38. Способи творення термінів

Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1.      Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2.      Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3.      Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення.

4.      Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж.

Те́рмін— слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

Також терміни можуть утворюватися:

• суфіксальним способом творення: дієслово+суфікси (-ач, - ник, - к(а), - н(я), - нок, - ок, - та ін..: читати - читач, користуватися - користувач;

• префіксальним способом творення за допомогою префіксів під-, перед-, до-, без-, поза-, після-, пів-, спів- та ін..: підзаголовок, передплата, передмова, післяплата, контртитул;

• префіксально-суфіксальним способом творення: підручник, підрядник, прикнижковий, прикінцевий, надлишковість, міжвідомчий, міжмовний, надлишковий;

• безафіксним способом творення: відбирати - відбір, видавати - видача, шукати - пошук.

• Терміни-композити, об’єднуючи в одному слові кілька основ, дають можливість точно характеризувати предмети, явища за кількома ознаками: малотиражний, літописний, самоосвітній, краєзнавчий, тощо.

• Важливе місце у процесі творення документознавчих термінів займає абревіація, яка полягає в складанні по-різному усічених основ: вуз, культпросвітній, військкомат, МП (мале підприємство), ЄС (Європейський Союз), НАНУ (Національна академія наук України) тощо.

2. Види і жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Насамперед, ораторська промова — промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям без¬посереднього спілкування зі слухачами. Публічному ви¬ступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної про-мови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпо¬середність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним.

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Гарний оратор завжди прагне до установлення не тільки інтелектуальних, моральних, ідейних контактів з аудито¬рією, але й контактів словесних.

1. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. 2. Мова професійного спілкування як функціональний різновид укр. літературної мови. 3. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенція. 4. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. 5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. 6. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. 7. Комунікативні ознаки культури мови. 8. Словники у проф. мовленні. Типи словників. 9. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури. 10. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. 11. Функціональні стилі укр. мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів. 12. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів. 13.Спілкування і комунікація. 14. Функції спілкування. Види і форми проф. спілкування. 15.Етапи спілкування. 16. Мистецтво аргументації. 17. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. 18. Поняття ділового спілкування. 19. Вимоги до тексту док-та. 20. Типові помилки під час перекладу текстів укр. мовою. 21. Етикет ділового листування. 22. Ф-ії та види бесід. Стратегія поведіднки під ділової бесіди. 23. Комунікативна професіограма фахівця. 24. Презентація як різновид публічного мовлення. 25. Особливості усного спілкування. 26. Загальнонаукова, міжгалузева та вузькоспеціальна термінологія, професіоналізми. 27. Етикет телефонної розмови. 28. Літературна мова і мовні норми. 29. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. 30. Мистецтво перемовин. 31. Дискусія. Форми організації дискусії. 32. Проблеми сучасного термінознавства. 33. Термін та його ознаки. Термінологія як сис-ма. 34. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності. 35. Особливості наукового тексту і проф. наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю. 36. Мова, мовлення і спілкування. 37. Суть і види перекладу. 38. Способи творення термінів.

1