Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення понять "наука", "техніка", "знання".

2. Що є предметом соціології науки?

3. Назвіть основні функції науки.

4. Розкрийте взаємозв'язок науки і техніки, науки й виробництва.

5. Що ви розумієте під поняттям "науково-технічна революція"?

6. Яка відмінність між поняттями "науково-технічна революція" і "нау­ково-технічний прогрес"?

7. Назвіть принципи Р.Мертона щодо виробництва наукового знання.

8. Визначте основні напрями соціологічних досліджень науки.

9. Що ви розумієте під диференціацією і інтеграцією науки?

10. Назвіть основні мотиви наукової діяльності.

11. Які вимоги ставить сфера наукової діяльності до особистісних якостей людини, що зайнята в ній?

12. Що таке науково-технічний потенціал?

13. Визначте основні завдання в галузі наукової політики, управління на­укою.

План семінарського заняття (2 год)

1. Предмет і основні категорії соціології науки.

2. Структура і функції науки.

3. Соціологічні проблеми розвитку науки.

Теми рефератів

1. Наука, техніка і суспільство.

2. Структура і функції науки.

3. Вимоги науки до системи освіти.

Рекомендована література

1. Волков Г.Н. Социология науки: Социологические очерки научно-тех­нической деятельности. М.,1986.

2. Волков Г.Н. Истоки и горизонты прогресса: Социологические пробле­мы развития науки и техники. М.,1976.

3. Герасина Л. Научная деятельность в системе образования: Реформа-ционная смена парадигм // Совр. общество. 1994. № 4.

1. Келле В.М. Наука как компонент социальной системы. М.,1988.

2. Коммуникации в науке. М.,1981.

3. Научный коллектив: Опыт социологического исследования. М.,1980.

4. Пельц Д., Эндрюс Ф. Ученые в организациях. М.,1973.

5. Піча В. М. Соціологія науки. Матеріали до лекції. Львів, 1995.

6. Современная западная социология науки. М., 1988.

10. Социология науки // Социологический словарь. М., 1991.

11. Сторер Н. Социология науки // Американская социология. М.,1972. 11. Яхиел Н. Социология науки: Теоретические и методологические про­ блемы. М.,1977.

201

ЛЕКЦІЯ 13

СОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

• Особистість як соціологічна категорія • Соціологіч­на структура особистості • Проблеми типології особис­тостей у соціології

Актуальність теми. Адекватний соціологічний аналіз бага­тьох проблем без залучення соціологічної теорії особистості є або неможливим, або буде надзвичайно обмеженим. Можна стверджувати, що майже ні один соціологічний аналіз не про­водиться без цього.

Стає очевидним, що усвідомлене використання вказаної те­орії і систематичне застосування її даних при вирішенні соціо­логічних проблем приведе до розширення масштабів і адек­ватності соціологічного аналізу.

Провідна ідея лекції. Елементами будь-яких соціальних систем є люди. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільноти, які конкретна особа персоні­фікує соціальні групи, соціальні інститути, соціальні органі­зації через культуру. В силу цього людина входить до ряду соціальних систем, кожна з яких здійснює на неї системати­зуючий вплив. Отже, людина стає не тільки елементом со­ціальної системи, але й сама представляє систему, яка має складну структуру. Водночас свідомо діюча людина активно діє на соціальну систему, а не є лише її продуктом.

Особистість як соціологічна категорія. Відомо, що відносно людини використовуються різні терміни та поняття: людина, індивід, особистість.

"Людина" — це переважно біосоціальна категорія. Це саме зага^ітьнепоняття. Воно означає вид у біологічній класифікації ("хомо сапієнс"). Людський іцйивід (чи індивідуум) є конк-ретнимпредставником біологічного виду "хомо гяпір.нг". Лю­дина , взята в її соціальній якості, є__особистістю. Особис­тість —"""це- сутність людини, головне в ній те, що відрізняє людський вид від усіх інших біологічних видів.

