11. Дж. Геррінг, м. Коппедж, й. Елкіт багатовимірний, багаторівневий та історичний підхід стосовно порівняльного аналізу політичної демократії.

Вчені зауважують, що більшість показників/індикаторів демократії зосереджено на сучасну епоху.

дисагрегацію. Суть такого підходу полягає у тому, що на більш низьких рівнях абстракції аналізоване поняття стає більш поступливим, а також більш корисним:

багатогранне визначення демократії. З огляду на це, виникла необхідність стосовно формування багатовимірного (із незалежних вимірів) індексу демократії.

рівні аналізу демократії – їх виокремлено п’ять: 1). загальна концепція ("демократія з великої букви"); 2). моделі демократії (електоральна, ліберальна, учасницька, егалітарна); 3). виміри демократії (в кожній з моделей демократії); 4). компоненти демократії; 5). індикатори демократії (для кожного з попередніх елементів/рівнів аналізу).

Електоральна демократія побудована на ідеї про те, що міра відповідальності та підзвітності забезпечується конкуренцією між лідируючими групами у контексті виборів.

Модель ліберальної демократії підкреслює внутрішню важливість прозорості, громадянських свобод, верховенства права, горизонтальної підзвітності (ефективного контролю за процесом урядування), прав меншин.

Модель учасницької/представницької/партисипаторної демократії, як правило, розглядається як нащадок "прямої/нерепрезентативної демократії" (хоча елементи цієї моделі можуть бути виявлені у досвіді багатьох громадах у всьому світі та протягом всієї людської історії).

В моделі егалітарної демократії підкреслюється мета соціальної рівності.

вимір демократії – тобто набір принципів та елементів, які виокремлюють кожну модель демократії.

На підставі логічного абстрагування Дж. Геррінг, М. Коппедж, Й. Елкіт дають 16 компонентів демократії: 1. інклюзивне громадянство (ступінь, до якого громадяни та постійні мешканці певної країни користуються захистом закону); 2. відкритість до участі; 3. фактична участь; 4. регулярні вибори; 5. вільні вибори; 6. чесні вибори; 7. виконавче верховенство права; 8. виконавчі обмеження; 9. законодавча незалежність; 10. судова незадежність; 11. партійний розвиток; 12. розвиток медіа; 13. розвиток громадянського суспільства; 14. розвиток місцевого самоврядування; 15. громадянські свободи; 16. соціальна рівність.

12. Ч. Боікса, м. Міллера та с. Розато. Порівняльного аналізу політичних режимів

Перший індикатор – оспорювання політичних рішень – складається із двох маркерів. Мова йде про те, що:

1). виконавча влада обирається на підставі прямого або непрямого всенародного волевиявлення та є відповідальною безпосередньо перед виборцями або перед парламентом (легіслатурою);

2). парламент (а також виконавча влада, у випадку прямого обрання) визначається через вільні і справедливі вибори.

Другий індикатор – політична участь – передбачає виокремлення лише одного маркера: і мова йде про те, що більшість дорослих чоловіків має право голосу. Для того, щоб оперувати емпіричними даними з приводу зазначених маркерів було використано кілька баз даних:

1). задля першого маркеру було застосовано бази конституційного законодавства А. Блауштейна А. Пшеворські;

2). для розрахунку виборів як вільних/справедливих застосовано методику А. Пшеворські

1). розрахунок транзитної специфіки

2). період тривалості (кількість років, які країна поспіль становить один і той ж тип режиму); 3). крах демократії (кількість випадків, протягом яких країна переставала у своєму розвитку бути демократичною за аналізованими маркерами).