Економічна соціологія

• Суть і зміст економічної соціології • Соціологія еко­номічної і соціальної сфер • Теоретико-методологічні ас­пекти економічної соціології • Місце економічної культури в економічній соціології • Взаємозв'язок економічної соці­ології з іншими науками.

Актуальність теми. В умовах проведення економічних ре­форм вивчення економічної соціології становить нагальну по­требу для спеціаліста будь-якого профілю. Економічна соціо­логія дозволяє вишукати шляхи ефективного управління люд­ським фактором в умовах ускладнення економічного життя, виробити оптимальні взаємовідносини між економічною і соці­альними сферами.

Провідна ідея лекції. Економічна соціологія як спеціальна галузь соціології грунтується на інтеграції соціологічного й економічного підходів, що забезпечує визначення соціальної спрямованості і розвитку економіки, взаємовплив економічних і соціальних відносин.

Суть і зміст економічної соціології. Економічна соціологія являє собою міждисциплінарний науковий напрям, який ін­тегрує соціологію і економіку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей. Виникнення економічної соціології зу­мовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних на­укових ідей, концепцій, фактів і факторів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень. Зародження еконо­мічної соціології як наукового напряму відбулось у США в середині 60-х років. Основою її появи стали потреби у пошуку шляхів ефективного управління людським фактором в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробни­цтва, ускладнення економічних зв'язків і загострення соціаль­них суперечностей. Важливим фактором становлення еконо­мічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношен­ня свободи і регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — полі­тику, власність, сім'«о та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослід-

96

ження М.Вебера і Т.Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Особливу роль у становленні економічної соціології відіграв розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема дослі­дження промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і мобільності, соціології організації тощо. На становлення еко­номічної соціології особливий вплив мали дослідження управ­ління людським фактором, які грунтувались на людських від­носинах. Економічну соціологію також пов'язують із струк­турно-функціональним напрямом соціології, який розробили Г.Парсонс, Н.Смелзер, К.Девіс та ін. Цей напрям охоплював також такі елементи, як бізнес, ринок, адміністрація, конку­ренція, інфляція тощо. Дослідження даного напряму грунту­вались на соціологічних методах і підходах, на соціологічному аналізі зв'язків економіки і суспільства. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлене багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, осо­бистостей, а також конкретними соціологічними досліджен­нями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об'єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об'єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, підприємства, власність, а також соціальні ас­пекти різних економічних систем, соціальних груп, політич­них інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти у ринковій економіці, соці­альні функції і процеси.

У загальному виді економічну соціологію спочатку визна­чали як науку про взаємозв'язки економічної та неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили ви­робництво, розподіл, облік і споживання, а до неекономіч­ної — політику, культуру, етнос і стратифікацію.

Дослідження економічної соціології спрямовувалися на по­ведінку споживачів товарів, соціальні ролі у дефіцитній еко­номіці, поведінку і стимулювання діяльності господарських ке­рівників, ставлення до економічних реформ, вплив культурних факторів на розвиток економіки, систему цінностей людей. Важливе місце займали дослідження на стику економіки і со­ціології, зокрема трудової мобільності — плинності, міграції, міжгалузевих переміщень, ставлення молоді до праці і до про­фесії, соціальних проблем міста і села, бюджету часу тощо.

Виникнення економічної соціології пов'язується із зростан­ням ролі людського фактора у розвитку суспільства, як ко­лективного суб'єкта суспільного життя, що має соціальну, де­мографічну, економічну і політичну структуру та. функції, що забезпечують розвиток суспільства.

97

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув нау­ково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спект­рі тенденцій, зокрема у зростанні технічної озброєності і спе­ціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі природа—суспільство. Підвищення технічної озбро­єності праці дозволило людині приводити у дію все більшу масу технічних засобів, енергетичних потужностей, сировини і матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація ви­робництва, економне витрачання матеріальних ресурсів, вдо­сконалення технології тощо. Управління людським фактором також вимагає змін. Його вдосконалення пов'язане з поліп­шенням контролю і особливо самоконтролю, який грунтувався на професійній совісті, трудовій і особистій гідності. Кращих успіхів досягають ті спільності, які мають розвинуте почуття власної гідності, честі і самоповаги, соціальні якості праців­ників. Вони змінюються під впливом різних факторів: полі­тичних, економічних, культурних і психологічних.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку су-. спільства є зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і профе­сійної підготовки. Освічені, культурні і кваліфіковані праців­ники значно активніші у праці і житті. Зростання культури й інформативності, розширення потреб та інтересів посилили прагнення працівників до більшої самостійності, підвищили цінність творчих елементів праці.

Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одержанні доходів. Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином. Інші задовольняються одер­жанням фіктивних доходів при мінімальних затратах праці. Більшість працівників обирає стратегію цінностей, критеріями яких є доход та вільний від роботи час. Історичний досвід свідчить, що поведінка людини значною мірою визначається суспільними відносинами, а її регулювання здійснюється со­ціальною політикою і господарським механізмом.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціаль­ної політики, яка стосується діяльності органів влади, спря­мованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства — класів, націй, верств і груп. Завдання цієї політики полягає у забезпеченні узгодження інтересів індивідів і спільностей з інтересами су­спільства. Конкретні цілі соціальної політики грунтуються на потребах і умовах та спрямовуються на здійснення соціального захисту людей і соціальної справедливості в усіх сферах су­спільного життя.

Соціальна політика тісно пов'язана з господарським меха­нізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на

98

форми відносин, самостійність підприємств, приватну влас­ність, інтереси і мотивації людей.

Соціологія економічної і соціальної сфер. Характерна особ­ливість економічної соціології полягає в тому, що вона грун­тується на взаємозв'язках і взаємодіях соціальної і економіч­ної сфер. Ці взаємозв'язки формуються за такою схемою (див. с 100).

Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як до­цільне оточення, середовище, у якому формуються соціальні відносини між сукупностями людей та індивідами.

Соціальна сфера істотно впливає на функціонування і роз­виток економіки, тобто на соціально-економічні процеси. Під соціальними процесами розуміються зміни у соціальних об'єк­тах, які відбуваються під впливом людського фактора.

Економічна сфера являє собою цілісну підсистему суспіль­ства, яка відповідає за виробництво, розподіл, обмін і спожи­вання матеріальних благ та послуг, необхідних для життє­діяльності людей. Вона взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами систе­ми.

Між економічною і соціальною сферами існують тісні взає­мовідносини, насамперед, вплив економічних відносин на со­ціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні процеси. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє люд­ський фактор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соціального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соціальний механізм. Структура останнього має таку форму:

Розкриття наведених блоків соціального механізму свід­чить, що функціональні імпульси зумовлюються соціальними відносинами, тобто із соціальної сфери трансформуються в економічну, а економічні відносини впливають на соціальні умови діяльності і поведінку соціальних спільностей. Соці-

99

Схема соціальної та економічної сфер

альний механізм зв'язує всі елементи системи в єдине ціле, стає предметом дослідження, який лежить на стику економіки і суспільства.

Економічна соціологія включає такі основні наукові напря­ми:

1. дослідження статистичних аспектів взаємозв'язків еко­номічної і соціальної сфер;

2. вироблення підходу до розвитку економіки як до соці­ального процесу;

3. функціонування і розвиток соціального механізму.

Ці напрями включають теоретико-методологічні, емпіричні і прикладні дослідження.

Теоретико-методологічні дослідження містять розробку теорії методології і методики вивчення:

1. зв'язок між суспільством і економікою, економічною і соціальною сферами;

2. соціального механізму як системи важелів управління економічною і соціальною сферами;

3. соціально-економічних процесів;

4. соціальної структури суспільства;

5. соціально-економічної активності населення;

6. участі трудівників в управлінні об'єктом;

7. культури як регулятора соціально-економічних процесів;

8. соціально-економічних результатів функціонування со­ціального механізму.

Емпіричні дослідження економічної соціології охоплюють такі проблеми:

1. стабілізація зв'язків елементів економічної і соціальної сфер, усунення суперечностей та причин розладу соціальної системи;

2. ефективне функціонування компонентів соціального ме­ханізму, які регулюють соціально-економічні процеси;

3. організаційна побудова соціальної структури суспільст­ва, якісні характеристики соціальних груп, ієрархія соціальних спільностей, їх функцій у відносинах та ін.

