- •Проблеми відношення людини до світу. Поняття світогляду, його історичні типи. Основні складові світогляду: знання, віра, переконання, цінності, ідеали.
- •Історичні типи світогляду:
- •Основні складові світогляду:
- •Предмет філософії. Основне коло філософських питань. Основні функції філософії
- •Функції філософії:
- •Філософія як наука і як форма суспільної свідомості. Філософія і релігія, філософія і культура. Національна своєрідність філософського мислення.
- •Умови формування, особливості та проблематика давньогрецької філософії як джерела західного типу мислення.
- •Особливості, проблематика та персоналії мілетської школи давньогрецької філософії.
- •Проблема буття людини і суспільства в філософії Платона
- •Концепція пізнання в філософської системі Платона.
- •Філософські погляди Аристотеля. Вчення про матерію та форму.
- •Особливості формування, проблематика та персоналії філософії європейського Середньовіччя.
- •Філософія Середньовіччя, її теоцентричний характер, основні етапи розвитку: апологетика, патристика, схоластика.
- •Апологетика
- •Патристика
- •Рання схоластика
- •Класична схоластика
- •Особливості релігійної філософії. Ф. Аквінський та його теорія «подвійної істини».
- •Умови формування та особливості філософія епохи Відродження, її антропоцентричний та гуманістичний характер.
- •Особливості філософії Відродження:
- •Наукова революція 17 ст. Та її відображення в філософії.
- •Проблема методу пізнання в філософії Нового часу. Емпіризм ф. Бекона та раціоналізм р. Декарта
- •Філософія французького Просвітництва, її характерні риси, основні напрями, місце і роль в історії культури.
- •Німецька класична філософія, її характерні риси, основні проблеми і принципи, місце в історії культури.
- •І. Кант про межи науковогопізнання. «Річ у собі» та «явище»
- •Етична теорія і. Канта. Категоричний імператив.
- •Філософія г.-в. Гегеля, його філософська система і метод, тотожність мислення і буття.
- •Становлення філософських поглядів к. Маркса. Ф. Енгельса. Сутність концепції матеріалістичного розуміння історії.
- •21. Причини виникнення, проблематика та напрямки некласичної філософії 20 століття. Сцієнтизм та антропологізм
- •22. Некласична філософія кінця 19 ст. Проблема ірраціонального: воля, почуття, інтуїція в філософії ф.Ніцше.
- •23. Класичний психоаналіз з. Фрейда. Ідея несвідомого, структура психіки за з. Фрейдом та к. Юнгом.
- •24. Основні течії та характерні риси антропологічного напрямку некласичної філософії хх ст.
- •25. Проблема свободи та відповідальності в екзистенціалізмі ж.-п. Сартра.
- •26. Особливості формування, проблематика та персоналії української філософії хіх – хх ст.
- •27. Особливості філософії Київської Русі. Іларіон Київський.
- •28. С. Сковорода – фундатор філософії українського духу. Гуманістичний характер вчення про спорідненню працю.
- •29. Слов’янофільство та західництво як дві лінії розвитку російської соціально-філософської думки Росії х1х – хх століття.
- •30. Філософське розуміння буття, його структура.
- •31. Матерія як філософська категорія. Еволюція поглядів на матерію. Рух - атрибут матерії. Класифікація форм руху.
- •32. Простір та час як форми існування матерії. Поняття соціального часу.
- •33. Зміст і форми філософського вчення про розвиток (діалектична та метафізична концепції).
- •34. Наука як феномен цивілізації. Типологія наук.
- •Типологія наук:
- •35. Наука як система знань. Місце науки в системі духовної культури. Наука, релігія, мораль.
- •36. Структура пізнання. Взаємозв’язок чуттєвого та раціонального пізнання. Творчість як найвища форма пізнавальної активності людини.
- •37. Проблема істини. Істина як процес. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •38. Роль практики у процесі пізнання
- •39. Проблема істини в історії філософії. Догматизм, скептицизм, релятивізм як гносеологічні концепти.
- •40. Смисл і специфіка екологічного буття. "Антропологічна катастрофа". Масштаби людської діяльності і сучасна глобалістика.
