77.Правовий режим земель з особл.Наук.Цінністю.

Згідно ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу, до земель іншого природоохоронного призначення відносяться земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (науково цінні землі). Охорона науково цінних земель здійснюється відповідно до ст. 6 Закону "Про природно-заповідний фонд України", яка передбачає, що території й об'єкти, які мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням про кожну з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів. На перший погляд, здавалося б, мова йде про особливо цінні об'єкти ПЗФ. Але ситуацію прояснює ст. 7 цього ж Закону, відповідно до якої, землі ПЗФ, а також землі природних територій і об'єктів, що мають особливу наукову цінність, і є згідно ст. 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного призначення. Як видно зі ст. 7, Закон робить розрізнення між землями ПЗФ і науково цінними землями: це різні правові режими.

Слід, одначе, відзначити, що законодавство щодо науково цінних земель розвинуте недостатньо, а тому видається ускладненим чітко визначити критерії особливої наукової цінності об'єктів та їхній правовий режим. Формулювання ст. 46 Земельного кодексу необхідно тлумачити таким чином, що землі можуть бути віднесені до цього правового режиму не лише тоді, коли на них розташовані які-небудь об'єкти, що являють особливу наукову цінність, але й коли самі ці землі становлять особливу наукову цінність. Деякі критерії віднесення земель до науково цінних земель можна знайти у Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, що передбачає також проведення наукових досліджень щодо науково цінних об'єктів природи.

Згідно п. 4 Програми, складовими екологічної мережі є, зокрема, землі з ділянками степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України [8], земельні ділянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України [9], радіоактивно забруднені землі, що не використовуються і підлягають окремій охороні – як природні регіони з особливим режимом. Це, мабуть, приблизний перелік земель, що можуть бути віднесені до науково цінних земель. Хоча, можливо, у разі виявлення якого-небудь науково цінного природного утворення, на земельну ділянку під таким утворенням буде поширено правовий режим науково цінних земель – мова може йти про яку-небудь природну аномалію – магнітну, радіаційну, екологічну тощо.

Екологічному законодавству України відомий правовий інститут резервування цінних для заповідання природних територій і об'єктів (ст. 55 Закону "Про природно-заповідний фонд України"). Режим резервування встановлюється тимчасово, до ухвалення рішення про віднесення даних територій до об'єктів ПЗФ, для забезпечення їхньої схоронності. У рішенні про резервування можуть бути зазначені обмеження у використанні зарезервованих земель [10]. Однак, зарезервовані землі не можна віднести до науково цінних земель, тому що вони продовжують перебувати у відповідних категоріях земельного фонду до того часу, поки не буде створений об'єкт ПЗФ, тобто, вони не є землями природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення.

З урахуванням нововведень у законодавстві України: нового Земельного кодексу, законодавства про формування національної екологічної мережі, можна говорити про поступове формування окремого правового режиму науково цінних земель. Щодо порядку оголошення земель науково цінними, варто керуватися ст. 6 Закону "Про природно-заповідний фонд", відповідно до якої віднесення земель до науково цінних здійснюється Мінекоресурсів, яке й затверджує положення про особливий правовий режим цих земель.

Науково цінними землі можуть бути оголошені також у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 6 Закону України "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року. Відповідно до цієї статті, на основі ансамблів, комплексів пам’яток і окремих пам’яток природи, історії, культури і територій, що мають особливу наукову цінність, можуть створюватися історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба тощо. Створення історико-культурних заповідників веде до переведення земельної ділянки до земель історико-культурного призначення. Щодо створення музеїв-заповідників і музеїв просто неба – то землі під такими науково цінними об'єктами цілком можуть бути віднесені до категорії земель природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення. Підставою для переведення земель до цієї категорії буде створення музею у порядку, передбаченому вищезазначеним Законом. Землі, на яких розташовані музеї, мають певну специфіку правового режиму, встановлену музейним законодавством.

