Рекомендована література

1. Бестужев-Лада И.В. Моделирование в социологических исследовани­ях. М., 1978.

2. Гидденс Энтони. Социлогия: учебник 90-х годов: Реферированное из­дание. Челябинск, 1991.

3. Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических иссле­дований. М., 1988.

4. Давыдов А.А. Репрезентативность выборки // Социол. исследования. 1990. № 1.

5. Зборовский Г.Е., Орлов Г.В. Введение в социологию: Учебное пособие. Екатеринбург, 1992.

6. Иванов В.Н. Социология сегодня: опыт и проблемы социологических исследований. М., 1989.

7. Как провести социологическое исследование. М., 1990.

8. Математика в социологии: Моделирование и обработка информации /Пер. с анг.. М., 1977.

9. Методы сбора информации в социологических исследованиях. М., 1990.

10. Общественное мнение: стратегия массовых опросов ("круглый стол") // Социол. исследования. 1993. № 6.

И. Шча В. М., Вовканич. С. Й., Маковецький В. М. Як підготувати, про­вести і узагальнити результати соціологічних досліджень. Львів, 1996.

12. Рабочая книга социлога. М., 1983.

13. Словник соціологічних і політологічних термінів. К., 1993.

12. Темиров Н.С. Анкетирование без анкет // Социол. исследования. 1993. № 6.

320

321

ЛЕКЦІЯ 22

МЕТОДИ ЗБИРАННЯ ТА АНАЛІЗУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

• Опитування в соціологічному дослідженні • Інтерв'ю як метод опитування • Спостереження у соціолога • Ви­вчення документальних джерел та їх контент-аналіз • Ме­тод експертної оцінки • Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації • Соціометричний метод

Актуальність теми. Динамізм суспільного життя, логіка йо­го розвитку вимагають найширшого використання даних кон­кретних соціологічних досліджень для розробки наукових ме­тодів управління соціальними процесами. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває вивчення методів збирання й обробки соціологічної інформації.

Провідна ідея лекції. Знання методів збирання інформації в соціологічних дослідженнях необхідне для правильного його використання у кожному конкретному випадку. Але ефектив­ність дослідження залежить не від обсягу зібраної інформації, а від глибини та всебічності аналізу, що повинен виконуватися за певними правилами.

Опитування в соціологічному дослідженні. У процесі со­ціологічного дослідження поєднуються теоретичні і практичні знання, методологічна і методична (емпірична) частини. Ос­тання становить польовий етап дослідження, який характери­зується збиранням необхідної інформації. Після проведення наукового обгрунтування проблеми, визначення об'єкта та предмета дослідження, формулювання операціональних виз­начень основних і робочих понять, опрацюванні гіпотези, тоб­то закінченні теоретико-методологічної фази дослідження, ос­новна увага зосереджується на виборі методів одержання необхідної соціологічної інформації.

Вибір методів збирання визначається, як правило, завдан­ням соціологічного дослідження, специфікою його об'єктів, фінансово-економічним забезпеченням та емпіричною інтер­претацією робочих понять, об'єктивністю підтвердження гіпо­тез тощо. Вибрати метод збирання соціологічної інформації оз­начає вибрати той чи інший оптимальний шлях одержання нової соціальної інформації для виконання поставленого за­вдання. Слово метод походить від грецького methodos — шлях до чогось. У соціології — це спосіб одержання вірогідних соці-

322

ологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, проце­дур і операцій для емпіричного та теоретичного пізнання со­ціальної реальності.

Методичний арсенал соціологічних досліджень досить ве­ликий. У конкретно-соціологічних дослідженнях застосовують численні методи збирання, обробки й аналізу інформації. Де­які з них не є винаходами соціології і застосовуються у близь­ких (споріднених) до неї суспільних науках (інформатиці, де­мографії, соціальній психології). Основні з них (наприклад, опитування) у соціології потрібно розглядати як процес ко­мунікації між особою, яка добуває інформацію (інтерв'юер — той, хто опитує), і особою (групою) — тих, кого опитують, досліджують, інтерв'юють. Тобто інформація одержується у процесі діалогу, в формі запитань і відповідей на них. Такий метод пізнання соціальних явищ і процесів має у соціології давню традицію.

Крім того, що збирання інформації — процес комуніка­ційний, кожний його варіант є досить складний вид соціально-психологічного спілкування, яке вимагає від дослідника гра­мотного вибору методу відповідно до обставин і поставлених завдань, знання позитивних і негативних сторін того чи іншого методу тощо.

Розглянемо основні методи збирання соціологічної інфор­мації та їх характеристики.

Найпоширеніший у прикладній соціології метод опитуван­ня, який охоплює письмове і усне опитування, що відповідно на практиці виражається у двох його видах: анкетуванні й інтерв'юванні.

Метод опитування полягає у тому, що дослідник одержує первинну соціологічну інформацію шляхом усного чи письмо­вого звертання до досліджуваної сукупності людей (окремої особи) з питаннями, аналіз відповідей на які розкриває про­блему дослідження. При цьому спілкування дослідника з но­сієм пошукової інформації (респондентом) опосередковується спеціальним, заздалегідь опрацьованим методичним інстру­ментарієм (питальником чи фіксованим інтерв'ю).

