15. 3.3. Громадянські права і політичні свободи "freedom house"

ініціатором, а також головним натхненником створення якої була дружина президента США Елеонора Рузвельт. Очолив організацію Дж. Філд, що брав участь у її створенні. Офіційною метою було проголошено протидію ідеології нацизму.

Продовж 1990-их рр. "Freedom House" розширила географію своєї присутності, відкривши свої бюро в Угорщині, Йорданії, Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Польщі, Сербії, Тунісі, Україні. У 1999 р.

Розпочнемо ми із найбільш відомого проекту організації – "Свобода у світі". У 1950-ті рр. "Freedom House" приступила до реалізації проекту "Баланс свободи" ("Balance Sheet of Freedom"), що досить поверхнево оцінював політичні тенденції в країнах світу із точки зору впливу на стан свободи у них.

Кожній країні вибірки присвоюється числовий рейтинг за шкалою від 1 до 7 балів по політичних прав та громадянських свободах. "1" бал показує на високий ступінь оцінюваної категорії, а "7" балів – ж на найнижчий ступінь цієї категорії. Потім суму рейтингів за двома оцінюваними категоріями ділять і виводять такий показник, що свідчить про індекс свободи у конкретній країні. При цьому рейтинг детермінований загальною кількістю у 100 балів (максимально), які кожна країна може отримати у плані конкретних 25 питань: 10 з приводу політичних прав та 15 з приводу громадянських свобод – у вимірі від 0 до 4 балів за кожне питання (де 0 свідчить про найнижчий показник свободи, а 4 – про найвищий). Таким чином й відбувається визначення переваги і рейтингу свободи: вільні країни – від 1,0 до 2,5; частково вільні країни – від 3,0 до 5,0; невільні країни – від 5,5 до 7,0. На 2012 р. проект стосується 195 країн та 14 залежних або спірних територій. Як і кожен інший проект, заданий також аналізує дані за попередній рік: якщо проект вийшов у 2012 р., то він стосується ситуації у 2011 р. тощо.

Окреме місце в методиці займає категорія електоральної демократії. Для того, щоб країну вважати електоральною демократією, мають виконуватись дві вимоги: 1. не менше 7 балів (з 12 можливих) стосовно трьох запитань у категорії політичні права стосовно субкатегорії виборчий процес; 2. не менше 20 балів (з 40 можливих) стосовно всіх десяти запитань у категорії політичні права. Крім того, для того, щоб говорити про електоральну демократію, повинні виконуватись й інші передумови: 1. повинна існувати змагальна багатопартійна система; 2. загальне виборче право для всіх дорослих громадян (за винятком обмежень, котрі країни можуть законно встановлювати стосовно громадян як санкції за кримінальні злочини); 3. регулярні вибори, які проводяться в умовах таємного голосування, розумної безпеки голосу і відсутності масових фальсифікацій виборців; 4. значний суспільний доступ партій до електорату через засоби масової інформації та відкриті політичні кампанії. При цьому даний термін "електоральна демократія" відрізняється від такого терміну як "ліберальна демократія" – насамперед, у тому, що в останньому до уваги береться ще й наявність значного масиву громадянських свобод. В процесі опитування, всі вільні країни кваліфіковані як електоральні та ліберальні демократії. Проте окремі частково вільні країни кваліфіковані як електоральні демократії, проте вони не є ліберальними демократіями. Загальна картина у проміжку 1975-2012 рр. виглядає наступним чином: