К. Залюбовська до форм здійснення державного контролю відносить заслуховування звітів, інформацій та повідомлень, перевірки, експертизи, нагляд за діяльністю підконтрольного, координацію діяльності підконтрольних, розгляд скарг, заяв тощо [65, c. 13]. Вказівкою на форми контролю (перевірки, ревізії, витребування звітів, рейди, огляди тощо) обмежується і В. М. Гаращук [27, c. 53].

Існує і такий підхід, за якого не розрізняють ані форм, ані методів контролю. Зокрема, В. С. Шестак, досліджуючи проблеми контролю, оперує поняттям правові засоби досягнення цілей контрольної діяльності [159, c. 69]. До правових засобів вказаний автор відносить статистичні спостереження, бухгалтерську звітність, бухгалтерський облік, звіт, експертизу, аудит, ліцензування, атестацію, реєстрацію тощо. І хоч таке твердження і має право на існування, ми у цій роботі не можемо взяти його за основу для дослідження механізму реалізації контролю, оскільки воно не дозволяє чітко розділити методичну основу та зовнішній вияв контрольної діяльності, що ми вважаємо за необхідне для аналізу контролю рекламної діяльності.

Водночас існує ряд праць, присвячених проблемам державного контролю, у яких автори – Х. Х. Шнейдер, О. Ф. Андрійко, І. О. Сушинський, Д. М. Лученко – виділяють у контролі і методи, і форми. Усі вказані дослідники одностайні у тому, що метод контролю становлять способи і прийоми, засоби реалізації завдань, що поставлені перед відповідним органом контролю, а форму – зовнішній вияв контролю у конкретних діях контролюючого суб’єкта. Ми поділяємо позицію наведених науковців оскільки, якщо в державному управлінні розрізняють його форми і методи, і такий поділ став загальноприйнятим, то і для характеристики державного контролю – різновиду управлінської діяльності – ці категорії можуть бути застосовані.

З огляду на вищезазначене, в даній роботі розглядатимуться методи і форми державного контролю рекламної діяльності, виходячи з розуміння методів контролю як сукупності прийомів та способів одержання або збору інформації про стан та діяльність підконтрольного суб’єкта. Форми контролю ми розуміємо як передбачені правовими нормами способи зовнішнього вираження контрольної діяльності.

Розглянемо детальніше кожну з названих складових контрольної діяльності у сфері реклами.

Для контролю учасників рекламної діяльності уповноважені суб’єкти контролю можуть використовувати досить широке коло різноманітних методів. Уся сукупність методів контролю потребує, на нашу думку, певної систематизації, в основу якої ми пропонуємо покласти стадії контрольної діяльності. Така наша позиція зумовлена тим, що вирішальним чинником вибору того або іншого прийому чи засобу реалізації контролю є його мета, бажаний результат. Як уже зазначалось вище у цій роботі, кожна стадія є сукупністю дій, спрямованих на досягнення однієї найближчої мети, тобто кожна стадія має свою мету. Так, метою інформаційної стадії є набуття органом контролю необхідних відомостей про підконтрольний об’єкт, аналітична (або оцінювань) стадія спрямована на формування уявлення про відповідність об’єкта контролю заданим параметрам, корегуюча (регулятивна) стадія має на меті вжиття заходів до усунення виявлених недоліків. Досягнення мети кожної зі стадій контролю вимагає використання різних прийомів та способів.

Інформаційна (фактовстановлююча) стадія контролю передбачає застосування методів, за допомогою яких орган контролю у той чи інший спосіб набуває необхідних йому відомостей про об’єкт контролю. Способи набуття цих відомостей можуть бути поділені на способи збору інформації контролюючим суб’єктом шляхом перевірок, надсилання запитів тощо та одержання інформації від підконтрольних суб’єктів контролю, на яких покладено обов’язок щодо надання цієї інформації.