Ми вживаємо слово "питальник", а не анкета, як це тра­диційно зустрічається у посібниках, оскільки, на нашу думку, лише заповнений респондентом питальник є анкетою, яка ста­новить певну одиницю інформації у даному дослідженні.

Анкетування може бути індивідуальним і груповим (колек­тивним), очним і неочним. У свою чергу останнє за методом доставки питальника до інтерв'юера поділяється на поштове, пресове, журнальне. Окремо виділяють безпосереднє (кур'єр­ське) і телефонне опитування. При індивідуальному анкету­ванні питальники роздаються респондентам на їх робочих міс-

323

цях або ж за місцем проживання. Місце і час повернення за­повнених анкет обумовлюється.

Групове опитування широко застосовується у трудових ко­лективах, навчальних закладах. Як правило, в таких випадках дослідник працює з групою респондентів з 15-20 осіб, яких збирають у спеціально відведеному приміщенні. Це забезпечує повне повернення анкет, респонденти можуть дістати додат­кову індивідуальну консультацію з техніки заповнення анкети. Крім того, анкетер при збиранні анкет має можливість про­контролювати якість їх заповнення, повернути на дозаповнен-ня.

Відрізняють масові і спеціалізовані опитування. Якщо учас­ники масових опитувань — респонденти, то у спеціалізованих головне джерело інформації — професійно-компетентні особи (експерти), думку яких у соціології враховують при експерт­ному опитуванні.

Найчастіше в опитуванні в якості робочого інстументарія використовують соціологічний питальник. Останній являє со­бою з'єднану єдиним дослідним задумом систему запитань, відповіді на які покликані виявити комплексні кількісно-якісні характеристики об'єкта і предмета дослідження. Він є тира­жованим документом, який містить сукупність запитань, сформованих і пов'язаних між собою за певними правилами та вимогами. Питальник має бути розрахований на самостійне читання і заповнення респондентом (при заочному опиту­ванні), або на вільне заповнення ним після попереднього ін­структажу, який проводить анкетер, тобто очному опитуванні. Для того щоб запитальник як робочий інструментарій одер­жання вірогідної інформації був зрозумілим і виконував своє призначення, потрібно знати і дотримуватись ряду правил та принципів його побудови, які виробила соціологія в Україні.

Найголовніший принцип опрацювання ефективного пи­тальника — залучення до його конструювання поряд із со­ціологічними працівниками (соціологами), соціальними пси­хологами фахівців з тієї галузі народного господарства (науки, культури тощо), у якій досліджуватиметься та чи інша про­блема. Загальною передумовою підвищення ефективності ро­бочого інструментарію є комплексний підхід до досліджуваної проблеми, всебічне і компетентне її охоплення системою за­питань, експериментальна перевірка їх у пробному (пілотаж­ному) дослідженні і усунення виявлених недоліків та упущень.

При виборі анкетування як методу збирання необхідної ін­формації слід також знати його позитивні та негативні харак­теристики. До переваг анкетування належать:

324

можливість, яка дозволяє при обмежених ресурсах прове­сти широкомасштабні дослідження і охопити опитуванням ве­ликі маси людей у різних регіонах;

при поштовому, пресовому чи телефонному методах опи­тування не вимагається мобілізації великої групи анкетерів;

порівняно дешевий і економічний метод збирання досто­вірної інформації, який займає мало часу;

можливість за порівняно короткий час одержати велике розмаїття даних з різних сфер життєдіяльності, які цікавлять дослідників;

дозволяє, і це найголовніше, проводити повторні дослід­ження через певний проміжок часу.

Наведені переваги анкетування обернулись, на жаль, на практиці в його "недоліки", оскільки сприяли розвиткові "ан-кетоманії", за якою майже кожному видається складання ан­кети легкою працею. Непрофесійний підхід до анкетування сприяв і сприяє девальвації цього методу у соціології, а зло­вживання телефонним опитуванням викликає серйозні нарі­кання людей.

Щодо справжніх недоліків анкетування, то слід виділити при груповому його виді певні труднощі, пов'язані із забез­печенням повного повернення анкет та їх якісним заповнен­ням тощо.

Таким чином, щоб усунути зазначені недоліки слід до скла­дання питальників і процесу анкетування підходити як до складного комплексного процесу, який вимагає високого про­фесіоналізму і копіткої праці дослідника — знань соціологів, соціальних психологів та інших фахівців. Складання питаль­ників — це окрема тема і тут ми обмежимося лише загаль­ними викладками і зауваженнями.

Насамперед питальник повинен бути складений так, щоб у процесі його заповнення домогтися від респондентів трьох важливих моментів:

адаптації респондента до завдань дослідження;

досягнення поставленого основного завдання, тобто одер­жання достовірних відповідей на основні питання досліджу­ваної проблеми;

зняття (усунення) психологічного навантаження, пов'яза­ного із заповненням питальника.