Крім того, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року до повноважень органів місцевого самоврядування відносить прийняття рішень про організацію об'єктів ПЗФ місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні (п. 37 ст. 26; п. 3 ч. 1 ст. 33; п. 24 ч. 1 ст. 43). Це означає, що органи місцевого самоврядування можуть організувати на природних територіях, на які поширюється їхня юрисдикція, такі об'єкти особливої охорони, що не передбачені Законом "Про природно-заповідний фонд України". У такому разі органи місцевого самоврядування самостійно визначають правовий режим відповідних територій, що хоча й підлягають особливій охороні, але не включаються до ПЗФ. Такі науково ціні землі будуть віднесені до земель місцевого значення. Наприклад, це може мати місце у випадку, передбаченому ст. 76 Лісового кодексу України: надання лісів, що мають особливе наукове значення для провадження науково-дослідних робіт із встановленням особливого режиму лісокористування.

Правовий режим науково цінних земель не обов'язково передбачає здійснення наукової діяльності на цих землях – на них може бути забезпечений режим використання і охорони природи, що відповідає науковій специфіці цих земель, і забезпечує їхню схоронність для проведення відповідних наукових досліджень. Науково цінні землі можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності, можуть передаватися у постійне користування, на умовах оренди та інших правових підставах.

Таким чином, законодавство України надає можливість визначення чотирьох видів правових режимів науково цінних земель: а) правовий режим радіаційно забруднених земель зони екологічного лиха, б) правовий режим науково цінних об'єктів, обумовлений ст. 6 і 7 Закону "Про природно-заповідний фонд України", в) правовий режим земель, на яких розташовані науково цінні природні об'єкти, що є експонатами музеїв просто неба, і г) правовий режим природних об'єктів особливої охорони (не включених до ПЗФ), створених за рішенням органів місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень. Перелічені вище правові режими не можна вважати вичерпними щодо науково цінних земель: п. "б" ч. 1 ст. 46 Земельного кодексу може бути підставою для визначення й інших правових режимів науково цінних земель, що можуть бути встановлені законодавством України.

78.Правовий режим земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків

1. Об'єктом права постійного землекористування є земельна ділянка багатоквартирного житлового будинку, до якої належить (1) земельна ділянка, на якій безпосередньо розташований житловий будинок та належні до нього будівлі і споруди (ділянка під плямою забудови), а також (2) прибудинкова територія, що Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначається як "територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку". Прибудинкова територія, зокрема, включає проїзди та тротуари, озеленені території, ігрові майданчики для дітей, майданчики для відпочинку дорослого населення, майданчики для занять фізичною культурою; майданчики для тимчасового зберігання автомобілів, майданчики для господарських цілей, майданчики для вигулювання собак тощо.

Слід розмежовувати правовий режим земельних ділянок під багатоквартирними будинками та будинками садибного типу, які перебувають у спільній власності кількох осіб. суди допускають помилку, коли приймають рішення про поділ земельної ділянки, яка знаходиться під житловим будинком із кількома квартирами - до таких відносин слід застосовувати правила про неподільність прибудинкових територій багатоквартирних будинків (така судова практика також існує, хоча і є значно менш поширеною). Як видається, будь-які сумніви щодо такого розуміння закону усуваються його цільовим тлумаченням: в описаних ситуаціях поділ земельних ділянок призводить до утворення ділянок, які вочевидь проблематично використати за призначенням.

Суб'єктами права постійного користування можуть бути підприємства, установи та організації,. До таких суб'єктів належать насамперед житлово-експлуатаційні організації або підприємства, установи та організації, що здійснюють безпосереднє управління відомчим державним житловим фондом. Суб'єкти, засновані на приватній або колективній власності, що здійснюють управління державними житловими будинками (наприклад, приватизовані або корпоратизовані підприємства, що є балансоутримувачами державного майна, яке не ввійшло до їх статутних капіталів), права на отримання земельної ділянки у постійне користування не мають. 2. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. об'єднання - юрид ос, створена "власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна". Чинний ЗКУ закріпив можливість юридичних осіб України, до яких належить і об'єднання співвласників, мати земельні ділянки на праві власності. Між тим, законодавство є суперечливим у вирішенні питання про те, хто є суб'єктом права власності на земельну ділянку під багатоквартирним житловим будинком. земельна ділянка може перебувати у власності об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичної особи; земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності власників житлових приміщень.