У сфері рекламної діяльності для збору та одержання інформації контролюючими органами застосовуються такі методи: документальні перевірки, одержання інформації від самих підконтрольних суб’єктів, одержання інформації від учасників рекламної діяльності, усних чи письмових пояснень, відео- та звукозаписів, а також іншої інформації, щодо замовленої, виготовленої та розміщеної реклами, отримання даних стосовно вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами, перевірка місця розташування рекламного засобу (наприклад, для отримання погодження для розміщення зовнішньої реклами), надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами [109], погодження (узгодження) щодо реклами лікарських засобів для дітей та підлітків, спостереження [95, с. 210]. Потрібно наголосити на тому, що рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами в обов’язковому порядку зобов'язані надавати документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію щодо замовленої, виготовленої та розміщеної реклами (п. 2 ст. 26 Закону України «Про рекламу») [50].

На стадії аналізу та оцінки набутих суб’єктом контролю відомостей можна виділити такі методи, як порівняння, співставлення та аналіз інформації, що є у володінні контролюючих органів. На цій стадії контролю важлива роль належить також способам накопичення, систематизації та зберігання інформації. Значною мірою можливість ефективного і оперативного застосування цих методів забезпечується використанням контролюючими органами електронно-технічних засобів. Застосування сучасних технічних засобів та програмних продуктів дозволяє здійснювати систематизацію та обробку інформації на електронно-обчислювальних машинах, що дозволяє підвищити як оперативність, так і обсяги та глибину обробки інформації у контролі. Використання у контрольній діяльності сучасних технічних засобів наразі не знайшло нормативного закріплення. Тому вважаємо за необхідне суб’єктам контролю рекламної діяльності та їх територіальним органам для ефективного здійснення ними контрольних заходів створити відповідне інформаційне забезпечення, а саме комплексну інформаційно-комп'ютерну систему збору та накопичення інформації стосовно проведення контрольних заходів, результатів перевірок і порядку виконання прийнятих рішень учасниками рекламної діяльності. На практиці відділ контролю за дотриманням законодавства про рекламу при Держспоживстандарті має певні доробки щодо формування бази даних про учасників рекламної діяльності, стосовно яких Держспоживстандартом та його територіальними відділами здійснювались контрольні заходи, із зазначенням результатів тематичних перевірок та прийнятих заходів. Така практика має стати дієвою і для інших суб’єктів контролю рекламної діяльності та розвиватись.

Завданнями інформаційного забезпечення суб’єктів контролю рекламної діяльності мають стати:

а) формування бази даних про учасників рекламної діяльності, щодо яких суб’єкти контролю здійснювали контрольні заходи, із зазначенням результатів перевірок та вжитих заходів;

б) оперативний пошук інформації про учасників рекламної діяльності, необхідної для здійснення контрольної діяльності;

в) формалізація та оптимізація інформації про перевірки учасників рекламної діяльності, яка зберігається в уповноважених органах.

Характеризуючи методи обробки, аналізу та оцінки інформації, які становлять основу аналітичної (оцінювальної) стадії контролю, варто відзначити ту їх особливість, що у матеріально-правових формах вони, як правило, поєднуються з методами збору чи одержання інформації. Детальна процедурна регламентація їм не властива. Обов’язкової правової регламентації у застосуванні методів аналізу та оцінки інформації вимагає лише критерій оцінки стану ринку реклами та його учасників, тобто та вимога, якій повинен відповідати підконтрольний суб’єкт, а також у більшості випадків – строк прийняття рішення за наслідками контролю, який, відповідно, обмежує у часі тривалість обробки, аналізу та оцінки інформації суб’єктом контролю.