Титульний аркуш питальника повинен мати коротку і ла­конічну назву, яка відбиває тему (проблему) опитування. На­приклад, "Інтелігенція в удосконаленні суспільних процесів", "Вибори-94", "Інтелектуальний потенціал і конверсія" тощо. Далі питальник супроводжується коротким вступом, завдання якого зацікавити респондентів темою дослідження і довести важливість їх відповідей, а відтак сформувати установку на

активну співучасть у проведенні опитування і щирість від­повідей. Наведемо приклад такого вступу:

"Шановний добродію!

Соціологи львівського відділення Інституту економіки Ук­раїни вивчають громадську думку інтелігенції з найважли­віших проблем розвитку нашого суспільства, щоб визначити шляхи активізації інтелігенції в процесах демократизації, пе­реходу до ринкових відносин, суспільних процесів, духовного відродження, підприємництва тощо.

При заповненні анкети просимо уважно прочитати всі ва­ріанти відповідей на кожне питання і позначити ті з них, які збігаються з Вашою точкою зору, або дописати свої варіанти відповідей.

Анкета анонімна.

Нерозголошення Ваших відповідей гарантується!

Ми розраховуємо на Ваше співробітництво і щиро дякуємо Вам за допомогу та правдиві, відповіді".

Початок питальника містить, як правило, найпростіші пи­тання, які вводять респондента в робочий стан, сприяють кон­такту і вчать, як заповнювати питальник. Ось як виглядав початок вищенаведеного питальника щодо інтелігенції.

З мірою заглиблення у питання їх складність збільшується і всередині питальника досягає апогею, а відтак зменшується, оскільки люди стомлюються. Для зняття психологічного на­пруження і фізичної втоми у кінці питальника можуть вико­ристовуватися малюнки чи питання, які спроможні розвесе­лити респондентів тощо.

Мова питальника повинна бути простою і загальнодоступ­ною, формулювання запитань таке, яке не допускає двознач­ності розуміння, двозначних відповідей, труднощів сприйняття тощо. Бажано уникати великих за обсягом питальників при масовому опитуванні.

Ще більш компактним і лаконічним повинен бути робочий інструментарій при пресовому опитуванні. Наведемо приклад інструментарію пресового соціологічного дослідження, яке бу­ло проведено у травні 1990 р. за допомогою ряду українських газет щодо майбутнього суверенітету України:

Суверенітет, але який?

Парламент чи віче? Гетьман чи президент? Карбованець чи гривня?

"Шановні краяни! В дні, коли закладаються законодавчі підвалини суверенної України, опрацьовується її Конституція, кожен з нас може долучити свій творчий внесок у розвиток державності. З цією метою пропонуємо невелику анкету, в якій є нагода висловити особисте ставлення до найголовніших ознак державної суверенності України, запропонувати власне їх вирішення — сучасне або ж історично-традиційне, таке, що грунтується в міжнародній або ж національній практиці".

І. З яким почуттям зустріли Ви прийняту 14 липня 1990 року парламентом України Декларацію про державний суверенітет?

(потрібне підкресліть)

1. З великим піднесенням, радістю

2. З тривогою за можливість реального втілення суверені­тету в життя

3. Мені було байдуже

4. З незадоволенням

5. З іншими почуттями

(напишіть, якими саме) II. Як, на Вашу думку, повинна іменуватись суверенна ук­раїнська держава?

1. Республіка Україна

2. Україна

3. Соборна Україна

326

327

4. Демократична Республіка Україна *

5. Радянська Україна )

6. Українська Народна Республіка

7. Інша назва .

(напишіть, яка)

III. Як має називатися найвища законодавча влада респуб­ ліки?

1. Верховна Рада

2. Парламент

3. Національні збори

4. Центральна Рада

5. Народне Віче

6. Народна Рада

7. Інша назва

(напишіть, яка)

IV. Який титул слід надати першій особі держави?

1. Президент

2. Гетьман

3. Голова Влади (Віча)

4. Верховний вождь

5. Інше найменування

(напишіть, яке)

V. Як має називатись основна національна грошова одиниця?

1. Карбованець

2. Червінець

3. Гривня

4. Інша назва

(напишіть, яка)

VI. Портрети яких визнаних діячів української історії, культури тощо слід вмістити на грошових знаках?

(напишіть свої пропозиції)

VII. Якою повинна бути державна символіка суверенної України?

1. Гімн ; __

(напишіть назву)

2. Прапор -

\ (вкажіть державні кольори)

3. Герб

(назвіть основні елементи)

VIII. Якою особою має бути міністр оборони України?

1. Військовим

2. Цивільним

IX. Як, на Вашу думку, повинна називатись армія (військо) України?

1. Національна армія

2. Народна армія

3. Українська армія

4. Українське військо

5. Інша назва

(напишіть, яка)

X. Яку систему військових звань Ви вважаєте найбільш при­ йнятною для української армії?

1. Відпрацьовану у світовій практиці

(лейтенант, майор і т.п.)

2. Притаманну національній практиці

(сотник, хорунжий і т.п.)

3. Характерну здебільшого для слов'янських армій

(прапорщик, поручник і т.п.)