Думка про те, що особистість із самого початку задана в системі соціальних зв'язків і є продуктом соціально-органі­зованої матерії, визнається всіма дослідниками. З точки зору соціології сутність людини не в її унікальності як індивідуума, а в соціальній якості, що зближує її з подібними їй індивідами. /Особистість формується в процесі онтогенезу в суспільстві. Процес становлення особистості залежить від соціального се-

202 •

редовища, культури та численних власне соціальних харак­теристик її оточення./

Якщо природничі науки, маючи предметом вивчення лю­дину, аналізують її властивості як біологічного чи біосоціаль-ного організму, то особистість як соціальна якість людини є предметом дослідження соціальних наук: філософії, соціології і психології.

Філософія має справу з корінними світоглядними переду­мовами вивчення особистості й людини, з вирішенням фун­даментальних, методологічних проблем місця людифі в сис­темі всесвіту, її сутності. Загальнопсихологічні дослідження особистості — це дослідження людини як носія сукупності пси­хічних властивостей і якостей, що визначають соціально зна­чущі форми діяльності та поведінки. Загальна психологія, та­ким чином, досліджує в особистості її внутрішню природу, зумовлену соціальними умовами, котрі самі по собі не є пред­метом психології. До сфери інтересів загальної психології на­лежить вивчення регулятивних функцій у поведінці особис­тості таких внутрішніх якостей і властивостей, як характер, темперамент, задатки та здібності, мотивація.

Соціологія розглядає особистість в єдності її змісту і спо­собу буття. Тому одним із/важливих завдань, соціології є до­слідження закономірностей та механізмів становлення особи­стості як суб'єкта історичного процесу та свого власного життя. Соціологічний аналіз особистості — це погляд на її духовний світ і життєвий шлях через призму способу мислен­ня та способу життя конкретного історичного суспільства і його складових соціальних груп,/

Таким чином, особистість у соціології трактується як ре­алізована інтеграція в конкретному індивіді соціально значу­щих рис, що відноситься до сутності даного суспільства.

Основна проблематика соціологічної теорії особистості — це формування соціальних спільностей, вивчення закономір­ностей її взаємозв'язків із суспільством, із соціальними гру­пами, регуляція та саморегуляція її соціальної поведінки.

Соціологічна структура особистості. Інтерес до цієї про­блеми з кожним роком зростає, але достатньо обгрунтованого уявлення про системні зв'язки якостей і властивостей в цін­нісній структурі особистості в літературі немає. Множина під­ходів, теорій, з позицій яких розглядається особистість, при­звела до того, що є суттєві розбіжності в трактуванні осо­бистості, в поданні її структури і принципів.

Насамперед, спеціальна соціологічна теорія особистості по-~ дається як рольова концепція, в поняттєвому апараті якої про­відними є соціальнии~статус" (положення в соціальній струк­турі і Д91Іязані_з_ ним "рольові приписи''). Мова рольової

. 203

концепції запозичена з образів театральної драми, причому в різноманітних її модифікаціях акцентується увага на індиві­дуальних імпровізаціях в поповненні ролі (Дж.Морено), не­адекватності соціальних функцій, що є основою рольової по­ведінки та їх сприймання "актором", котрий керується рольовими очікуваннями з боку осіб, з якими взаємодіє (Дж.Мід), на різноманітних рівнях у відношенні рольових при­писів, пов'язаних з їх нормативним характером (Р.Дарен-дорф), механізмах підтримки (заохочення та санкції щодо ро­льової поведінки), рольових конфліктах, пов'язаних із проміжним становищем людини в позиції, що вимагає орієн­тації не на одну, а на декілька груп (Н.Грос) і т.д.

Рольова теорія особистості фіксує одну із важливих граней особи.

Статусно-рольові особливості особи характеризують рівень її включеності в соціальне середовище. Цей особистісний па­раметр визначає міру входження людини в систему соціальних потреб, норм, прав, обов'язків і очікувань, котрі пов'язані з певним статусом та сферами життєдіяльності.

Соціальний статус особистості визначає міру включеності особи в життєдіяльність суспільства і є мірою її участі в житті суспільства. Соціальний статус — це місце, котре займає осо­ба в складній мережі соціальних відносин. Іншими словами, соціальний статус відображає економічне і правове становище, освітній та культурний рівень людини.