Жодний з авторів, які у своїх роботах досліджували сутність державного контролю, не заперечує властивої йому корегуючої (регулятивної) функції. Навпаки, більшість авторів наголошують на його юридичній значущості, спрямованості на усунення виявлених відхилень, порушень приписів правових норм, виділяючи у контролі регулятивну (або корегуючу) стадію, яка є наступною за стадією аналізу та оцінки інформації. Як і інші, ця стадія має свою мету – забезпечення усунення недоліків, виявлених контролюючим органом у підконтрольних суб’єктів. Отже, цілком логічним є припущення, що і цій стадії притаманні свої методи, що втілюються у певних правових формах. Разом з тим, – і це особливо справедливо, коли йдеться про державний контроль рекламної діяльності, – за результатами контролю до підконтрольних суб’єктів можуть вживатися заходи впливу, які є заходами адміністративного примусу і виступають наслідком державного контролю, здійсненого у певних формах і методах, а тому до методів контролю не належать. Отже, постає проблема необхідності визначити методи контролю на його корегуючій стадії і разом з тим не припуститись ототожнення методів контролю і методів впливу, на недоречність чого вказує О. Ф. Андрійко [8, c. 84].

Проаналізувавши норми законодавства про рекламу, можна помітити, що деякі форми реагування контролюючого органу на виявлені порушення не мають правообмежувального характеру, що є однією з однак адміністративного примусу [73, c. 196]. Йдеться про такі заходи як надання підконтрольному суб’єкту в сфері рекламної діяльності обов’язкових приписів до усунення виявлених порушень, відмова у видачі дозволу, погодження на розміщення зовнішньої реклами; погодження інформації, яка може міститися в рекламі лікарських засобів для дітей і підлітків, та видачі дозволу на рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків; дозволу на рекламу спеціальних харчових продуктів. Саме за цією ознакою – наявність правообмеження у способі реагування контролюючого органу на допущені учасником рекламної діяльності відхилення – ми пропонуємо відрізняти заходи адміністративного примусу від методів контролю корегуючої стадії.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Заборона органам, уповноваженим надавати дозволи на розміщення зовнішньої реклами, втручатися у форму і зміст розміщуваної реклами викликана розподілом компетенції державних органів контролю у рекламній діяльності.

Потрібно також наголосити, що стягнення плати за видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами забороняється.

2. Існує особливий порядок погодження дозволу на розміщення зовнішньої реклами з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

В деяких випадках на вимогу робочого органу (для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільською, селищною, міською радою може утворюватися відділ, управління або уповноважуватися установа, організація) дозвіл погоджується з:

- Державтоінспекцією – у разі розміщення зовнішньої реклами на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування;

- відповідним центральним або місцевим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та об'єктів природно-заповідного фонду – у разі розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках історії та архітектури, в межах зон охорони таких пам'яток і в межах об'єктів природно-заповідного фонду;

- утримувачем інженерних комунікацій – у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій.

Доцільно зазначити, що чинне законодавство передбачає вичерпний перелік органів та осіб, з якими погоджується дозвіл, який є вичерпним.

3. Ще однією формою попереднього контролю рекламної діяльності є погодження інформації, яка може міститися в рекламі лікарських засобів для дітей і підлітків, та видача дозволу на рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 10 червня 1997 р. № 177 «Порядок погодження інформації, яка може міститься в рекламі лікарських засобів для дітей і підлітків, та видачі дозволу на рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків» рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків здійснюється на підставі дозволу МОЗ після попередньої експертизи і погодження рекламної інформації фахівцями Фармакологічного комітету МОЗ. Рішення щодо погодження рекламних матеріалів приймається МОЗ на підставі експертного висновку фахівців Комітету (п. 3.5 наказу). На підставі позитивного експертного висновку Комітету щодо погодження інформації, яка може міститися в рекламі лікарського засобу, МОЗ видає рекламодавцеві дозвіл на рекламування лікарського засобу.

Також для того, щоб розмістити рекламу харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, потрібно отримати погодження в Міністерстві охорони здоров'я України [53].

