Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filosofiya_Ispit_.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
602 Кб
Скачать
☆

40. Смисл і специфіка екологічного буття. "Антропологічна катастрофа". Масштаби людської діяльності і сучасна глобалістика.

У світі, в якому ми сьогодні живемо, відбувається неможливе. Поруч з нами Бог, а ми Його не бачимо. Він нам щось говорить, а ми Його не чуємо. У нас Його подих, а ми його не відчуваємо. Наші серця не б'ються прискорено при слові Істина. Ми безбожники. За самою своєю суттю. За способом життя. По тому, як звучить слово «людина». А звучить воно гордо. Ми перестали кланятись. І Він перестав нас відвідувати. Він до нас не приходить. А ми вирішили, що Його немає, бо ми вважаємо, що сприйняте існує, а не сприйнятими не існує. Що тільки моє «Я» не може не існувати, а все інше може як бути, так і не бути. У складі випадкового виявляється і Бог. А всяку випадковість покладається мислити неіснуючою. Адже мислити - значить думати неіснуючим. Вибираючи позитивний висновок, ми вбудовуємо себе в горизонт теологічної катастрофи. Але в цьому горизонті і людина виявляється чимось випадковим. Марна. І якщо бути послідовним, то потрібно визнати неіснуючим і людини. Адже якби людина була, то його існування було б немислімим.Оно б кидало виклик мисленню, вказувало на його межі. Обмежувало його. А оскільки ніщо не обмежує думка, остільки можна зробити висновок про неіснування людини. Чисте мислення, думка без меж створює нестерпні для людини умови існування. І тому або його треба обмежити, або треба погодитися зі своїм існуванням у світі антропологічної катастрофи. Обмежує думка віруюче мислення.

У світі антропологічної катастрофи швидкість зміни однієї події іншою така велика, що значення і сенс не встигають осісти. Випасти в осад. А якщо вони і кристалізуються, то ми їх не встигаємо зробити фактом свідомості. Тому сьогодні кожному з нас доводиться жити в режимі витягуванні сенсу. У світі неясного і неочевидного. А якщо світ не ясний, якщо він позбавлений сенсів, то в ньому неможливо і напруження волі. А якщо у світі немає волі, то в ньому немає і того, що існує, якщо ми хочемо, щоб воно було. Предмети волі і віри зникають, розчиняються в світі причинних залежностей. Світ як би просідає. У людині утворюється порожнеча, що заповнюється соціальними інституціями. Чим гірше стає людина, тим краще стає суспільство. Соціум стає гуманним, людина - соціальним. У ньому цінуються структури робочої сили. Професія. Ролі. Особистість не знаходить попиту і вмирає. У світі антропологічної катастрофи мова є опорою людини. На неї не можна покладатися. Її слова вводять нас в оману. Живі справи людини були і пішли, а слова залишилися. І плутаються під ногами. Відмова від мови, від її порожніх слів, робить нашу мову непрямою,недорікуватою Мовчання перетворюється в найбільш адекватну форму мовного існування людини.

У світі високих швидкостей неможлива щирість. Безпосередність і теплота. А якщо немає щирості, то немає і умов для того, щоб була істина. І віра. Якщо немає безпосередності справжнього, то немає і реальності взагалі. У світі антропологічної катастрофи неможливі слова-втіхи. А значить неможлива і душа. Тому сьогодні ми живемо у світі тіней, симуляції порожнечі. Ніхто не встигає впливати на самого себе. А якщо немає впливу на себе, то немає і того, що могло б називатися нашою суб’єктивністю. Антропологічна катастрофа позбавляє нас суб'єктивності, перетворюючи її в щось віртуальне.

Людина для самої себе стала проблемою з кількох причин. Головне в тому, що свідомість випаровує душу, умертвляє інстинкти, почуття та емоції. На їх місці залишилися «вм'ятини», антропологічні порожнечі. Взагалі все було добре, поки в людини були привілеї, які ставили його на чолі світової ієрархії. У людини були привілеї на розум, на свободу, на волю. Знання піднімало по цій ієрархії, бо знаючий вище віруючого. А знаючий про знання був вище просто знаючої. Знання поставало як повне буття в собі і для себе. Коли ти нагорі, ти запитуєш не про себе, а про речі. Про те, що внизу. Про природу. Твоє місце як би вже визначено. І стали люди як боги. У них не було суперників. Ніщо їм не загрожувало. Крім самих себе. Знання природи своєю вагою розчавило світову ієрархію. Людина позбулася привілеїв. Він сам себе їх позбавив. І ось вже немає ні верху, ні низу, ні початку, ні кінця. І місце людини не визначено. Він втратив свою сутність, те, що від Бога. Що не потребує часу. Тому він став відчувати потребу в часі. Занурився у сферу суб'єктивного, тимчасового, нетривкого. Ось ця тимчасовість людського існування була пред'явлена ​​людині екзистенціалістами. В часі не можна бути повним, закінченим, визначеним. Остаточне судження про людину також неможливо. Адже визначення пов'язані з сутністю, з як би вже пройденою нескінченністю, адже цю нескінченність ще треба пройти. Людині ще потрібно жити. Існувати. Тому екзистенційно людина хапається, як за соломинку, за «тут і зараз».

Як не парадоксально, але саме людська діяльність є причиною збільшення залежності людини від природи. Хоча й вплив людини на природу є таким, що породжує нову якість біосфери.

Як ми вже з'ясували в минулих темах, біосфера - цілісна, самоорганізована система. Але як ціле біосфера входить в ще більш об'ємне утворення - геокосмічне довкілля. В межах геокосмічного довкілля біосфера виконує функцію зниження ентропії, а також - перетворення енергії. В.Вернадський зазначав: "По суті біосфера може розглядатися як частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в дієву земну енергію - електричну, хімічну, механічну, теплову і т. ін." .

Втім, з появою людини біосфера починає ставати чимось іншим. За міркуваннями В.Вернадського, виникнення людини знаменує собою нову геологічну добу в історії Землі. ЇЇ визначають як психозойську еру (Д. ЛеКонт), антропогенну еру (О.Павлов). Ці назви фіксують новий стан людства, коли воно стає геологічною силою. Силою, що змінює вигляд нашої планети. За допомогою людської діяльності біосфера, на думку В.Вернадського, геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу. Тобто, в такий стан, в якому "повинні проявлятися розум і спрямована ним робота людини як нова, небувала на планеті геологічна сила" (стаття В.Вернадського "Декілька слів про ноосферу", 1944).

Отже, людська діяльність проявляє себе як найпотужніша геологічна сила, що формує нову якість планети.

Глобалістика — міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів. Іншими словами, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає загальні об'єктивні закономірності розвитку людства і моделі керованої світової системи в синтезі, єдності та взаємодії трьох основних сфер: глобальної екології, соціальної та економічної діяльності людини в епоху антропогенно перевантаженої Землі.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]