4. форми і види соціально-економічної діяльності і пове­дінки соціальних груп;

5. система управління економічною і соціальною сферами;

6) вплив на соціально-економічну діяльність соціальних груп та культурних факторів-цінностей і норм, які сформу­ вались у системі соціальних інститутів.

Прикладні дослідження економічної соціології мають таке соціальне спрямування:

1) оцінка економічної і соціальної ефективності соціального механізму;

101

2. визначення тенденцій і закономірностей зміни елементів соціального механізму;

3. вдосконалення останнього.

Дослідження економічної соціології грунтується на відпо­відному понятійному апараті, категоріальній системі та спеці­альних індикаторах, формах і методах одержання і вимірю­вання соціальної інформації, а також на історико-соціологіч-ному аналізі соціальних процесів.

Теоретико- методологічні аспекти економічної соціології. Теоретичні аспекти економічної соціології являють собою по­гляди, які охоплюють понятійно-категоріальний апарат, суд­ження, висновки, механізми використання економічних зако­нів, закономірностей і принципів побудови, функціонування та розвитку відповідних об'єктів, а також організації суспіль­но-економічних процесів. Понятійний апарат економічної со­ціології включає загальнонаукові, загальносоціальні і спеці­альні категорії.

До загальнонаукових категорій належать система, струк­тура, функції, процес, механізм, розвиток та інші, які запо­зичені із загальної методології. Дані категорії використовують­ся для формулювання і описування соціальної і економічної сфер, соціального механізму, суспільства та інших елементів.

Загальносоціальні категорії включають соціальні, еконо­мічні, виробничі відносини, вартість, соціальні спільності, гру­пи, події явища тощо.

Спеціальні категорії економічної соціології містять соці­альний механізм розвитку соціальних структур і соціальні процеси, соціальний контроль, економічну і організаційну по­ведінку, економічну культуру та ін.

Вивчення методологічних аспектів дозволяє сформулювати процедури й прийоми одержання дослідницького матеріалу, зокрема статистичні дані, документальні відомості, експертні оцінки і відповідно вибрати методи теоретичного аналізу, ма­тематичного моделювання і експериментування. Особливості методів економічної соціології визначаються міждисциплінар-ністю і соціальним механізмом. Перша характеризується тим, що об'єкт економічної соціології міститься в економічній та соціальній сферах. Дослідження економічної соціології охоп­люють як економічні, так і соціальні фактори розвитку сус­пільства, спираються на соціальну й економічну інформацію, визначають економічну та соціальну ефективність.

Економічна соціологія і формулює соціальний механізм, який грунтується на організаційних формах і методах ідейно-політичного, культурно-творчого, морального і соціально-пси­хологічного впливу на соціальні процеси, цінності, установки та орієнтації, на формування світогляду, активності і свідо-

102

мості. Соціальний механізм об'єднує окремі соціальні меха­нізми, зокрема, механізм економіки, соціального управління, демографічного розвитку, організації та стимулювання праці, формування міграційних процесів, впровадження досягнень науки у практику та ін.

Вивчення економічної соціології включає взаємовідносини із загальною соціологією, політичною економією та іншими суспільними науками. Перша є основою для вироблення теорії і методології економічної соціології. Це — теорії соціального механізму, соціальної організації та управління, соціального інституту, соціальної ролі, поведінки, норми, цінності та ін. Економічна соціологія тісно пов'язана з окремими галузями соціології — праці, професій, організацій, міста, села тощо. Особливий зв'язок вона має з економічною теорією, яка вив­чає виробничі відносини, закони функціонування і розвитку економіки суспільства. Економічна соціологія досліджує ті ас­пекти виробничих відносин, які безпосередньо стосуються лю­дини, визначають стан, інтереси і поведінку соціальних спіль­ностей. Політична економія озброює її знаннями макрозако-номірностей розвитку економіки. Особливе значення для еко­номічної соціології мають такі наукові положення, як соці­альна суть і форми власності, роль держави, економічні інтереси, відтворення робочої сили, господарський механізм управління економікою, добробут і спосіб життя та ін.

Суміжні напрями соціології сфер і галузей забезпечують економічну соціологію емпіричним дослідницьким матеріалом, який характеризує стан, інтереси і поведінку різних спіль­ностей, а також дають ідеї для збагачення відповідної теорії.