Таким чином, можна виділити такі ознаки, притаманні видачі дозволу та погодження як формі державного контролю рекламної діяльності:

- видача та погодження (узгодження) дозволів здійснюється державними органами у сфері регулювання рекламної діяльності – виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України, відповідним центральним або місцевим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, утримувачем інженерних комунікацій, Міністерством охорони здоров’я України. Слід зазначити, що така форма контролю передбачає пасивну участь суб’єктів контролю рекламної діяльності у процесі одержання інформації, отже, у ній втілено метод одержання інформації контролюючим суб’єктом від підконтрольного суб’єкта;

- видача та погодження дозволів, передбачає ведення суб’єктами контролю інформаційного банку даних місць розташування рекламних засобів, плану їх розміщення, журналу реєстрації заяв та дозволів на розміщення зовнішньої реклами, збирання інформації, формування та своєчасне поповнення Державного реєстру лікарських засобів України. Виходячи з цього, можна зазначити, що таким чином реалізується метод обліку, співставлення та аналізу інформації, що є у суб’єктів контролю;

- видача та погодження (узгодження) дозволів в сфері рекламної діяльності як форма державного контролю здійснюється на дозвільній основі, що здійснюється за заявницьким методом. Усі види видачі дозволів, погоджень у сфері рекламної діяльності передбачають перевірку дотримання та відповідність вимог щодо розміщення реклами законодавству та проектно-технічній документації, відповідність внутрішніх документів заявників (учасників рекламної діяльності) вимогам нормативних актів.

Аналіз законодавства дає нам підстави зробити висновок, що видача та погодження дозволів як форма попереднього контролю рекламної діяльності проводиться у разі:

- розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах;

- рекламування лікарського засобу для дітей і підлітків;

- рекламування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів.

З урахуванням вищевикладеного можна сказати, що попередній контроль рекламної діяльності в першу чергу виконує попереджувальну функцію, і зміст його полягає у виявленні та попередженні можливих негативних явищ, які можуть настати за наявності обставин, що вже існують і можуть негативно проявитися у майбутньому. Отже, відповідно до зазначених правових норм стосовно дозвільних документів, під час попереднього контролю рекламної діяльності виявляється відповідність установленим щодо підконтрольного суб’єкта та його діяльності вимогам наявність заявлених характеристик.

Поточний контроль рекламної діяльності провадиться в процесі виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов’язань суб’єктів контролю рекламної діяльності. Основною метою такого контролю є обмеження і усунення поширення реклами, яка не відповідає передбаченим законодавством вимогам, встановлення обмежень та заборон, спрямованих на забезпечення отримання споживачами, суб’єктами господарювання добросовісної, достовірної та правдивої реклами.

Поточний контроль рекламної діяльності здійснюється за допомогою:

1. тематичних перевірок відповідності реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження, які здійснюються Держспоживстандартом України;

2. розгляду справ про порушення законодавства про рекламу, що провадиться Держспоживстандартом України;

3. розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що провадиться Антимонопольним комітетом України;

4. здійснення перевірок телеорганізацій Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення щодо дотримання ними законодавства про рекламу.

1. На виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері захисту прав споживачів, Держспоживстандартом України наказом від 25.10.2006 р. № 311 затверджено Порядок проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі (далі – Порядок).

Перевірки діяльності суб’єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Відповідно до Порядку поняття «тематична перевірка» як таке відсутнє. У Порядку лише зазначено, що перевірки проводяться посадовими особами на підставі затвердженого тематичного плану (тематична перевірка) роботи Держспоживстандарту України, його територіальних органів у справах захисту прав споживачів, а також на виконання наказів, розпоряджень, доручень Держспоживстандарту України.

Тематичний план роботи щодо вивчення стану рекламного ринку складається на квартал відповідно до завдань, визначених Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Держспоживстандартом України. У разі надходження обґрунтованих пропозицій щодо вивчення стану реалізації споживачам продукції на ринку від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також інших органів і установ, які здійснюють державний контроль та нагляд, вони враховуються у тематичному плані роботи територіальних органів Держспоживстандарту України.