- •41. Проблема походження людини: основні концепції.
- •42. Сутність та мета людського існування. Ціннісні виміри людського життя: предметні цінності та суб’єктивні цінності.
- •43. Природа як матеріальна передумова суспільства. Природа та культура. "Перша" та "друга" природи, біо- та ноосфера.
- •44. Структура соціальних відносин. Поняття соціальної структури суспільства: група, клас, верства, прошарки.
- •45. Діалектика виробництва, розподілу, обміну і споживання. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •46. Роль науки у виробництві. Історична генеза взаємодії науки і виробництва. Сутність сучасної нтр, її соціальні наслідки.
- •47. Основні концепції походження людини. Індивід, індивідуальність, особистість.
- •48. Головні концепції філософії історії. Суб'єкт історії. Закони та рушійні сили історії, проблема її смислу.
- •Гегелівська концепція філософії історії
- •Культурологічний підхід до філософії історії Шпенглера
- •Тлумачення суті історії к.Ясперсом
- •49. Філософський зміст проблеми екологічної безпеки. Екологічна свідомість, її риси.
- •50. Роль науки у виробництві. Історична генеза взаємодії науки і виробництва. Сутність сучасної нтр, її соціальні наслідки
40. Смисл і специфіка екологічного буття. "Антропологічна катастрофа". Масштаби людської діяльності і сучасна глобалістика.
У світі, в якому ми сьогодні живемо, відбувається неможливе. Поруч з нами Бог, а ми Його не бачимо. Він нам щось говорить, а ми Його не чуємо. У нас Його подих, а ми його не відчуваємо. Наші серця не б'ються прискорено при слові Істина. Ми безбожники. За самою своєю суттю. За способом життя. По тому, як звучить слово «людина». А звучить воно гордо. Ми перестали кланятись. І Він перестав нас відвідувати. Він до нас не приходить. А ми вирішили, що Його немає, бо ми вважаємо, що сприйняте існує, а не сприйнятими не існує. Що тільки моє «Я» не може не існувати, а все інше може як бути, так і не бути. У складі випадкового виявляється і Бог. А всяку випадковість покладається мислити неіснуючою. Адже мислити - значить думати неіснуючим. Вибираючи позитивний висновок, ми вбудовуємо себе в горизонт теологічної катастрофи. Але в цьому горизонті і людина виявляється чимось випадковим. Марна. І якщо бути послідовним, то потрібно визнати неіснуючим і людини. Адже якби людина була, то його існування було б немислімим.Оно б кидало виклик мисленню, вказувало на його межі. Обмежувало його. А оскільки ніщо не обмежує думка, остільки можна зробити висновок про неіснування людини. Чисте мислення, думка без меж створює нестерпні для людини умови існування. І тому або його треба обмежити, або треба погодитися зі своїм існуванням у світі антропологічної катастрофи. Обмежує думка віруюче мислення.
У світі антропологічної катастрофи швидкість зміни однієї події іншою така велика, що значення і сенс не встигають осісти. Випасти в осад. А якщо вони і кристалізуються, то ми їх не встигаємо зробити фактом свідомості. Тому сьогодні кожному з нас доводиться жити в режимі витягуванні сенсу. У світі неясного і неочевидного. А якщо світ не ясний, якщо він позбавлений сенсів, то в ньому неможливо і напруження волі. А якщо у світі немає волі, то в ньому немає і того, що існує, якщо ми хочемо, щоб воно було. Предмети волі і віри зникають, розчиняються в світі причинних залежностей. Світ як би просідає. У людині утворюється порожнеча, що заповнюється соціальними інституціями. Чим гірше стає людина, тим краще стає суспільство. Соціум стає гуманним, людина - соціальним. У ньому цінуються структури робочої сили. Професія. Ролі. Особистість не знаходить попиту і вмирає. У світі антропологічної катастрофи мова є опорою людини. На неї не можна покладатися. Її слова вводять нас в оману. Живі справи людини були і пішли, а слова залишилися. І плутаються під ногами. Відмова від мови, від її порожніх слів, робить нашу мову непрямою,недорікуватою Мовчання перетворюється в найбільш адекватну форму мовного існування людини.