для переважної більшості багатоквартирних житлових будинків прибудинкові території не виділені та не надані. земельні ділянки повинні повністю поділяти юридичну долю будинку. 3. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Фактично дана норма має хоч якийсь механізм реалізації лише у випадку, якщо розуміти під "співвласниками" власників приміщень багатоквартирного житлового будинку, та якщо земельна ділянка надана об'єднанню власників як юридичній особі на праві власності або користування. Тоді визначення співвласниками порядку використання повинно здійснюватися за правилами, встановленими для прийняття рішень вищим органом об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку - загальними зборами його членів. Отримати ж земельну ділянку у власність власники приміщень в силу низки причин не можуть

На даний час надзвичайно поширеною є ситуація, коли земельна ділянка не надана у власність або користування ні об'єднанню співвласників, ні балансоутримувачу будинку, ні житлово-експлуатаційній організації. Навіть за таких умов балансоутримувач або відповідна житлово-експлуатаційна організація зобов'язані виконувати обов'язки із утримання та благоустрою прибудинкової території багатоквартирних житлових будинків відповідно Закону України "Про благоустрій населених пунктів". 4. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

79. Меліорація поняття суть призначення види

Меліорація – комплекс гідротехнічних, культур-технічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та ін. заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплового, повітряного, поживного режимів грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно-збалансованої структури угідь. Види: гідротехнічна( полив переосушених, осушення надмірно зволожених, регулювання водного балансу грунтів) Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

2)культуртехнічна-проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. (вирівнювання зем поверхні, прибирання каміння, коренів дерев, сміття) заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

3)хімічна-здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей грунтів, їх хімічного складу. (внесення хім. Добрив:фосфорних, калійних, органічних)

4)агротехнічна -комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару грунтів(глибоке перекопування для доступу кисню до нижчих шарів грунту)

5)агролісотехнічна здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання грунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. (створення захисних лісонасаджень для збереження вологи, снігу та ні.. площинногозахисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; ) та лінійногощо забезпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг. типу).

80. бонітування грунтів як скадова частина державного земельного кадастру.

 Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. "Дані бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, а також втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою для проведення бонітування ґрунтів є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За результатами бонітування ґрунтів складається технічна документація. затверджується відповідною місцевою радою. районними радами Технічна документація з бонітування ґрунтів підлягає державній експертизі .Закону України "Про оцінку земель", визначає основні засади процедури здійснення бонітування ґрунтів, останнє проводиться на землях не лише сільськогосподарського (не рідше як раз на 7 років), а й лісогосподарського призначення юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Таким чином, Закону України "Про оцінку земель" відносить бонітування ґрунтів до різновидів оцінки земель. Дані бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, а також втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність. основна мета бонітування - кількісне визначення відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто наскільки один ґрунт краще чи гірше за інший здатен забезпечувати екологічні вимоги сільськогосподарських культур. Після розрахунків балів бонітету земельних угідь і територіальних одиниць розраховують коефіцієнт позитивної якості (добротності) земель, який відображає, у скільки разів землі того чи іншого підрозділу (бригади, відділення) кращі або гірші у порівнянні з якістю їх у цілому на даній території.

81. Правові форми використання природних ресурсів у сільському господарстві

Правова форма використання природних ресурсів — певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис­тання природних ресурсів Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

82. Міністерство аграрноі політики і продовольства Украіни: територіальна структура

Міністерство аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації:

державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави;

державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади (далі - територіальні органи) можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи, якщо це передбачено положенням про міністерство та інший центральний орган виконавчої влади.

Територіальні органи підпорядковані відповідному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, а територіальні органи нижчого рівня також територіальним органам вищого рівня. ????

83. Поняття, склад та використання земель історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення: можуть перебувати у держ, комунальній, приватній власності. За виключенням тих памяток, які прямо передбачені в зні. Держ упр здійснює Держ зем агентство, мін культури укр.