Потрібно зауважити, що тематичні перевірки в галузі рекламі проводяться на підставі скарг та звернень споживачів щодо дотримання суб'єктами господарювання законодавства про рекламу.

У першому півріччі 2006 р. територіальними органами у справах захисту прав споживачів здійснено тематичні перевірки стосовно дотримання суб’єктами підприємницької діяльності вимог законодавства про рекламу щодо: заборони розташування зовнішньої реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв ближче 300 метрів прямої видимості від території навчальних закладів; реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації.

За звітний 2006 рік за оперативними даними органами Держспоживстандарту України перевірено 5994 рекламоносії, в тому числі 3906 об’єктів зовнішньої реклами, здійснено 1276 перевірок у друкованих засобах масової інформації та 812 – на каналах телебачення і радіо.

За результатами перевірок виявлено порушень та заведено справ – 707, у тому числі 537 – у сфері зовнішньої реклами, 162 – у друкованих засобах масової інформації та 8 – на каналах телебачення та радіо [123, c. 5].

У І кварталі 2007 р. Держспоживстандартом здійснено тематичну перевірку дотримання вимог ст. 24 Закону України «Про рекламу» щодо реклами послуг, пов’язаних із залученням коштів населення.

Водночас на виконання ст. 26, 27 Закону України «Про рекламу» Держспоживстандартом та його територіальними органами постійно здійснювався контроль за іншою рекламою на всіх каналах її розповсюдження.

За звітний період Держспоживстандартом перевірено 5,7 тис. рекламоносіїв, в тому числі 4,5 тис. об’єктів зовнішньої реклами, здійснено 0,97 тис. перевірок у друкованих засобах масової інформації та 0,27 тис. – на каналах телебачення та радіо.

За результатами перевірок виявлено порушень та заведено справ – 557, у тому числі 407 – у сфері зовнішньої реклами, 141 – у друкованих засобах масової інформації та 9 – на каналах телебачення та радіо [42, c. 3].

Під час здійснення тематичних перевірок органи Держспоживстандарту мають право одержувати від учасників рекламної діяльності та інших осіб письмові та усні пояснення, документи (договір з виробництва та розповсюдження реклами, дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, свідоцтво про державну реєстрацію та ін.) протокол відео- і звукозапису, а також інші матеріали, що стосуються порушень законодавства про рекламу (п. 2 ст. 26 Закону); отримувати відомості стосовно вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдженої реклами (п. 6 ст. 27 Закону). Потрібно зауважити, що Держспоживстандарту надано право лише збирати докази шляхом запиту інформації та документів, а не примусово вилучати докази та іншу інформацію.

З вище викладеного, випливає, що основними завданнями тематичних перевірок дотримання законодавства про рекламу є:

- своєчасне попередження та виявлення можливих порушень законодавства про рекламу, зокрема, невідповідність рекламної інформації та реальних властивостей продукції, розміщення реклами;

- збір доказів у заявах і справах про порушення законодавства про рекламу;

- оцінка діяльності підконтрольних суб’єктів щодо дотримання законодавства про рекламу;

- аналіз рішень місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також інших органів і установ, які здійснюють державний контроль та нагляд.

Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати, що тематичні перевірки в галузі реклами – засіб періодичного оперативного контролю за дотриманням загальних та спеціальних вимог законодавства про рекламу учасниками рекламної діяльності. І, як показує практика, тематичні перевірки проводяться з широкого кола показників конкретної теми, із застосуванням методів аналізу та залученням спеціалістів різного профілю, під час здійснення експертизи реклами.

За результатами здійснення тематичних перевірок при виявленні факту порушення законодавства органи Держспоживстандарту складають протокол про порушення законодавства про рекламу та приймають рішення про початок розгляду справи.

