42Механізм функціонування соціального партнерства в Україні

Розвиток соціального партнерства неможливий без інституціоналізації його сторін. Під інституціоналізацією розуміють комплекс установ, в яких обрані члени груп отримують право на виконання дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки членів груп.

Передумовами інституціоналізації є:

- виникнення певних суспільних потреб у нових типах соціальної діяльності;

- розвиток необхідних організаційних структур і соціальних норм;

- інтернаціоналізація індивідами нових норм і цінностей, формування на їхній основі системи потреб особистості.

Завершенням процесу інституціоналізації є інтеграція нового виду соціальної діяльності в існуючу структуру виробничо-економічних відносин.

З набуттям Україною незалежності стала помітною зміна деяких функцій профспілок:

- вихід від патронату держави;

- укладання колективних договорів та тарифних угод.

На державному рівні розпочався новий для України процес створення соціально-трудових відносин. З'являються верстви власників та їхніх організацій. Виникають передумови впровадження соціального партнерства.

Сьогодні в Україні нагальною стала проблема регіоналізації соціального партнерства, тобто узгодження інтересів соціальних партнерів саме на регіональному рівні. Для цього створюються регіональні ради соціального партнерства. їхніми функціями є:

- відстеження соціально-економічної ситуації в регіоні;

- запобігання виникненню конфліктів;

- сприяння збалансуванню інтересів і можливостей усіх сторін соціально-трудових відносин.

Першу обласну раду соціального партнерства було створено в Миколаївській області. З 2000 р. такі ради вже діяли у 25 регіонах України. У центрі їхньої уваги вирішення проблем соціально-трудової сфери:

- укладання регіональних угод між профспілками та обласними державними адміністраціями;

- відстеження змін на ринку праці;

- запобігання масовому вивільненню працюючих.

43Моніторинг ринку праці: сутність, завдання, функції, принципи, джерела інформації та напрями.

Моніторинг ринку праці — це процес систем­ного статистичного дослідження стану ринку праці і дій органів служби зайнятості. За його до­помоги формується система інформації, яка дає можливість швидко та гнучко реагувати на зміни у співвідношенні попиту та пропозиції у сфері зайнятості, прогнозувати виникнення критичних ситуацій, планувати і здійснювати активну полі­тику на ринку праці, за необхідності вносити ті або інші корективи. Основними джерелами для моніторингу ринку праці виступають дані держав­ної статистики, конкретних соціологічних дослід­жень (лонгитюдних, вибіркових) та експертних опитувань. Отже, моніторинг ринку праці можна вважати окремою підсистемою соціально- економічного моніторингу. Він має здійснюватись Державною службою зайнятості як спеціально ор­ганізоване спостереження за основними парамет­рами ринку праці: рівень зайнятості і безробіття, наявність робочих місць, їх використання з метою контролю і прогнозування

Залежно від мети здійснення, моніторинг може поділятись на такі види: діагностичний, фік­суючий, проектний, стратегічний, багатоцільо­вий.

Моніторинг ринку праці має виконувати такі функції: інформаційну, аналітичну, контролюючу та прогнозуючу.

Інформаційна функція полягає в забезпечен­ні учасників ринку постійною і систематичною інформацією про рух робочої сили, міграційні процеси на національному і регіональному рів­нях, ціни на робочу силу та розміри оплати праці, умови праці, наявність вакансій, попиту на них та пропозиції з боку працівників, кваліфікаційне та професійне розподілення робочої сили.

Аналітична функція полягає у всебічному вивченні та аналізі мікро-, мезо- та макроеконо­мічних явищ, які впливають на стан ринку праці.

Контролююча функція дає змогу швидко й оперативно реагувати на будь-які кризові події та стабілізувати ринок.

Прогнозуюча функція полягає в тому, що на­явність достовірної інформації дає можливість робити прогнози щодо стану ринку праці у майбутньому

Для реалізації зазначених функцій моніторинг ринку праці має відповідати принципам комп­лексності, системності, повноти, достовірності та систематичності і проводитись у комплексі як суттєва частина загального моніторингу всієї еко­номічної системи.

Проте, моніторинг ринку праці має виконува­ти власні завдання:

• збирання інформації щодо руху робо­чої сили (наймання, звільнення, міграція тощо);

• виявлення кількості зайнятих, частково зайнятих та безробітних;

• з’ясування рівня мобільності праці, опти­мального рівня і видів мобільності;

• аналіз змін у структурі зайнятості та струк­турі продуктивності праці;

• з’ясування збалансованості розподілу на­селення на зайнятих, частково зайнятих, тимчасово вивільнених і безробітних;

• визначення труднощів у найменш соціаль­но захищених груп населення;

• обґрунтування динаміки зайнятості та без­робіття;

• аналіз макро-, мезо- та мікроекономічних явищ, які впливають на зайнятість, умови праці, вподобання працівників і роботодав­ців;

• контроль за станом ринку праці, пропорція­ми зайнятих і безробітних;

• прогнозування критичних явищ на ринку праці та планування дій із їх запобігання та усунення.

Для виконання цих завдань у систему моніто­рингу ринку праці слід включити такі види діяль­ності:

• збирання і накопичення інформації;

• аналіз інформації;

• діагностика й оцінка інформації;

• прогнозування змін;

• виявлення відхилень від очікуваних;

• оцінювання змін;

• розробка рекомендацій