Особа, що займає певний статус, виконує сукупність пев­них ролей. Соціальна роль виступає в якості динамічного ас­пекта статусу. Під роллю розуміється функція, нормативно схвальний стиль поведінки, очікуваний від кожного займаю­чого дане соціальне становище.

Значення "соціальних ролей" полягає не тільки в тому, що вони виступають засобом пристосування до навколишньої дійсності, своєрідним інструментом входження в суспільні від­носини, а й у тому, що вони є засобом самоутвердження особи, розкриття її творчого потенціалу.

Багатоплановий комплекс соціальних ролей особи, що про­являється в певній рольовій поведінці, створює змістовну ха­рактеристику особи, тобто характеризує її з точки зору того, яке становище в соціальному середовищі вона займає. Без­умовно, найчастіше йдеться про домінуючі ролі чи їх групу. Саме ця домінанта є внутрішнім стрижнем і визначає спе­цифічні особливості особи, її спосіб життя та життєвий шлях.

Крім того, за сукупністю ролей можна судити, наскільки гармонійно людина їх поєднує в своєму житті.

Високий рівень включеності в соціальне середовище озна- -чає не тільки кількість освоєних людиною засобів та способів

204 •

життєдіяльності, але, й вибір найбільш відповідних індивіду­альним можливостям і вимогам конкретного виду діяльності засобів та способів.

Таким чином, рольова концепція особистості грунтується на оцінці міри включеності людини в соціальне середовище, котре свідчить про "наявні" результати активності особи і мо­же розглядатися як просторово-часова її характеристика.

Особливе місце в соціологічній теорії особистості займає розроблена В.А.Ядовим диспозиційна концепція регуляції со­ціальної поведінки особиПЗсновою цієї концепції є понятті

Соціальна.установка" ("аттйтюд")".' *~~~ "

*~ Більше півстоліття налічує історія досліджень соціальної установки, починаючи із знаменитої роботи У.Томаса і Ф.Зна-нецького про проблеми адаптації польських селян, що емігру­вали з Європи в Америку.

Була встановлена залежність аттитюда від попереднього до­свіду і його важлива роль у регуляції поведінки (Г.Олпорт), розроблені різноманітні шкали, котрі дозволяли виділити різ­номанітність функцій аттитюда (Л.Теретен), його складну різ­нобічну структуру (М.Сміт, Л.Фестінкр, Н.Рокич) та ін. ^©одночас концепція В.А.Длова_ інтерпретує соціальну уста-^ новку як цілісне утворення, що_виражає схильність людини діяти пеінйм чином./Структура~особи подана в цій концепції як чотирирівнева ієрархія диспозицій^Иершйй рівень показує систему елементарних фіксованих установок, котрі формують­ся на основі життєвих потреб у найпростіших предметних си­туаціях.

У Другий рівень становлять більш складні диспозиції, які формуються на основі потреб людини в спілкуванні, що здійс­нюються в соціальній групі і в ситуаціях, викликаних діяль­ністю в ній. Цей рівень характеризується тим, що особа ство­рює певні відносини з тими соціальними об'єктами, котрі включені в певну діяльність.

Z/ Третій рівень визначається диспозиціями, в яких фіксу­ється загальна спрямованість інтересів особи відносно конк­ретної сфери соціальної активності.

й'/Четвертий, вищий рівень диспозицій створює система цін­нісних орієнтацій особистості. В ній проявляється 'ставле*їгяя~ особи до цілей жйттєдТяЖності, до засобів задоволення цих цілей, тобто до таких обставин життя особи, котрі можуть бути детерміновані загальними соціальними умовами, типом суспільства, системою його економічних, політичних, ідеоло­гічних принципів.

Спрямованість особи визначає її якісну сторону через су­купність соціально зумовлених спонукань до діяльності.

205

Таким чином, концепція, заснована на понятті "соціальної установки", розглядає особистість як динамічну систему, що має певну структуру і в процесі взаємодії в часі і в просторі з середовищем проявляє певні динамічні тенденції, які ви­ражаються в певній спрямованості особи: системі мотивів, по­треб, ціннісних орієнтацій.

