37. Проблема істини. Істина як процес. Діалектика абсолютної та відносної істини

Істина – знання, що відповідає своєму предмету, що збігається з ним. Інакше кажучи, це вірне, правильне відображення дійсності – у живому спогляданні або в мисленні. Досягнення істини – безпосередня мета пізнання в будь-якій його формі (науковій, філософській, образно-художній та ін.). Які основні властивості, ознаки істини? Перший і вихідний з них – об’єктивність: кінцева обумовленість реальною дійсністю, практикою і незалежність змісту щирого знання від окремих людей (як, наприклад, твердження про те, що Земля обертається навколо Сонця). Істина не є властивість матеріальних об’єктів (наприклад, “будинок є істина”), а характеристика знання про них.

Істина це процес, а не якийсь одноразовий акт збагнення об’єкту відразу, цілком і в повному обсязі. Для характеристики об’єктивної істини як процесу застосовуються категорії абсолютного (що виражають стійке, незмінне в явищах) і відносного ( що відбиває змінне, мінливе). Абсолютна і відносна істини – це два необхідних моменти однієї і тієї об’єктивної істини, будь-якого істинного знання. Вини виражають різні ступені, сторони пізнання людиною об’єктивного світу і розрізняють лише за ступінню точності і повноті її відображення. Між ними немає китайської стіни. Це не окреме знання, а одне, хоч кожна із даних сторін, моментів має свою специфіку.

Абсолютна істина (точніше, абсолютне в об’єктивній істині) розуміється, по-перше, як повне, вичерпне знання про дійсність в цілому – гносеологічний ідеал, що ніколи не буде досягнутий, хоча пізнання все більше наближається до нього; по-друге, як той елемент знань, що не може бути ніколи спростованим у майбутньому: “птахи мають дзьоб”, “люди смертні” і т.д. Це так звані вічні істини, знання про окремі сторони предметів.

Відносна істина (точніше, відносне в об’єктивній істині) виражає мінливість кожного щирого знання, його поглиблення, уточнення в міру розвитку практики і пізнання. При цьому старі істини або заміняються новими (наприклад, класична механіка змінилася квантовою), або спростовуються і стають оманами (наприклад, “істина” про існування ефіру, поняття про теплоріде, флогістоні і т.д.). Відносність істини полягає в її неповноті, умовності, приблизності, незавершеності. Абсолютна істина у вигляді цілісного фрагменту знання складається із суми відносних, але не шляхом механічного скріплювання готових істин, а в процесі творчого розвитку пізнання на основі практики.

Існує ряд форм істини: буденна або життєва, наукова істина, художня правда, і істина моральна. У цілому ж форм істини майже стільки, скільки видів занять. Особливе місце серед них займає наукова істина, що характеризується низкою специфічних ознак. Перш за все це спрямованість на розкриття сутності на відміну від буденного істини. Крім того, наукову істину відрізняє системність, упорядкованість знання в її рамках і обґрунтованість, доказовість знання. Нарешті, наукову істину відрізняє повторюваність і загальнозначущої, інтерсуб'єктивність.А тепер звернемося до головних характеристик істинного знання. Ключовою характеристикою істини, її головною ознакою є її об'єктивність. Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства. Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини. Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.