Водночас економічна соціологія відрізняється від сфер і га­лузей соціології. Вона зосереджує увагу на взаємодії соціаль­них спільностей і груп, які впливають на макроекономічну систему, темпи її розвитку, технологічний рівень, економічну і соціальну ефективність.

Місце економічної культури в економічній соціології. Особливе місце в останній займає економічна культура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей і норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Уява про культуру як соціаль­ну пам'ять суспільства тлумачиться як особлива мова ціннос­тей, знання норм, вимог і санкцій, засвоєння якої пов'язує нові покоління людей з попередньою історією, створює мож­ливість новим поколінням оволодіти досвідом та примножити його. Щоб розвивати, підтримувати, зберігати і прививати но­вому поколінню елементи культури, створюються спеціалізо­вані органи, функціонують відповідні інститути — сімейні, ре­лігійні, громадські, державні та ін. Система соціальних

ЮЗ

інститутів для підтримання соціальної пам'яті виробляє відІЯ повідні цінності, норми, вимоги і санкції. Наприклад, сім'я виробляє, впроваджує і передає новим поколінням цінності і, норми способу життя, взаємовідносини дітей і батьків, трудо­вої та духовної моралі. Інститут права виробляє, зберігає і передає законодавчі норми тощо. В цілому економічна куль­тура є продуктом діяльності соціальних інститутів — політики, сім'ї, права, релігії, науки і мистецтва.

У сфері економіки, в соціально-економічних відносинах функціонує вся культура. Наприклад, справедливість як за­гальнокультурна норма проявляється в усіх сферах суспільного життя. Таких феноменів культури чимало, зокрема рівність, повага, престиж, солідарність, згода, конфронтація, порядок. Всі вони містяться у економіці і вивчаються економічною со­ціологією. Особливе значення для економічної культури мають цінності, які збагачують людей та колективи. До них належать багатство, влада, гроші, майно, капітал, взаємодопомога, ко­операція, інтеграція, концентрація, обмін, авторитет та ін.

Економічна культура включає продукти діяльності соціаль­них інститутів, які належать до економічної сфери, і продукти функціонування соціальних груп, що містяться у соціальній сфері. Цінності і норми культури поділяються на особистісні та інституційні. До перших належать вид занять, робота, по­сада, становище у колективі, .соціальні блага, можливість зро­бити кар'єру, вдосконалитись у професії, наблизитись до ке­рівництва, зайняти зручне і вигідне місце, володіти власністю, приймати рішення тощо. З цими функціональними цінностями пов'язані соціальні якості суб'єктів. Наприклад, для профе­сійно-зорієнтованих людей характерна висока цінність праці, ~ а люди з пріоритетом споживацьких цінностей надають пере­вагу заробітку.

Економічна соціологія враховує не тільки здатність людей створювати і зберігати культуру, а й можливість знищувати і забувати спадщину.

Інституційний аспект економічної культури охоплює соці­альні цінності і норми, які функціонують в економіці, але містяться в соціальних інститутах — політиці, ідеології, науці, сім'ї, моралі, релігії. Завдяки взаємозв'язку інституційного та особистішого аспектів економічна культура набуває відповід­ної цілісності.

Зміни в економічній культурі відбуваються повільно, під впливом різних внутрішніх та зовнішніх факторів. Наприклад, погіршення матеріального стану населення негативно впливає на його поведінку, формування соціальних установок, що від­бивається на ланцюгу зв'язків: результати-поведінка-культу-ра.

104

Конкретні соціологічні дослідження економічної культури широко використовують методи емпіричного аналізу, які включають порівняльний, історико-генетичний і типологічний аналізи, а також соціологічні методи опитування.

Взаємозв'язок економічної соціології з іншими науками. Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками. Особливо тісний її зв'язок з наукою управління, яка вивчає управлінські кадри, зокрема, склад, мобільність, вертикальні і горизонтальні відносини, різні міжколективні взаємодії, а та­кож форми поведінки керівників, проблеми керівництва та лі­дерства. В науці управління утвердилася теорія соціального управління, де об'єктами виступають соціальні системи. До­слідження організаційної структури керованих об'єктів, люд­ського фактора та його поведінки є базою для розробки нау­кового положення економічної соціології. Особливе значення для економічної соціології має наука управління виробництвом з дослідження таких проблем:

1. оптимізація співвідношення політичного і господарського управління економікою і науково-технічним прогресом;

2. встановлення ефективного поєднання централізованих і демократичних засад в управлінні;

3. формування інститутів соціального контролю та участі трудівників в управлінні;

4) вироблення кадрової політики: принципів добору, під­ готовки, розстановки і виховання управлінських кадрів, а та­ кож критеріїв оцінки ефективності їх діяльності.