Зміст спрямованості — це насамперед домінуюче соціально" зумовлене ставлення особи до навколишньої дійсності. При всій різноманітності та унікальності взаємодіючих особисто­стей у межах конкретного суспільства вони походять із деякої єдиної системи інтересів, мотивів, ціннісних орієнтацій, котрі перетворюються кожною окремою людиною в процесі нагро­мадження життєвого досвіду в свою власну особистісну струк­туру, і є в кінцевому підсумку модифікаціями одних і тих же культурно-історичних ціннісних елементів.

Спрямованість особистості можна уявити як деяку вісь, "навколо якої обертаються помисли та почуття людини і з точки зору котрої вирішуються різні життєві питання". У од­них людей на першому місці в житті стоять сім'я і її проблеми, для інших характерна виробнича спрямованість, треті в своєму житті гармонійно поєднують інтереси сім'ї та професійні ін­тереси.

Поняття "мотив" включає в себе такі поняття, як потреба спонукання, потяг, схильність, прагнення. І хоча є відмінності у відтінках значення цих термінів, всі вони вказують на "ди­намічний" момент устремління дії, досягнення якоїсь мети, що має певну цінність для особистості і яку вона прагне до­сягти, використовуючи для цього різноманітну гаму засобів. При цьому мотиви, формуючись у- процесі життєдіяльності особистості, являють собою відносно сталі оцінкові диспозиції.

Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкрет­ний прояв ставлення особи до навколишнього соціального се­редовища, а з другого — як система установок, котрі регу­люють поведінку людини в реальному конкретному випадку.

Важливою особливістю концепції В.А.Ядова є співвідно­шення особистісних структур не тільки між собою, але й з ієрархією соціальних ситуацій, в котрих особа діє.

Ще один напрям дослідження особистості пов'язаний із ви­вченням феномена активності особистості, тобто з аналізом особистості як суб'єкта власної життєдіяльності та життєдіяль­ності соціальних груп і суспільства в цілому. Тут значне місце посідає дослідження життєвої позиції особистості.

У загальному вигляді життєва позиція особистості — це багатомірний конструкт, функціонально-динамічна якість осо­бистості, котра інтегрує і регулює в динаміці всю особистісну структуру й забезпечує особі певний рівень включеності в

206

життєдіяльність соціального середовища і її самовизначення в якості суб'єкта свого життєвого шляху та способу життя.

Крім того, життєву позицію можна визначити як соціальну чи соціально-технічну індивідуальність особистості, тобто ста­лу схильність індивідів до певної поведінки в багатоманітних, конкретних соціальних умовах.

Таким чином, дослідження життєвої позиції особистості спирається на раніше викладені концепції особистості. Водно­час ці дослідження акцентують свою увагу на способі вклю­чення особистості в життєдіяльність суспільства.

Життєва позиція особистості може бути подана як функ­ціональне ядро особистості, а це означає, що її змістовні ха­рактеристики тісно переплетені і можуть бути виявлені через взаємодію особистості з умовами та обставинами життя.

Об'єктом позиції особистості є "соціальний стан особистос­ті", її життєвий шлях у суспільстві. Причому позиція особи­стості формується та реалізується в ситуаціях самовизначення.

Показником активності особистості виступає особистісний параметр, котрий можливо визначити як "життєвий конт­роль". Даний параметр є характеристикою особистості як су­б'єкта діяльності, тобто це показник ролі особи у вирішенні як її власних проблем, так і проблем оточуючого її світу. З одного боку, повна розкутість людини, усвідомлення нею влас­ної влади над всім, що виникає з нею в житті, наявність го­ловних життєвих орієнтирів, життєвих цілей, вміння підко­рити все основній меті свого життя, а з другого — повне підкорення своїх здібностей обмежувальним нормам, офіцій­ним та неофіційним приписам, свідома чи неусвідомлена адап­тація до існуючої ситуації чи до об'єктивних умов.

