29. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокрем лення цих форм покладено різні критерії:

• За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

• монологічне (говорить один учасник спілкування);

• діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

• полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників

  2. За кількістю учасників виокремлюють:

• індивідуальне (спілкуються двоє);

• колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»); опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

побутове (обговорення щоденних проблем);

• наукове (обговорення наукових проблем); фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

естетичне (передавання естетичної інформації). Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки миють такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адре- ппом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікатив­ними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і за- и,/цинія, формується під впливом мотивів фахової діяльності. І Іайхарактерніші ознаки діалогу:

безпосередність словесного контакту двох учасників спілку­вання;

швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування; ситуативна залежність реплік;

• можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

• використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

• юрове й слухове сприйняття учасників діалогу;

• важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й ИІИіеередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не ма- Нфііинчується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві Групи:

^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлен­ня (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, теле­бачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення «про себе», міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

1. однобічний характер висловлювання, не розрахований на негай­ну реакцію слухача;

2. підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

3. певна тривалість у часі;

4. індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

5. розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

6. композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

7. залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

8. високий рівень непідготовленості;

9. істотне значення правил ведення полілогу;

10. більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.