Водночас економічна соціологія розробляє наукові поло­ження, які використовує наука управління, зокрема соціальні аспекти політичної влади, діяльності, поведінки, ціннісні орі­єнтації, соціальні норми, традиції, колективні інтереси тощо.

У теоретичних дослідженнях економічна соціологія вико­ристовує поняття, які розроблені філософією. До них належать політична система, держава, суспільство, нація, колектив, осо­бистість, свідомість, відносини, соціальний прогрес, соціальна сфера та ін. Досить міцні зв'язки має економічна соціологія з правовими науками, соціальною психологією та іншими су­спільними науками.

Узагальнення наукових положень суміжних суспільних на­ук дозволяють економічній соціології розробити власну теорію.

Дослідження економічної соціології грунтується на інтегра­ції соціологічного й економічного підходів. Необхідність такої інтеграції зумовлюється тим, що економісти, вивчаючи еко­номічну сферу, не охоплюють соціальних відносин, зокрема сімейні відносини і бюджет, а навколишнє середовище, галузі культури, освіти, охорони здоров'я розглядають лише з точки зору фінансування і розвитку. Соціологи досліджують сус-

105

пільні відносини без глибокого проникнення у економічні про­цеси. Інтеграція економічного і соціального підходів забезпе­чує визначення соціальної спрямованості у розвитку еконо­міки. Економічний підхід означає, що цілі розвитку економіки визначаються матеріальними потребами суспільства, максимі-зацією суспільного продукту, національного доходу, фонду споживання тощо. Соціологи розглядають цілі розвитку еко­номіки як похідні від цілей суспільства, а саму економіку як засіб, що дає можливість суспільству досягти розвинутого спо­собу життя, соціальної справедливості та інших соціальних цілей.

Економісти ототожнюють механізм розвитку економіки з господарським механізмом, який регулює відносини економіч­них інститутів і організацій, але має внутрішньоекономічний характер і не охоплює відносин економіки з іншими сферами суспільства.

Соціологи розглядають механізм розвитку економіки знач­но ширше, включають взаємодії не тільки економічних, а й соціальних інститутів та організацій. Якщо економісти вивча­ють в основному формалізовані відносини, що грунтуються на регламентованих законодавчих нормах, посадових статусах, то соціологи враховують як формалізовані, так і неформалізовані відносини.

В економічному підході людина розглядається як елемент трудових ресурсів, носій робочої сили, що можна використо­вувати, розподіляти, формувати, і не враховується її поведін­ка. Людина в соціологічному підході виступає суб'єктом еко­номічних і соціальних процесів з власними цінностями, особистими матеріальними і духовними потребами.

Формулювання економічного і соціологічного підходів по­в'язується з розвитком відповідних відносин. їх об'єднання ви­значило економічну соціологію, але в результаті інтеграції во­на одержала якості, яких немає в окремих підходах. Еконо­мічна соціологія включила в арсенал дослідження факторний, системний і ситуаційний підходи. Це дозволило глибше роз­крити людський, інформаційний, науковий і культурний фак­тори, а також фактор часу.

Висновки. У сукупності спеціальних соціологічних теорій економічна соціологія посідає особливе місце як міждисциплі­нарна наука, яка розкриває зв'язок між соціологією і еко­номікою, вивчає мотивацію економічної поведінки, законо-. мірності розвитку економічної і соціальної сфер. Зв'язок економічної соціології з різними науками дає можливість роз­гортати конкретні соціологічні дослідження з широкого кола питань та проблем, зосереджуючи основну увагу на взаємодії

106

соціальних спільностей і груп, які. впливають на макроеко-номічну систему.

Ключові поняття і терміни: економічна соціологія, соці­альна та економічна сфера, економічні і соціальні відносини, соціальний механізм, людський фактор, фактор часу, еконо­мічна поведінка та культура.

Запитання для самоперевірки

1. Що розуміється під економічною соціологією?