З точки чпру функтііпняттьнп-динямічного підходу цей емпі­ричний показник відповідає на питання як, HKgMjm»0M^yjHK^ ціонує динамічнаособистісна система. " " Доцільно визначеніГя~^ов1їішнього та внутрішнього конт-

JXWUO. І

~~ Внутрішній контроль свідчить про наявність у людини усві-домЖної мети"~Е^итті і в умінні підкорити їй будь-яку жит­тєву ситуацію/ При цьому важливе значення має реалістич­ність життєвих планів.

Високий рівень зовнішнього контролю передбачає відсут­ність у житті людинїГнегативних ситуацій (різного роду не­вдач, хронічних захворювань, розлучень тощо) і/відчить про вміння людини керувати ходом подій свого життя, відпові­даючи вимогам соціального середовища,/

Про рівень зовнішнього контролю можна судити з особли­востей способу життя та життєвого шляху людини та рівня задоволеності нею цим життям.

207

Таким чином, соціологічна структура особистості може бу­ти подана як єдність трьох компонентів: включеність у соці­альне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); спря­мованість особистості (система цінностей, ціннісних орієнта­цій, мотивів); життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, активності особистості).

Слід підкреслити, що особистість являє собою динамічну систему, що не володіє субстанціональністю й існує тільки в процесі взаємодії із середовищем, насамперед із соціальним.

Проблеми прогнозування розвитку особистості та форму­вання її життєвої позиції, які стоять нині перед соціологами та психологами, виявляють недостатність статичного уявлення про структуру особистості, і ставлять їх перед необхідністю поєднувати ідеалізовані нормативні моделі структури з ідео­логічними, що грунтуються на вивченні життєвого шляху осо­бистості, динаміки її життєвих ролей та позицій.

Крім того, донедавна психологи вивчали процеси розвитку особистості так, нібито ці процеси відбувалися в незмінному соціальному світі, тоді як соціологи досліджували зміни в со­ціальному світі без зрушень у змісті та структурі особистісних утворень у процесі життєвого шляху індивіда. Нині стало оче­видним, що такі підходи практично несумісні і що потрібно вивчати індивіда, котрий розвивається в світі, що змінюється.

Спосіб життя являє собою певний стан системи основних сфер життєдіяльності (професійної, суспільно-політичної, сі­мейної тощо) в конкретний проміжок життя людини.

Життєва позиція особистості як соціальний феномен тісно пов'язана зі способом життя як всією своєю цілісною струк­турою, так і окремими компонентами.

Своєрідність феномена життєвої позиції полягає в тому, що, формуючись на основі впливу способу життя, життєва по­зиція особистості сама стає характерною рисою і компонентом способу життя, виконує щодо нього інтегративну, регулятивну та інші функції.

Життєва позиція — це характеристика людини як суб'єкта певного способу життя. При цьому суб'єкт способу життя мо­же розглядатися як трирівнева система: суспільство, соціальна група, індивід, а форми життєдіяльності, властиві різним рівням суб'єкта, як недублюючі один одного.

Поняття "спосіб життя" дозволяє зафіксувати специфічні особливості і спрямованість діяльності окремої людини, певної спільності людей у різноманітних сферах життя, таких як сі­м'я, робота, громадська діяльність, заняття у вільний час.

Вивчення способу життя в контексті життєвого шляху осо­бистості дає можливість виявити сталі типи організації життя з врахуванням впливу минулого досвіду життєдіяльності інди-

208

віда в умовах, дещо відмінних від нинішніх. В останні роки інтерес до проблем життєвого шляху особистості помітно зро­стає як серед психологів, так і серед соціологів, філософів.

Життєвий шлях об'єднав громадське й особисте життя лю­дини. В соціологічній літературі більш опрацьованим є поняття • "спосіб життя". Життєвий шлях людини тісно пов'язаний з її способом життя і являє собою розвиток життя в часі, по­слідовні зміни способу життя в зв'язку з розвитком самої лк5-дини, із змінами реальних умов її життєдіяльності. Позиція особистості, людини є її суттєвою характеристикою як суб'єк­та, що організовує власне життя, обирає свій життєвий шлях. І хоч життєвий шлях індивідуальний і неповторний у кожної людини, можна говорити про типові особливості життя пред­ставників одного класу, соціальної.верстви, професійної групи,

одного покоління.