4. Іншу _____

(напишіть, яку)

XI. Яка військова форма була б, на Вашу думку, найвідпо- віднішою для національної армії?

1. Поширена у світовій практиці

(френч, бриджі, пілотка тощо)

2. Застосовувана в національній практиці

(кітель, галіфе, мазепинка тощо)

3. Інша форма

(вкажіть, яка)

XII. Чи вважаєте Ви доцільним визнати як державне свято

(обведіть "так" чи "ні")

1. День прийняття Декларації про державний суверенітет України Так Ні

2. Майбутній день Конституції суверенної України Так Ні

3. Майбутній день проголошення незалежності України Так Ні

4. Інші пропозиції щодо державних свят

(напишіть) А тепер вкажіть, будь ласка, деякі дані про себе Ваш вік

(напишіть, скільки років виповнилося) Ким працюєте

(напишіть) Де мешкаєте (підкресліть потрібне): обласний центр, районне місто, село, селище

Дякуємо сердечно за співпрацю!

328

329

Заповнену анкету просимо надіслати за адресою: 290008, мЛьвів, вул. Театральна, 17. Відділ соціологічних досліджень львівського відділення Ін­ституту економіки НАН України

При формулюванні запитань використовуються закриті, напівзакриті і відкриті питання. Закритим питання називає­ться у випадку, коли у переліку проектованих відповідей на нього наводиться повний набір їх можливих варіантів (аль­тернатив). На відміну від закритих питань, напіввідкриті не містять підказок і не пропонують респонденту всього комп­лексу варіантів відповідей (див. питальник пресового опиту­вання) і залишають респонденту можливості доповнити цей комплекс. Відкриті питання взагалі не містять жодних варі^ антів можливих відповідей. Як приклад сформулюємо таке від­крите питання: "Яких, на Вашу думку, негативних рис слід

позбутися українській інтелігенції?"

(напишіть)

У соціології всі факти, що використовуються для соціоло­гічного заміру в дослідженнях, називаються індикаторами. Ос­таннім притаманні характеристики, які у робочому інстру­ментарії (анкеті) виступають як варіанти відповідей на запитання. Вони розміщуються в анкеті у тій чи іншій послідовності за позиціями, утворюючи певну шкалу виміру. Припустимо, що у числі операційних понять у процесі вив­чення ролі працівників використовуються поняття "освіти", "стаж роботи" та ін. Згідно з ними вибраний такий об'єк­тивний індикатор, як "рівень освіти". Тоді його характерис­тиками будуть: початкова, неповна, середня, середня спеці­альна, незакінчена вища і вища освіта. Вони становитимуть позиції шкали виміру. Такі шкали бувають з рівними інтер­валами між. позиціями. Наприклад, три роки у питанні: "Скільки Ви працюєте на даному підприємстві? 1-3 роки; 4-6 років, 7-9 років і т.д. Шкала з нерівними інтервалами у цьому питанні матиме такий вигляд: менше року; від 1 до 3 років; від 4 до 10 років; понад 10 років. У цьому випадку шкала з нерівними інтервалами має чотири позиції, тобто є чотири-мірною.

Як правило, питальник закінчується так званою об'єктив-кою, тобто даними про вік, стать, освіту, стан, кваліфікацію тощо опитуваного.

При складанні питальника важливо не тільки стежити за тим, щоб варіанти відповідей на питання співвідносились між собою за всіма правилами побудови відповідної шкали, а й були контрольні питання, які сигналізують про правдивість,

330

логічність відповідей; питання щодо окремих фактів, устано­вок, життєвої поведінки тощо.

Отже, конструювання питальника — складний процес, який вимагає знань спеціалістів різних профілів. І цим не слід легковажити як при складанні питальника, так і при фіксо­ваному інтерв'ю, хоч у сучасній практиці опитування метод інтерв'ю використовується значно рідше, ніж різні форми ан­кетування.

Інтерв'ю як метод опитування. До цього методу, на щастя, ставлення серйозніше, бо, очевидно, більшість суспільство­знавців розуміє, що для розвитку мережі інтерв'юерів потрібна спеціальна підготовка і форми висвітлення інтерв'ю. Тому тре­ба зазначити, що, наприклад, журналісти частіше використо­вують форму інтерв'ю, ніж соціологи.

Головна відмінність між анкетуванням і інтерв'юванням полягає у формі контакту дослідника з опитуваними. Якщо у першому випадку основну роль відіграє анкета, зміст якої ос­мислюється семантично респондентом і відповідні відповіді да­ються так, як це диктується інструментарієм, то у другому випадку контакт здійснюється за допомогою інтерв'юера, який задає питання і сам спрямовує бесіду з кожною людиною згідно з опрацьованим сценарієм і фіксує одержані відповіді. Це вимагає від інтерв'юера повного трудового навантаження, великих затрат часу, відповідних знань, щоб говорити мовою співрозмовника і максимально пристосувати у кожному кон­кретному випадку підготовлений бланк-інтерв'ю до опитуваної людини, її характеру і манери спілкування, соціального стану, зовнішньої ситуації тощо.

Інтерв'ювання має також свої переваги і недоліки, які слід враховувати при виборі методів збирання соціологічної інфор­мації. До переваг можна віднести те, що тут підвищуються можливості надійності зібраних даних, додатково з'ясовуються нові дані з досліджуваного процесу, поглиблюється розуміння між дослідником і людьми, які дають інтерв'ю. Все це у цілому підвищує ефективність і достовірність опрацьованих підсум­кових результатів, практичність рекомендацій, проектів та ре­альність їх використання.

Щодо недоліків, то дослідженням за допомогою інтерв'ю охоплюється передусім обмежений контингент, потрібно мати добре підготовлених та досвідчених інтерв'юерів, сильний вплив інтерв'юера на опитуваного тощо. Тому інтерв'ю добре себе зарекомендували в експертному опитуванні.

У прикладній соціології використовуються три види інтер­в'ю: фіксоване (стандартизоване), фокусоване і вільне. У пер­шому виді спілкування інтерв'юера і респондента суворо ре-

гламентоване детально опрацьованим питальником за інструк­цією процесу інтерв'ювання.

Фокусоване інтерв'ю, як правило, застосовується у тому випадку, коли опитуваного заздалегідь знайомлять з темою (предметом), явищем, його причинами і наслідками, навколо яких вестиметься розмова і на яких слід акцентувати увагу. Вільне інтерв'ю відзначається мінімальною стандартизацією поведінки інтерв'юера. Тут інтерв'юер може максимально вільно поводити себе, використовувати емоційні, характеро­логічні властивості респондентів для ефективного збирання не­обхідної соціологічної інформації.

Однак у соціальній реальності трапляються випадки, коли потрібно відфільтрувати і зняти емоційні й інші нашарування; з характеристик сприйняття тих процесів і явищ, які слід дослідити. У цьому випадку використовують такий метод зби­рання інформації, як спостереження.

Спостереження у соціології. В широкому розумінні спо­стереження — це спосіб пізнання світу. У вузькому соціоло­гічному контекстіїдоно являє собою метод збирання первинної інформації шляхом безпосередньої реєстрації подій, явищ, си­туацій і фактів на місці їх безпосереднього виникнення^ Фак­тично це завжди цілеспрямоване, систематичне і безпосереднє стеження та фіксація тих соціальних характеристик, які цікавлять дослідника і які потрібні для наукового аналізу та розробки відповідних рекомендацій, прогнозів тощо.

Зрозуміло, що спостереження здійснюється одночасно з розвитком (розгортанням) досліджуваних процесів, подій і явищ, які не залежать від бажання, питань дослідника. Ос­танній може лише за ними спостерігати і зобов'язаний сум­лінно фіксувати. За цим принципом вони поділяються на . зовнішні спостереження за поведінкою піддослідного чи під­дослідних осіб; відкриті спостереження, за яких спостерігач не таїться від об'єктів спостереження; "приховані спостережен­ня, зокрема включене спостереження, коли спостерігач є чле­ном бригади, колективу і працює нарівні з усіма, одночасно вивчаючи те чи інше явище, процес, тобто бере участь у про­цесі, який досліджується. Приховані спостереження застосо­вуються тоді, коли іншим шляхом не можна добути нову інформацію. Застосовується також метод самоспостереження, коли сам піддослідний суб'єкт фіксує ті чи інші явища (пе­реживання, хвилювання тощо). З економіки відомий дещо ана­логічний метод — самофотографування робочого процесу.

Вони також поділяються на формалізовані (із суворою про­грамою дослідження) і неформалізовані, коли дослідник не має чіткого плану чи інструкції поведінки.

Отже, види спостереження можна класифікувати за такими ознаками: залежно від становища спостерігача щодо об'єкта, за яким спостерігається (включене і невключене); залежно від наявності елементів контролю за проведенням спостереження (контрольоване і неконтрольоване); за ступенем фор-малізованості (структуризоване, неструктуризоване); за міс­цем організації (польове, лабораторне); за ступенем регуляр­ності (випадкове, систематичне); за методом спостереження (одноманітні і панельні).

Основним недоліком методу спостереження є обмеженість екстрополяції (поширення) одержаної за його допомогою ін­формації на широкий масив людей, оскільки інформація має локальний характер і стосується певної ситуації, яку лише з певними застереженнями можна "тиражувати".

Спостереження як метод дослідження не можна повторити, оскільки важко заново "програти" ситуацію, щоб дослідник знову зафіксував необхідні дані. На якість зібраної цим ме­тодом інформації впливає різниця у соціальному стані спо­стерігача і того (тих), за яким (якими) спостерігають, відмін­ності їх установок, інтересів, ціннісних орієнтацій тощо.

Спостереження рідко застосовується соціологами масово, оскільки вимагає великих витрат і труднощів з підбором ви­сококваліфікованих спостерігачів. Крім того, масові спостере­ження, особливо із застосуванням кіно- і фотоапаратури, зву-ко- і відеозапису — один з найдорожчих методів збирання емпіричних даних.

Вивчення документальних джерел та їх контент-аналіз. Ще більше "очищує" соціологічну інформацію від емоційних і різних вербальних (розмовних) нашарувань метод аналізу документів, який широко застосовується у прикладній соціо­логії. Процес з документальними матеріалами комплексно до­повнює багатий арсенал методів збирання первинної інфор­мації і необхідний для будь-якого ґрунтовного соціологічного дослідження. На жаль, за умов захоплення анкетами, тобто анкетоманії, соціологи приділяють мало уваги вивченню до­кументів. А саме з цього повинне розпочинатися соціологічне дослідження.