У світі високих швидкостей неможлива щирість. Безпосередність і теплота. А якщо немає щирості, то немає і умов для того, щоб була істина. І віра. Якщо немає безпосередності справжнього, то немає і реальності взагалі. У світі антропологічної катастрофи неможливі слова-втіхи. А значить неможлива і душа. Тому сьогодні ми живемо у світі тіней, симуляції порожнечі. Ніхто не встигає впливати на самого себе. А якщо немає впливу на себе, то немає і того, що могло б називатися нашою суб’єктивністю. Антропологічна катастрофа позбавляє нас суб'єктивності, перетворюючи її в щось віртуальне.
Людина для самої себе стала проблемою з кількох причин. Головне в тому, що свідомість випаровує душу, умертвляє інстинкти, почуття та емоції. На їх місці залишилися «вм'ятини», антропологічні порожнечі. Взагалі все було добре, поки в людини були привілеї, які ставили його на чолі світової ієрархії. У людини були привілеї на розум, на свободу, на волю. Знання піднімало по цій ієрархії, бо знаючий вище віруючого. А знаючий про знання був вище просто знаючої. Знання поставало як повне буття в собі і для себе. Коли ти нагорі, ти запитуєш не про себе, а про речі. Про те, що внизу. Про природу. Твоє місце як би вже визначено. І стали люди як боги. У них не було суперників. Ніщо їм не загрожувало. Крім самих себе. Знання природи своєю вагою розчавило світову ієрархію. Людина позбулася привілеїв. Він сам себе їх позбавив. І ось вже немає ні верху, ні низу, ні початку, ні кінця. І місце людини не визначено. Він втратив свою сутність, те, що від Бога. Що не потребує часу. Тому він став відчувати потребу в часі. Занурився у сферу суб'єктивного, тимчасового, нетривкого. Ось ця тимчасовість людського існування була пред'явлена людині екзистенціалістами. В часі не можна бути повним, закінченим, визначеним. Остаточне судження про людину також неможливо. Адже визначення пов'язані з сутністю, з як би вже пройденою нескінченністю, адже цю нескінченність ще треба пройти. Людині ще потрібно жити. Існувати. Тому екзистенційно людина хапається, як за соломинку, за «тут і зараз».
Як не парадоксально, але саме людська діяльність є причиною збільшення залежності людини від природи. Хоча й вплив людини на природу є таким, що породжує нову якість біосфери.
Як ми вже з'ясували в минулих темах, біосфера - цілісна, самоорганізована система. Але як ціле біосфера входить в ще більш об'ємне утворення - геокосмічне довкілля. В межах геокосмічного довкілля біосфера виконує функцію зниження ентропії, а також - перетворення енергії. В.Вернадський зазначав: "По суті біосфера може розглядатися як частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в дієву земну енергію - електричну, хімічну, механічну, теплову і т. ін." .
Втім, з появою людини біосфера починає ставати чимось іншим. За міркуваннями В.Вернадського, виникнення людини знаменує собою нову геологічну добу в історії Землі. ЇЇ визначають як психозойську еру (Д. ЛеКонт), антропогенну еру (О.Павлов). Ці назви фіксують новий стан людства, коли воно стає геологічною силою. Силою, що змінює вигляд нашої планети. За допомогою людської діяльності біосфера, на думку В.Вернадського, геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу. Тобто, в такий стан, в якому "повинні проявлятися розум і спрямована ним робота людини як нова, небувала на планеті геологічна сила" (стаття В.Вернадського "Декілька слів про ноосферу", 1944).
Отже, людська діяльність проявляє себе як найпотужніша геологічна сила, що формує нову якість планети.
Глобалістика — міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, інших глобальних процесів і проблем, пошук шляхів утвердження позитивних та подолання негативних для людини і біосфери наслідків цих процесів. Іншими словами, це комплексна наукова дисципліна, що вивчає загальні об'єктивні закономірності розвитку людства і моделі керованої світової системи в синтезі, єдності та взаємодії трьох основних сфер: глобальної екології, соціальної та економічної діяльності людини в епоху антропогенно перевантаженої Землі.
