10. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет.

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування — це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Центральною ділянкою мистецтва спілкування є мовний етикет — «національний кодекс словесної добропристойності», що охоплює засоби ввічливості, зорієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності.

Мовний етикет — це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Рівень дотримання мовного етикету, культури спілкування часом впливає на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення.

Існує чимало типових комунікативних ситуацій (етикетних), для яких характерна впорядкована система мовних знаків (формул).

Українська мова багата на такі формули: це вітання та побажання, звернення до незнайомої людини, слова при знайомленні, висловлення подяки, співчуття тощо.

Типові етикетні ситуації мають багатий арсенал словесних формул, семантико-стилістичні властивості яких дають можливість мовцеві зробити правильний вибір, врахувавши структуру комунікативної ситуації, взаємини із співрозмовником, його вік, стать, соціальне становище. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги культури усного спілкування.

11.Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.Основні ознаки функціональних стилів.

Функціональний стиль - це різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Функціональні стилі обумовлюють стилістичну гнучкість мови, різноманітні можливості вираження, варіювання думки. Завдяки їм мова виявляється здатним висловити складну наукову думку, філософську мудрість, накреслити закони, відобразити в епопеї багатопланову життя народу.

Виділяють функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, газетно-публіцистичний, художній. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Основні ознаки: безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями; невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування ; використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.Основні ознаки: найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ); поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів; естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе та ін.); зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо;

віршова форма, поетичні фігури; Науковий стиль.

Основні ознаки: ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об’єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення причино-наслідкових відношень; докладні висновки.

Публіцистичний стиль.

Основні ознаки: доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал); поєднання логічності доказів і полемічності викладу; сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер; широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

12.Професійна сфера,як інтеграція офіційно-ділового,наукового і розмовного стилів

Науковий, офіційно-діловий, розмовний стилі літературної мови як основа мови професійного спрямування.

У діловій українській мові найчастіше використовуються 3 стилі: Науковий, офіційно-діловий, розмовний.

Науковий стиль-це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він характеризується використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.

Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкувіання. Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями. До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Використовуються мовні засоби: побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення , діалектизми, фольклоризми скорочені слова тощо.