Життєвий шлях особистості визначається як детермінова­ний суспільством і вільним вибором людини процес поетапного залучення її до системи суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності, пов'язаних із самореалізацією та са­моутвердженням.

Структура життєвого шляху людини — це складне пере­плетіння траєкторій індивідуального психічного розвитку, громадсько-виробничої, трудової кар'єри та шлюбно-сімейного циклу. Оскільки кожен з цих циклів відносно автономний, то життєвий шлях, як і онтогенез, підкоряється закону гетеро-хронності, тобто поворотні пункти та переходи в психічному розвитку, трудовій кар'єрі і сімейному житті особистості хро­нологічно можуть не збігатися. При цьому життєва позиція різної міри активності в організації власного життя може мати суттєвий вплив на структуру життєвого шляху.

Крім того, у межах одного циклу, чи виробничого, чи сі­мейного, чи якогось іншого може бути або одна, або декілька ліній зі своїми щаблями. В біографіях одних людей можна від­значити єдиний вибір професії, місця проживання, дружини (чоловіка), в біографіях інших — пошуки себе, професії, по­вторний шлюб, зміна місця проживання. Причому лінії життя за кожним циклом можуть не збігатися. Життєвий шлях відображає динамічний аспект у системі життєдіяльності, спо­сіб життя — статистичний. Ці дві системи становлять тло фор­мування і становлення особистості та її функціонування.

Особистість, таким чином,— це не просто характеристика внутрішнього світу людини через спрямованість нею функціо­нальних проявів ролей. Це — цілісний предметно-практичний прояв людини, що має свої кількісні й якісні параметри ви­міру.

209

Особистість виступає як феномен, що розкриває міру участі людини у вирішенні суспільних суперечностей і ступінь опосередкованості цієї активності для відповідного всебічного розвитку.

Проблеми типології особистостей у соціології. Незважа­ючи на те, що більшість соціологів поділяє точку зору, за якою, специфікою соціологічного підходу до вивчення особистості є орієнтація на особистість не як індивідуальність, а як безлику особистість, соціальний тип, деперсоніфіковану особистість, типологічний підхід у соціології особистості розроблений не­достатньо.

Труднощі, з якими зустрічаються дослідники особистості, значною мірою пов'язані з тим, що і соціологи, і психологи згідно з історичною тенденцією, що склалася, виділяють фак­тично один тип особистості, психологічні, соціально-психоло­гічні та соціальні параметри якого слугують ніби "абстракт­но-нормативною" чи "ідеально-еталонною" моделлю щодо ре­альних особистостей.

У цьому зв'язку примітна сама етимологія термінів, що означають у ряді мов поняття особистості: "personality" (англ.), "personlichkeit" (нім.), "personnalite" (фр.) та ін. Ос­новою цих термінів є латинське слово "persona", що спочатку відносилося до акторських масок, котрі в античному театрі були закріплені за певними типами діючих осіб ("ревнивець", "заздрісник", "герой" тощо). У цій етимології інтерес викли­кають два важливих моменти. З одного боку,/замаскованість власних характеристик людини, що виконує певну роль, а з другого — соціальна типовість зображуваного персонажу/

Важлива роль соціології та соціальної психології у практиці управління суспільством ставить їх перед необхідністю побу­дови типології особистості, що забезпечує встановлення лінії та діалектики переходів від соціального типу особистості (точ­ніше, від соціальної типізації особистостей) до соціально-пси­хологічної , а від неї — до психологічної./

Іншими словами, в/основу побудови типології повинен бути покладений аналіз особистості через життєдіяльність, через її спосіб життяу І найважливішим типологічним критерієм при цьому є рівень активності, міра суб'єктивності, що проявляє­ться в організації життя.