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Для забезпечення режиму охорони пам´яток, у тому числі й режиму використання відповідної території ЗУ «Про охорону культурної спадщини», а також ПКМ № 1768 передбачено укладення охоронних договорів на пам´ятки культурної спадщини; 2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт (див. ПКМ «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» та «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам´ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України; 3. частина об´єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об´єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму об´єктів природно-заповідного фонду встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії. Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об´єктів культурної спадщини.

84. Договір оренди землі поняття та зміст.

Договір оренди земельної ділянки — це юридично оформлена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тимчасове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умови раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах. За своєю правовою природою договір оренди земельної ділянки є земельно-правовим. Його земельно-правовий характер визначається сутністю та особливостями землі як об'єкта договору. Істотною умовою договору, яка також впливає на його юридичну природу, є умова про раціональність землекористування та охорону земель. Ця умова виступає обов'язком орендаря не лише перед орендодавцем, а й перед державою, її включення до договору оренди земельної ділянки зумовлено особливостями його об'єкта. Серед договірних умов різної юридичної значимості прийнято виділяти: істотні, звичайні та випадкові (факультативні). Це повною мірою стосується і договору оренду земельної ділянки. Згідно із Законом “Про оренду землі” (ст. 14) до істотних умов, необхідних для укладення договору, належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди (ст. 17); орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості земельної ділянки; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта чи його частини; відповідальність сторін. Загальними умовами укладення договору оренди земельної ділянки є: укладення його сторонами на добровільних засадах; коло орендодавців земель чітко визначено законом; необхідна обов'язкова наявність проекту відведення земельної ділянки, який є невід'ємним додатком до договору, якщо це пов'язано зі зміною цільового призначення земельної ділянки чи наданням ділянки із земель запасу під забудову; земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду за згодою заставодержателя; у разі надходження двох або більше клопотань на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки.

85. Частка (пай) сільськогосподарського кооперативу.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян. Землі у колективну власність передаються безплатно. Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств. Уразі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай). Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

86. Правове регулювання водопостачання у сільському господарстві

Водні об'єкти широко використовуються в сільському господарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок використання водних ресурсів, є Водний кодекс (ВК) України. Стаття 1 ВК визначає водний об'єкт як природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. По­няття "води" охоплює всі води (підземні, поверхневі, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Слід мати на увазі, що водний об'єкт як природний комплекс включає в себе не лише води, але й земельну ділянку, об'єкти рослинного й тваринного світу, інші природні ресурси у їх взаємодії, використання яких регулюється відповідними актами природноресурсового законодавства. Водне законодавство регулює лише використання вод як природних ресурсів. ВК у ст. ст. 47 і 48 визначає фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання водних ресурсів. Загальне використання водних ресурсів характеризується незначним навантаженням на екосистему: забір води здійснюється без спеціальних технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об'єкти не скидаються. Прикладами загального використання водних ресурсів є купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподарських тварин тощо. До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл. У сільському господарстві часто здійснюють полив полів та городів із водних об'єктів із застосуванням спеціальних помп та насосів. При цьому селяни не завжди мають дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. Це є порушенням водного законодавства і може тягнути за собою юридичну відповідальність. Багато фермерських господарств або інші сільськогосподарські підприємства бажали б мати у своїй власності водні об'єкти, щоб провадити сільськогосподарську діяльність, зокрема рибництво. ВК у ст. 6 проголошує виключну державну власність на води (водні об'єкти). Але відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ст. 59 ЗК існує право безоплатної приватизації замкнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності, не обмежується. Отже, оскільки ЗК, як ми вже зазначали, має переважну юридичну силу перед ВК, тому діють саме положення ЗК. Це означає, що водні об'єкти можуть перебувати у приватній власності у будь-яких розмірах, що їх можна купувати й продавати, укладати інші правочини щодо них. Оскільки право спеціального використання водного об'єкта приватної власності посвідчується державним актом про право приватної власності на землю, власник водного об'єкта не зобов'язаний отримувати будь-які інші дозволи на спеціальне використання водних ресурсів, навіть якщо він здійснює забір води із використанням спеціальних технічних пристроїв чи скидає у свій водний об'єкт забруднюючі речовини.