2. Специфічною формою поточного контролю рекламної діяльності є розгляд справ про порушення законодавства про рекламу. Специфіка цієї форми контролю полягає в тому, що в процесі розслідування справ про порушення законодавства про рекламу органи Держспоживстандарту припиняють правопорушення в галузі реклами та усувають їх негативні наслідки, таким чином реалізовуючи покладені на Держспоживстандарт повноваження з контролю за дотриманням законодавства про рекламу.

Правові засади розгляду справ щодо дотримання законодавства про рекламу Держспоживстандартом визначені постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 693 “Про затвердження порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу” (далі – Порядок).

Відповідно до п. 13 Порядку, зазначено що посадові особи Держспоживстандарту і його територіальних органів перевіряють відповідність реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження.

Отже, в контексті цього Порядку, перевірка виступає не як втручання в фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання, а лише як моніторинг, дослідження ринку реклами.

Зазначимо також, що справи щодо порушення законодавства про рекламу, як правило, розглядаються з власної ініціативи Держспоживстандарту і його територіальних органів, у разі виявлення рекламних матеріалів, виконаних або розміщених із порушеннями існуючих норм законодавства, проте можуть порушуватися і на підставі подань державних органів та громадських організацій чи звернень, скарг споживачів (заявників).

Підставою для розгляду справи про порушення законодавства про рекламу є відповідний протокол, складений уповноваженою особою Антимонопольного комітету України, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення або Держспоживстандарту України і його територіальних органів (на місцях) у разі встановлення ознак порушення законодавства про рекламу (п. 9 Порядку), після чого він подається до Держспоживстандарту або його територіальних органів за місцем вчинення порушення.

Певного терміну, протягом якого повинний бути складений протокол з дня вчинення правопорушення, законодавством не встановлено, але, на нашу думку, необхідно щоб розгляд справи не перевищував строків застосування адміністративно-господарських санкцій, які зазначені у ст. 250 ГК, тобто 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня вчинення порушення.

Протокол про порушення законодавства про рекламу складається в одному примірнику та залишається у матеріалах справи. Після чого протокол підписується службовою особою, яка його склала.

Відповідно до п. 10 Порядку протокол про порушення законодавства про рекламу розглядається не більше як у місячний строк, після чого за наявності ознак порушення законодавства про рекламу приймається рішення про початок розгляду справи.

Поряд з тим, при не підтвердженні ознак порушення рішення про початок розгляду справи не приймається. Натомість складається відповідна службова записка або надається відповідь заявнику (заінтересованій особі).

Після прийняття рішення про початок розгляду справи починається розгляд справи, який відповідно до п. 12 Порядку здійснюється протягом не більше одного місяця. Але слід зазначити, що строк може бути продовжений Головою Держспоживстандарту України, його заступниками, начальниками територіальних органів Держспоживстандарту, їх заступниками не більше ніж на три місяці.

Потрібно зазначити, що у зазначений термін встановлюється склад порушення, а також інші факти та обставини, які є необхідними для об’єктивного розгляду справи. Зокрема, посадові особи Держспоживстандарту і його територіальних органів, які розглядають справу, мають право: перевіряти відповідність реклами вимогам законодавства до змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення та розповсюдження; отримувати документи, усні чи письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, що стосується порушень законодавства про рекламу; готувати попередні висновки і вносити їх на розгляд Голови Держспоживстандарту, його заступників, начальників територіальних органів цього Комітету, їх заступників.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення, припинення порушення, накладення штрафу, усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції; оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення; закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Значне місце в роботі Антимонопольного комітету України займає запобігання порушення конкурентного законодавства у вигляді надання рекомендацій щодо запобігання конкурентним порушенням за результатами розгляду заяв і звернень підприємців та споживачів. Зокрема, коли при розгляді заяв, звернень підприємців і споживачів встановлюється відсутність підстав для початку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, але виявляються обставини, що можуть негативно впливати на конкуренцію, обмежувати права підприємців і споживачів. Відповідним державним органам та суб’єктам господарювання надаються рекомендації щодо проведення заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що розгляд справ про порушення законодавства здійснюється Держспоживстандартом з власної ініціативи та за заявами споживачів, Антимонопольним комітетом, тільки за заявами. Отже, в Держспоживстандарту більше підстав для порушення справ про порушення законодавства, ніж в Антимонопольного комітету. Слід звернути увагу, й на те, що до початку (в процесі) розгляду справ про порушення законодавства Держспоживстандарту надано право лише збирати докази шляхом запиту інформації та документів, а Антимонопольному комітетові надане право вилучати необхідні для розгляду справи письмові та речові докази.