Розглянемо одну із можливих типологій особистості, побу­дованій на уяві трикомпонентної структури особистості. На ос­нові вищенаведених компонентів теоретично можна виділити чотири основні типи особистостей, котрі, як нам бачиться, відображають реальні відмінності між людьми.

Перший тип умовно можна назвати "гармонійним". Ос­новними його характеристиками є широка гама зв'язків із со-

210

ціальним середовищем, яка забезпечується включенням в ос­новні сфери життєдіяльності та широким спектром соціальних ролей. Крім того, вони мають чітко виражені цілі (як перс­пективні, так і поточні), вміють підпорядковувати хід свого життя їх реалізації, керувати ходом подій свого життя, тому їм вдається уникати негативних ситуацій, не збіднюючи свого життя яскравістю вражень. їх головні життєві орієнтації: ціка­ва робота, хороші взаємовідносини у сім'ї, широкі громадські інтереси.

Другий тип умовно можна назвати "традиційним". Для людей цього типу особистості характерна середня за рівнем включеність у соціальне середовище. Це проявляється і через досить обмежене коло соціальних ролей, котрі вони реалізують незалежно від займаного статусу. Життя їх небагате вражен­нями, їм не завжди вдається уникати труднощів та невдач. При певній професійній спрямованості сім'я та її благополуччя , слугують головним орієнтиром у їх житті.

Третій тип — "технократичний". Люди, які належать до даного типу, добре орієнтуються в умовах соціального сере­довища, в життєвих колізіях, вміють підкорити життєві об­ставини своїм довгостроковим планам. Для них характерне по­рівняно одноманітне життя, в якому переважає життєвий позитивний досвід і суттєве розмежування суспільного й влас­ного. В орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя. Сукупність реалізованих ними соціальних ролей під­порядкована їх основним життєвим орієнтирам.

Четвертий тип можна назвати "неадаптованим". У житті цих людей переважає негативний життєвий досвід, найчастіше в силу їх особистісних властивостей. У багатьох представників цієї групи професійна дезадаптація пояснюється випадковістю вибору професії, не відповідній їхнім індивідуальним особли­востям. Вони погано орієнтуються в вимогах соціального се­редовища, не мають чітких орієнтирів у своєму житті.

Запропонована типологія особистостей може бути,корисна при аналізі сучасних тенденцій розвитку українського су­спільства. Тільки терпимість до людей з різними поглядами на життя та способи його організації і створення всім нор­мальних умов життєдіяльності можуть забезпечити стабіль­ність та саморегуляцію суспільних структур.

Висновки. Різноманітність досить суперечливих трактувань поняття "особистість" показує, що процес його становлення як наукового поняття ще далекий до завершення з точки зору як теоретико-концептуального оформлення, так і розкриття його конкретних змістовних характеристик, пошуку емпірич­них кореляторів.

211

Навряд чи можна чекати від сучасної соціології універ­сального розуміння особистості, щоб повністю задовольнити всі запити. Знання ці ще дуже віддалені від бажаної міри набли­ження до істини. Однак постійне скорочення цієї відстані, по­шук нових завдань, нових шляхів необхідні для розвитку всіх проблем дослідження способу життя та життєвого шляху осо­бистості, а отже, для вдосконалення систем соціального уп­равління.

Поворот суспільства від класових до загальнолюдських цін­ностей означає для суспільних наук поворот до проблем лю­дини, її становища і ролі в суспільстві, її долі й умов життє­діяльності.

У нинішньому суспільстві інтерес до можливостей людської особистості настільки великий, що практично всі суспільні на­уки звертаються до цього предмета дослідження: проблема осо­бистості в центрі філософського й соціологічного знання, нею займаються психологія і педагогіка, етика і генетика.

Саме практична життєдіяльність людей стимулює розвиток теоретичних і прикладних досліджень особистості, виділяє ас­пекти її вивчення.

Ключові поняття і терміни: людина, індивід, особистість," соціологічна структура особистості, соціальний статус, предмет дослідження соціології особистості, соціальна поведінка особи, соціальна установка, спрямованість особи, життєва позиція особистості, соціальний стан особистості, життєвий шлях, соці­альні типи особи.