9. 2.2.9. Економічний електоральний цикл

Оригінальне формулювання циклу виглядає наступним чином: безпосередньо після виборів переможець піднімає рівень безробіття до деякого високого значення, щоби боротися із інфляцією. У міру наближення виборів рівень безробіття буде знижуватися настільки, що напередодні виборів буде перебувати в міопічній точці. Автором закону вважають В. Нордхауса.

Згідно із точкою зору, котра превалює у відносно новій літературі із проблем суспільного вибору, можемо вважати економічним електоральним циклом ситуації, коли економічні показники змінюються протягом певного періоду таким чином, що поворотні моменти синхронно зв'язані із часом виборів. Уважається, що маніпуляція заданого типу виправдана, тому що її реальні економічні наслідки стануть очевидні раніше, аніж монетарний ефект. Модель електорального економічного циклу заснована на чітко і раціонально обґрунтованій попередній умові, яка ототожнює економічну та політичну людину. Виходячи із даної умови, політичні партії розглядаються як виробники, політичні діячі як постачальники, а виборці як споживачі.

Сутність сучасного варіанта електорального економічного циклу, що уперше сформульована В. Нордхаусом, а вже потім розвинена й у роботах Д. МакРея, Р. Вагнера і Е. Тафта, полягає в тому, що ніби політичні діячі використовують інструменти економічної політики, щоб збільшити можливості свого переобрання. Сучасна модель електорального економічного циклу заснована на наступних попередніх умовах: 1. політичні діячі зацікавлені в тому, щоб бути переобраними, проте максимізація результатів виборів залежить від заданих периферійних умов.; 2. політичні діячі виявляються перед відносно гомогенним електоратом, добре обізнаним про макроекономічні фактори, такі, як інфляція та безробіття; 3. розглядаючи переваги електорату, уряд вибирає певну модель комбінації інфляції і безробіття, що забезпечує максимальне число голосів; 4. наслідком перших трьох умов стане така модель поведінки політичних діячів, при якій у передвиборний період вони виберуть інші правила розв'язку, аніж іншим часом.

10. 2.2.10. Закон Вагнера

А. Вагнер зауважує, що історичні та статистичні спостереження показують чітку тенденцію держави до розширення публічних і, відповідно, державних дій з прогресом економіки й культури в сферах цих двох органічних цілей держави. Це розширення проявляється як щось регулярне, що недвозначно орієнтується в своєму походженні й умовах, щоб можна було обґрунтовано говорити про деякий "закон" зростаючого розширення публічної діяльності, але, особливо, відносно діяльності відповідної держави, у тому розумінні, у якому термін використовується в площині соціальних і економічних явищ.

Опираючись на порівняльні дослідження Пруссії, Австрії та Великобританії, А. Вагнер у 1880-их рр. висунув таке положення: у сучасній індустріальній країні ріст національної економіки та культурний розвиток згодом повинні привести до більш високих темпів росту у суспільному, але не у приватному секторі. Можуть виникнути фінансові перешкоди, що утрудняють такий ріст, але в довгостроковій перспективі вони будуть переборені через соціальний прогрес, що робить потрібним збільшення частки державного доходу. Пізніше задане згадувалося як закон росту публічної активності Вагнера, як класична теорема в економіці, в дослідженнях державної політики.

За словами Д. Камерона, зміст закону А. Вагнера полягає в тому, ніби "попит громадян на послуги і готовність заплатити податки визначають еластичність доходу і тому має рости разом зі збільшенням економічного благополуччя".

Т. Мідтбе такі:

1. ріст державного сектору вищий, якщо при владі перебувають ліві партії, та тільки в більших країнах із закритою економікою, проте не у невеликих країнах із відкритою економікою;

2. ступінь відкритості в економіці впливає й на державний дохід, й на розмір валового внутрішнього продукту у невеликих країнах, проте не на ріст державних витрат у кожній із країн;

3. співвідношення поміж ростом державного сектору та валовим внутрішнім продуктом є кейнсіанським у більших країнах, але вагнеріанським (обопільним) у менших країнах.