4. Правові засади реалізації здійснення перевірок Нацрадою визначені в Інструкції від 24.01.2007 p. № 69 «Про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги України». Потрібно зауважити, що перевірки дотримання телерадіоорганізаціями норм законодавства про рекламу здійснюються шляхом проведення позапланової перевірки.

Позаплановою перевіркою відповідно п. 3.3 Інструкції, вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи Нацради.

Потрібно відзначити, що позапланові перевірки в сфері рекламної діяльності проводиться Нацрадою за наявності таких підстав:

• якщо моніторинг виявив ознаки порушення ліцензіатом вимог законодавства про рекламу;

• якщо членами або працівниками Нацради, що мають відповідні повноваження, зафіксовано ознаки порушень законодавства про рекламу;

• якщо раніше до учасника рекламної діяльності (телерадіоорганізації – ліцензіата) застосовано встановлені законодавством санкції;

• якщо до Нацради подано належним чином оформлені звернення (заяви, скарги) громадян, запити від органів державної влади про порушення ліцензіатом вимог законодавства про рекламу.

У вище перерахованих випадках перевірці підлягають факти порушень законодавства про рекламу, які вказані в зверненнях громадян, органів державної влади, чи ознаки порушень законодавства та/чи умов ліцензій (ліцензій) виявлені Нацрадою під здійснення моніторингу.

Перевірки здійснюються за рішенням Національної ради та/чи за наказом голови Національної ради або особи, яка виконує його обов’язки.

Для проведення перевірок Нацрадою видається документ у формі посвідчення на право проведення перевірки за підписом голови Нацради. Посвідчення на право проведення перевірки повинно містити назву телерадіоорганізації (ліцензіата), прізвища всіх уповноважених на здійснення перевірки осіб та часові проміжки проведення перевірки.

Що стосується часових проміжків проведення перевірок, то, як правило, вони встановлюються наказом голови Нацради.

Про проведення перевірок Нацрада повідомляє ліцензіатів письмово рекомендованим листом, телеграмою або шляхом вручення письмового повідомлення працівником Нацради не пізніше ніж за 2 дні.

Працівники Нацради, які здійснюють перевірки, мають право:

• доступу на територію ліцензіата, у виробничі та інші службові приміщення;

• з'ясування питань, безпосередньо пов’язаних з перевіркою;

• ознайомлення з будь-якими документами, необхідними для проведення перевірки;

• отримання копій необхідних документів, безпосередньо пов’язаних з перевіркою;

• отримання від ліцензіатів письмових пояснень з питань, що виникають під час перевірки (за їх згодою).

Відмова ліцензіата у проведенні працівниками Нацради перевірки його діяльності відповідно до вимог законодавства є підставою для звернення до суду про анулювання ліцензії відповідно до підпункту «г» п. 5 ст. 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

У разі виявлення ознак порушень законодавства про рекламу працівником Нацради складається акт перевірки в одному примірнику та підписується особами, які проводили перевірку. Копія акту, засвідчена працівниками Нацради, надається керівнику або уповноваженому представнику ліцензіата, оригінал залишається в Національній раді.

