34. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності

Одиницею писемного мовлення є текст (це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість).

У писемному тексті наявна ще така його особливість, як здатність бути відтвореним у живій звуковій мові.

Основні вимоги до мови (тексту) документів

Основним елементом документа є текст. Основні вимоги до тексту документів – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість при ясності викладу.

Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.

Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи і нічого не потрібно додумувати.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.

Зазначимо, що текст документа має мути доброзичливим або емоційно нейтральним, тобто бути максимально об’єктивним. У ньому мають використовуватися мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови. Необхідно пильно слідкувати за дотриманням логічної послідовності викладу думки.

35.Науковий текст відрізняється від інших великим арсеналом знакових систем, слугуючи для передачі когнітивної інформації. Численні мовні засоби забезпечують її оформлення у вигляді об єктивного повідомлення, що під час еквівалентної передачі у перекладі характеризується переважанням теперішнього часу дієслова, значною кількістю слів та словосполучень з абстрактним значенням, очевидною номінативністю тексту. Основною рисою наукового тексту є термінологічність, яка не залежить від контексту і присутня у спеціальних двомовних словниках. Загальні ознаки наукового стилю прослідковуються на

всіх рівнях мовної системи. Лексика цього стилю складається із трьох пластів (нейтральна, загальнонаукова, спеціальна або термінологічна).

У науковому тексті завжди присутні засоби, що підвищують рівень насиченості

когнітивної інформації, тобто скорочення. Специфіка у використанні засобів загальної мови в науковій сфері спілкування зачіпає всі лінгвістичні рівні - фонетичний, лексичний, морфологічний, синтаксичний.

1Фонетико-інтонаційна сторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вона покликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях. Так, повний стиль вимови має забезпечити чітке сприйняття словесної форми взагалі і складної зокрема. Цьому ж служить і уповільнений темп вимови слів.

2Характерною рисою наукового стилю є його висока насиченість термінами. При цьому частка термінів у порівнянні із загальновживаною лексикою не однакова в різних жанрах наукової мови. Необхідною умовою наукової мови є правильне, логічне визначення понять, що вводяться термінами. Неправильно вживаний або незрозумілий термін може дезінформувати читача.

3У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми, характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасове значення набувають і форми минулого часу. Чергування форм теперішнього і минулого часу в інших стилях робить мову образною, "живописною", в науковому ж стилі чергування форм теперішнього і минулого часу вказують на закономірність явища, що підкреслюється контекстом.

У науковому стилі частіше вживаються дієслова недоконаного виду (близько 80% від усіх дієслів), так як від них утворюються форми теперішнього часу, які, як вже сказано вище, мають позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно рідше (20%) і використовуються часто в стійких оборотах типу: розглянемо ...; доведемо, що ...; зробимо висновки; покажемо на прикладах і т.п.

4. Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає зв'язок з мисленням.

Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях речень.

Так, для наукового стилю характерні словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий відмінок імені, часто з прийменником для (обмін речовин, коробка передач, прилад для монтажу).

Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуття. Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, а колективів учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.38. Способи творення термінів.

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її термі- носистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення,

Для термінологічної системи характерні такі способи творення!

1. морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2. семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (слово» твірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

Вторинна номінація - використання наявного в мові слові для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатм• новий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (ма4> виробництво, пересупозиція), суфіксів {маркування, гумуван/Щ оборотність), складанням слів і основ {адрес-календар, галь­ванокліше, літературознавство, держава-монополія, матерів■ ломісткість), скороченням слів {СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

Синтаксичний - використання словосполук для називання НІ* укових понять: вихідні відомості, основний текст, академічні

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним сло­вом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

І Іричини запозичення термінів різноманітні:

запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»; паралельне використання власного і запозиченого терміна в різ­них сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсува- ти - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція - уподібнення; лабіалізація - огублення;

пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функ­ціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовжен­ня терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;

відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запо- інчати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни і ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, росій- сі.кій мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправ­ді цс не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних спім у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності класних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (на­ціональної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим шаченням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (ітил.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) -ревальвація (лат.)).

. За структурними моделями терміни переділяють на:

однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення імен­ник + іменник, наприклад: ректифікація кордону,

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приго­лосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія',

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мони, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійно,*о світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа імен­ника, позолота обрізів видання^-,

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.