Аналіз документів являє собою сукупність методичних при­йомів, застосовуваних для одержання з документальних дже­рел соціологічної інформації, необхідної з метою вирішення дослідних завдань. Застосовується два. основних методи ана­лізу документів: неформалізований (традиційний) і форма­лізований (контент-аналіз). Перший грунтується на сприйнят­ті, розумінні й інтерпретації змісту і виду документів відповідно до мети досліджень. При цьому всі документи

333

»*г

поділяються на офіційні і неофіційні, з'ясовують їх достовір­ність (оригінал, копія) та інші характеристики.

Формалізований аналіз документальних матеріалів засто­совується для одержання необхідної Інформації з великих ма­сивів джерел і за певний період, які неможливо добути інтуї­тивним шляхом. Він грунтується на вияві певних кількісних статистичних характеристик текстів (повідомлень, статей то-, що) та передбачає опрацювання одиниць рахунку і переве­дення у кількісні показники масової текстової семантичної ін­формації.

У час побудови незалежної України важливого значення набувають офіційні урядові документи, численні програми різ­них партій, дані Міністерства статистики, поточна докумен­тація різних підприємств, газетні статті та їх тематика. Для заводських соціологів великий інтерес повинні мати кадрові документи, звіти комісій, протоколи засідань та їх рішення, публікації стінних газет, плани соціально-економічного роз--витку. Згідно з такими планами (прогнозами) здійснюється диференціація документів як і даних про економічні переду­мови роботи колективу, об'єктивні дані про соціальні зміни в ньому (омоложення чи старіння колективу, плинність кадрів), дані про культурно-побутові умови, розвиток соціальної ін­фраструктури тощо, про соціальні чинники науково-технічно­го прогресу, хід приватизації, створення економічної ринкової

структури тощо.

Вищенаведені методи збирання інформації (анкетування, інтерв'ювання, поштове опитування та ін.) призначені пере­дусім для масового опитування. Однак у соціальній практиці виникають ситуації, коли потрібно опитати якомога менше число респондентів і дійти висновку (особливо прогнозного ха­рактеру), якомога найвірогіднішого. Крім того, в таких ситу­аціях важко чи взагалі неможливо виділити об'єкт — носій проблеми. І бажану інформацію можна одержати лише від ви-сококомпетентних осіб, тобто експертів, які володіють глибо­кими знаннями щодо предмета й об'єкта досліджуваної проб­леми.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу зби­рання необхідних даних насамперед формується група добре інформованих осіб, яка відбирається за такими ознаками: про­фесійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати їх тестування (з урахуванням оцінки їх попередньої діяльності як експертів), а також ате­стації їх колегами, врахування громадської думки, іміджу у даній сфері суспільного життя.

334

Перший проект списку, як правило, досить обширний. Од­нак соціолог повинен над ним попрацювати, або звести його до оптимального у плані кількісного і якісного рівня експертів. Для визначення компетентності експертів застосовується як самооцінка експерта, так і колективна оцінка його авторитет­ності.

Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною про­грамою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів.

Метод експертних оцінок може мати різні форми — від заочного індивідуального опитування за допомогою анонімної анкети до відкритої групової дискусії, обміну думками, особ­ливо щодо прогнозних оцінок (метод Дальфі) певного явища, строку здійснення того чи іншого проекта (ідеї) та ін. Відомо, як за допомогою експертних оцінок американці в достовірно передбачений строк дали правдивий прогноз висадки людини на Місяць.

Експертні оцінки можуть одержуватися у вербальній формі або у вигляді ймовірних оцінок. Перші досліджуються тра­диційними методами аналізу документів. Другі опрацьовують­ся методом аналізу на проблемних мережах. Як правило, ре­зультати експертних оцінок є величинами, які можуть бути виміреними за відповідними шкалами, тому при їх обробці доводиться застосовувати досить складні статистичні методи. У випадках наявності апріорної і апостарідної інформації — байерівський підхід.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. (Для поглибленого аналітичного вивчення соціаль­ної реальності у соціології використовують соціальний експе­римент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Він являє собою спосіб одержання нових знань щодо причинно-наслід-кових зв'язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об'єкта і впливаючими на нього фак­торами, якими можна управляти з метою поліпшення даної соціальної реальності. Отже, це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і управляються, тобто в експе­риментальній групі чи колективі, що вимагає створення від­повідної експериментальної ситуації.

Використання цього метода вимагає чітко сформульованої основної гіпотези про причинно-наслідкові зв'язки, можливості кількісного та якісного виміру впливу факторів, які вводяться під час експерименту і змінюють поведінку об'єкта досліджен­ня; контролю діючих факторів, стану об'єкта та умов за час

335

проведення експерименту. Головне завдання експерименту по­лягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників для вирі­шення . завдань управління суспільними процесами. Наприк­лад, нами був проведений у Львівському виробничому об'єд­нанні "Пульсар" експеримент з метою підвищення ефектив­ності інженерної праці у відділі головного технолога, а у Львівському ВО "Електрон" — ефективності інтелектуальної праці у відділі головного технолога.