За ознаками порушень законодавства про рекламу Нацрада, як це передбачено ст. 26 Закону України «Про рекламу», регулярно передає Держспоживстандарту та його територіальним органам інформацію про ознаки порушень рекламного законодавства, які стосуються захисту прав споживачів, а також за результатами моніторингу з ознаками порушень щодо зазначених норм законодавства Нацрада направляє на розгляд Держспоживстандарту України для їх аналізу та застосування адміністративних санкцій до порушників.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Моніторинг Нацрадою здійснюється шляхом перегляду телепрограм (прослуховування радіопередач), які розповсюджуються телерадіоорганізаціями.

Потрібно відзначити, що моніторинг є першим етапом перевірок телерадіоорганізацій, який дає матеріал для висновків щодо дотримання телерадіоорганізаціями норм законодавства про рекламу. Моніторинг мовлення телерадіоорганізацій, як правило, здійснюється постійно.

Слід зазначити, що моніторинг рекламної діяльності телерадіоорганізацій проводиться без попередження працівників Нацради. За результатами проведеного моніторингу складається акт моніторингу, після чого акт моніторингу прошивається та підписується працівником Нацради, який безпосередньо здійснював моніторинг.

За результатами моніторингу, що стали підставою для проведення перевірки ліцензіата, працівник Нацради, який проводив моніторинг, доводить до відома керівництва телеорганізації шляхом ознайомлення з актом моніторингу. Результати моніторингу під час перевірки ліцензіата звіряються з ефірним журналом передач, ефірними рекламними листами, сіткою мовлення та програмою передач за період, коли проводився моніторинг.

Упродовж 2006 р. Нацрадою здійснено 8 комплексних моніторингів загальнонаціональних телерадіоорганізацій з метою контролю дотримання ними положень чинного законодавства України. Особлива увага зверталася на дотримання Законів України «Про телебачення і радіомовлення», «Про рекламу”.

За результатами моніторингу Нацрада здійснює позапланові перевірки учасників рекламної діяльності (телерадіоорганізацій) у частині дотримання ними законодавства про рекламу, про що буде йтися далі.

З урахуванням вищевикладеного можна зазначити, що моніторинг рекламної діяльності, який здійснюється Нацрадою, є документальним свідченням дотримання телерадіоорганізаціями вимог законодавства про рекламу. Якщо ж моніторинг Нацради виявив ознаки порушення ліцензіатом вимог законодавства про рекламу, то працівники вищезгаданого суб’єкта контролю мають право здійснювати позапланову перевірку.

Здійснивши наше дослідження відносно моніторингу рекламної діяльності, можна констатувати, що моніторинг рекламної діяльності – це одна з пасивних форм здійснення державного контролю, яка пов’язана із систематичним, постійним збиранням і аналізом інформації, щодо відповідності реклами вимогам законодавства стосовно змісту та достовірності реклами, порядку її виготовлення і розповсюдження, та спрямована на спостереження за динамікою рекламної діяльності, з метою виявлення відповідності її стану очікуваним результатам і оцінки її розвитку.

Запропоноване визначення та аналіз законодавства про рекламу вказує на наступні ознаки моніторингу рекламної діяльності:

1. це спосіб здійснення державно-правового управління рекламною діяльністю;

2. це діяльність суб’єктів контролю рекламної діяльності шляхом здійснення перевірок, спостереження, оцінки, аналізу рекламної діяльності з метою виявлення відповідності (невідповідності) рекламної діяльності, реклами, загальним та спеціальним вимогам законодавства про рекламу, порядку розповсюдження та розміщення реклами;

3. носить системний та постійний характер;

4. є однією з специфічних форм контролю, а тому забезпечує законність і правопорядок шляхом виявлення небажаних наслідків або порушень законодавства про рекламу, вироблення найбільш ефективних способів їх усунення, а також застосування заходів впливу на правопорушників.

Доцільно відзначити, що при здійсненні такої форми контролю, як моніторинг рекламної діяльності, найчастіше використовується такий метод контролю, як системний та постійний збір і аналіз інформації про стан рекламної діяльності (спостережуваного об'єкту), з метою запобігання і/або усунення небажаних наслідків його застосування.