27. Безробіття як соціально-економічна категорія.

Безробіття – це таке становище в економіці, коли частина працездатного населення стає відносно надлишковою, тобто виникає невідповідність між попитом на робочу силу і її пропозицією.

До безробітних відносять осіб працездатного віку, які в даний період не працюють, а шукають роботи й готові приступити до неї негайно (протягом двох тижнів), зареєстровані на біржі праці.

Показники безробіття використовуються для вивчення кількісного та якісного складу безробітних.

Для аналізу безробіття використовують абсолютні показники, які характеризують чисельність безробітних, а також відносні показники, які характеризують середній строк безробіття і його рівень.

Характеризуючи безробіття, розглядають показник рівня безробіття:

.

З 1 січня 1991 р. розраховується тривалість безробіття. Вона дорівнює проміжку часу, протягом якого особа шукає роботу. З метою вивчення можливого росту або зменшення числа безробітних використовують показник рівня незайнятості:

.

28. Форми та види безробіття. Закон а.Оукена та втрати від безробіття

Форми безробіття : абсолютне та відносне.

Види безробіття за абсолютною формою:

фрикцiйне безробiття, яке пов’язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi — до iншої. Отже, це своєрiдна соцiальна, суперечнiсть, яку розумiють як проблему пошуку відповідної роботи;    структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних зрушень в економiцi, що впливають на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професiї попит пiдвищується, на iншi — падає;    циклічне безробiття, яке виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:    Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.    Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу.    Конверсiйне безробiття спричиняється скороченням чисельностi армії i перепрофiлюванням пiдприємств вiйськово-промислового комплексу на випуск цивiльної продукцiї.    Технологічне — пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.    Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво)    Інституційне – це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.)    Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Відповідно, міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рiвня безробiття й зайнятостi залежно вiд вiдхилення фактично виробленого валового нацiонального продукту вiд потенцiйного зробив американський вчений Артур Оукен. Вiн вивiв закон, згідно з яким щорiчний прирiст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кiлькiсть безробiтних на постiйному рiвнi. Кожнi додатковi два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кiлькiсть безробiтних на один відсотковий пункт. Аналогiчно, кожне додаткове скорочення темпiв приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробiття на один процентний пункт.

Iз закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збiльшитись нормi безробiття. Чисельнiсть робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому бiльш продуктивним. З цих причин вiд 2,5 до 3 % щорiчного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих мiсць, здатних стримувати безробiття на колишньому рiвнi. По-друге, бiльш швидкий прирiст ВНП скорочує безробiття, тодi як вiдносне падiння темпiв зростання збiльшує кiлькiсть безробiтних. Якщо темпи приросту ВНП збiльшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельнiсть безробiтних знижується приблизно на один відсотковий пункт.