У суспільствознавстві дослідження відрізняють: по-перше, соціологічні, економічні (господарські), педагогічні, правові, соціально-психологічні та інші експерименти; по-друге, реаль­ні (натурні), тобто польові або лабораторні, і експерименти на моделях — математичних чи визначених за вибіркою, тоб­то модельні експерименти.

Під час польового експерименту об'єкт (група) знаходиться у природних (натуральних) умовах життєдіяльності. Члени групи можуть знати про експеримент, а можуть і не знати. Це залежить від того, наскільки інформованість людей може вплинути на хід експерименту. У лабораторних — експери­ментальна ситуація, а часто і самі експериментальні групи формуються, тобто є штучними, спеціально створеними.

( За логічною структурою доказу гіпотез експерименти по­діляються на лінійні і паралельні. Перші характеризуються тим, що досліджується одна і та сама група, яка є контрольною (аналізується її початковий стан) і експериментальною (вив­чається її стан після зміни однієї чи декількох характеристик). У другому одночасно беруть участь дві групи: контрольна і експериментальна. Характеристики контрольної групи не змі­нюються протягом всього експерименту, а експерименталь­ної — змінюються. У кінці експерименту характеристики груп порівнюються і на цій підставі робляться висновки про при­чини та величини змін, що сталися.

Отже, в цілому планування і логіка проведення експери­менту вимагає послідовного вирішення таких питань: визна­чення мети експерименту, формулювання гіпотез та завдань, вибір об'єкта і чітке означення предмета експерименту, кон­трольних факторних і нейтральних характеристик, уточнення умов і створення відповідної експериментальної ситуації, вибір індикаторів та способу контролю за ходом експерименту, виз­начення методу фіксації його результатів, узагальнення та аналіз результатів експерименту, визначення його значення для практики і теорії соціального управління. Особлива увага приділяється визначенню факторних характеристик, індикато­рів їх виміру, вибору груп (об'єкта) експерименту. Для цього

336

використовують метод попарного відбору характеристик, метод структурної ідентифікації вибраних груп, метод випадкового відбору тощо. Слід також не забувати про соціально-психо­ логічні фактори експерименту і заздалегідь їх враховувати, бо це може мати вирішальне значення для попередження конфліктних ситуацій, ефективності проведення і широти роз­ повсюдження експерименту. А

Соціометричний метод. У соціології виникають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологіч­них процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих під­приємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціо-

метрії.

Термін соціометрія походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньйон і metrum — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов'язані з вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистих відносин у малій групі шляхом вивчення вибору (оцінки), здійсненого членами групи за тими чи іншими соціометричними характеристиками. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментарієм є питання соціометричної анкети (тести), до­зволяє глибше проникнути у групові відносини, визначити лі­дера групи.

Респондентам пропонується вибрати одного чи кількох чле­нів досліджуваної групи (чи їх оцінити за якісними характе­ристиками, інтенсивністю конфлікту з ними, порад і т.п.) для сумісної ефективної діяльності. На основі одержаних даних бу­дуються соціограми або таблиці (соціоматриці), в яких відбито "суб'єктивні виміри" відносин у групі, відділі тощо. Проана­лізувавши такі соціограми чи соціоматриці, соціологи опрацьо­вують практичні рекомендації щодо усунення конфліктів, оп­тимального створення потрібних робочих груп на основі сумісності їх членів, формування нових груп для підвищення ефективності праці, вибору неформальних лідерів керівниками (бригадирами, начальниками відділів).

При вивченні внутрішніх (міжособистісних) відносин у гру­пі ключове значення мають поняття статусу і соціальної ролі тих чи інших членів групи. Соціометричні критерії можуть бути сформульовані у позитивній і негативній формі. Наприк­лад, "Кого із членів Вашої бригади Ви вибрали б бригадиром?" (позитивна форма). І ось негативна частина критерію "Кого із членів Вашої бригади Ви не вибрали б бригадиром?"

337

При соціометричному опитуванні кожному члену, якого опитують, дається соціометрична анкета (карточка) і список членів групи, у якій проводиться соціометрія. Для зручності опрацювання прізвища членів групи шифруються (подаються номером у списку групи). Обробка, та методика соціометрич-них замірів вимагає окремого детального розгляду. Тут нами розглянуто соціометрію у системі розмаїття методів збирання соціологічної інформації у цілому з метою вибору того чи ін­шого методу.

Поряд з позитивами соціометрії, які полягають у тому, що за допомогою цього методу можна глибше проникнути у си­стему міжособистих відносин, при виборі соціометричного ме­тоду збирання інформації слід зважати і на обережне його за­стосування. Обмеженість соціометрії як методу збирання інформації передусім пов'язана з тим, що вона фіксує не об'єктивні відносини, а відображення останніх у свідомості їх носіїв. Цей метод важко застосувати на великих об'єктах, бо соціограми стають надто багатомірними. Крім того, існують обмеження етичного плану — недопустимо використання ре­зультатів щодо окремого індивідуума, бо це може призвести до конфліктних ситуацій.

Висновки. Розглянувши основні соціологічні методи зби­рання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективному проведенню соціологічних досліджень сприяє ра­ціональний вибір і комплексне поєднання певного методу, за­лучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних пси­хологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-тре­тє, доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змісту і за­вдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людсь­ких, фінансових і економічних ресурсів, якими володіє до­слідний колектив. По-четверте, часто для збирання соціоло­гічної інформації використовуються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, при­водить до утворення нових нетрадиційних способів одержання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).

Ключові поняття і терміни: методи збирання й аналізу ін­формації, масове анкетування, анкета, відкриті і закриті пи­тання, інтерв'ю, експертне, поштове, телефонне та журнальне опитування, фіксоване інтерв'ю, спостереження, вивчення до­кументів, соціальний експеримент, метод експертної оцінки, соціометричний метод.

338

Запитання для самоперевірки

1. Розкрийте місце методів збирання та аналізу первинної інформації в соціології.

2. Які існують критерії і основи класифікації методів збирання соціоло­гічної інформації?

3. Охарактеризуйте опитування та його види.

4. Назвіть основні вимоги до анкетування як методу збирання соціоло­гічної інформації.

5. Якою повинна бути структура питальника та вимоги до нього?

6. Як провести інтерв'ю? (застосування і позитивні сторони).

7. Метод спостереження: види спостереження та їх місце у соціології.

8. Охарактеризуйте метод аналізу документів.

9. Розкрийте суть експертних оцінок у соціологічній практиці, їх роль у прогнозах.

10. Що таке соціальний експеримент та які існують вимоги до його про­ведення?

11. Розкрийте поняття соціометрії та її роль у вивченні міжособистих від­носин.

План семінарського заняття (4 год)

1. Освоєння техніки складання соціологічної анкети. Формулювання за­критих, напівзакритих, відкритих і контрольних запитань. Складання вступу і демографічної "об'єктивки" анкети. Розповсюдження анкет. Вимоги до фік­сованого інтерв'ю. Специфіка останнього.

2. Види спостережень. Освоєння техніки складання бланку спостережень і технології методу спостереження. Об'єкти і предмети спостережень. Умови й одиниці спостереження і використання технічних заходів.

3. Поняття документа у соціології та їх класифікація. Традиційний і фор­малізований аналіз документів. Контент-аналіз документів та його значення у соціології. Розробка бланку контент-аналізу і визначення одиниць аналізу.

4. Загальна характеристика експерименту як методу соціологічного до­слідження. Основні умови до організації проведення експерименту. Вимір змінних факторів в експерименті. Організація контрольних -і експерименталь­них груп.

5. Техніка експертних оцінок. Застосування методу Дельфі у прогнозі со­ціальних явищ, процесів.

6. Основне призначення і сфери застосування соціометрії. Практичне виз­начення категорій (одиниць) аналізу і соціометричні опитування. Переваги і недоліки соціометрії.

Теми рефератів

1. Біографічний метод у соціологічних дослідженнях.

2. Поштове опитування.

Рекомендована література

1. Как провести социологическое исследование. М., 1990.

1. Піча В. М., Вовканич С. Й., Маковецький В. М. Як підготувати, про­вести і узагальнити результати соціологічних досліджень. Львів, 1996.

339

3. Процесс социального исследования /Пер. с нем. М., 1975.

4. Рабочая книга социолога. М., 1983.

5. Социологические исследования: методы, методика, математика и ста­тистика. М., 1991.

6. Социология перестройки /Отв.ред. В.А.Ядов. М., 1990.

7. Социология /Рук. Г.В.Осипов. М., 1990.

8. Социологический справочник. К., 1990.

ЗМІСТ

340

Вступ З Лекція 1. Предмет, структура, функції соціології. Зв'язок соціології з

іншими науками ...'..■ 7

Лекція 2. Протосоціологія (Розвиток соціального знання від антич­ ності до О.Конта) 23

Лекція 3. Історичний розвиток соціологічної думки у країнах Західної

Європи ■ . 45

Лекція 4. З історії становлення і розвитку соціологічної Думки в Ук­ раїні . 62

Лекція 5. Теорія соціальної структури суспільства < 87

Лекція 6. Економічна соціологія і / • • • "6

Лекція 7. Соціологія праці та управління . . . )» . ... J.Q8,

Лекція 8. Соціологія політики 121

Лекція 9. Соціологія нації 138

Лекція 10. Соціологія ощіти^ 154

Иекція 11. Соціологія культури \/ 167

Лекція 12. Соціологія науки . 183

Лекція 13. Соціологічна* теорія особистості 202

Лекція 14. Соціологія молоді ■-...._ 214

Лекція 15. Соціологія вільного часу ■•"'. . . 232

Лекція 16. Соціологія сім'ї 256

Лекція 17. Соціологія виховання 271

Лекція 18. Соціологія конфлікту *\.//- 282

Лекція 19. Соціологія девіантної поведінки Ал*' ' 297

Лекція 20. Конкретно-соціологічні дослідження: поняття, види, етапи 306

Лекція 21. Організація і проведення соціологічного дослідження At/ 313

Лекція 22. Методи збирання та аналізу соціологічної інформації . 322