2. Розкрийте соціальну і економічну сфери.

3. Охарактеризуйте об'єкт і предмет економічної соціології.

4. Що таке теорія і методологія економічної соціології?

5. Що таке економічна культура?

6 Висвітліть зв'язок економічної соціології з іншими науками.

План семінарського заняття (2 год)

1.' Концепція економічної соціології.

2. Теоретичні і методологічні аспекти економічної соціології.

3. Об'єкт і предмет економічної соціології.

Теми рефератів

1. Основні наукові напрями економічної соціології.

2. Економічна культура: суть, зміст, структура.

Рекомендована література

1. Бергер П. Капиталистическая революция (50 тезисов о процветании, равенстве и свободе). М., 1994.

2. Глубокова Т. Социология и экономика // Совр. общество. 1993. № 2.

3. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. Новосибирск, 1991. '

4. История социологии в Западной Европе и США. М., 1993.

5. Как провести социологическое исследование. М., 1990.

6. Кизилов А. Массовое социально-экономическое сознание: тенденция изменения (1989—1993 гг.) // Совр. общество. 1994. № 1.

7. Комозин А.Н., Кравченко А.И. Популярная социология. М., 1991.

8. Краткий словарь по социологии. М., 1989.

9. Методика планирования социального развития коллектива промыш­ленного предприятия. Л., 1970.

10. Подмарков В. Предмет промышленной социологии // Совр. обще­ство. 1994. № 2.

11. Социологический справочник. К., 1990;

107

ЛЕКЦІЯ 7

СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ТА. УПРАВЛІННЯ

• Предмет соціології праці та управління • Зв'язок соціології праці та управління з іншими науками про працю • Соціологія праці й управління і менеджмент ,

Актуальність теми. Соціологія праці та управління як одна з галузевих соціологічних теорій займає особливе місце серед наук про працю і має велике значення в підготовці різних фахівців, особливо менеджерів, економістів, інженерів. Вона виникла близько півтора сторіччя тому. її основи були закла­дені такими всесвітньо відомими вченими, як О.Конт, Е.Дюр-кгейм, М.Вебер.

Особливе значення та актуальність вивчення цієї теми ма­ють нині, коли реформування системи вищої освіти в державі та й взагалі нашого суспільства пов'язані насамперед з пере­ходом до ринкової економіки. Вивчення теми дозволить не тільки посилити соціально-гуманітарне мислення студентів усіх спеціальностей, а й допоможе їм оволодіти методами вив­чення соціально-трудових відносин і процесів на виробництві, здобути знання різноманітних чинників і соціальних резервів виробництва, виробити навики їх використання для підвищен­ня його ефективності.

Провідна ідея лекції. Соціологія праці та управління — найбільш загальна із спеціальних соціологічних теорій, що ма­ють предметами свого дослідження соціально-трудові відноси­ни і процеси, соціальні інститути і спільності в сфері праці (соціологія організацій, промислова соціологія, соціологія села, соціологія трудового колективу, соціологія професій та ін.), закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них, тобто є соціологічною основою менеджменту.

Предмет соціології праці та управління. Дана соціологія — одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже за­гальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, у тому числі соціологічних. Що ж безпосередньо включає зміст поняття "соціологія праці та управління", яка її проблематика?

Якщо в американській соціології не проводять жорстких міждисциплінарних "кордонів", наприклад, між соціологією праці, індустріальною та економічною соціологією та ін., то у традиціях вітчизняної соціології чіткому поділу предмета тієї

108

чи іншої науки приділяється серйозне значення. Особливо, ко­ли йдеться про неї як навчальну дисципліну.

Нині існують різні підходи до визначення предмета со­ціології праці. Так, автори підручника, виданого Московським держуніверситетом, вважають, що соціологія праці — це взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші га­лузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї. А.О.Дікарева і М.Й.Мирська "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів.

Не будемо перелічувати усіх існуючих визначень соціології праці. Зазначимо лише, що вони найчастіше ігнорують най­важливіше, а саме: елементи і структуру соціологічного знан­ня, "змішують соціологічні підходи з іншими (організацій­ними, економічними, психологічними). На нашу думку, визначення предмета науки, про яку йдеться, найдоцільніше дати таким чином.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спе­ціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову ді­яльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Чим це визначення відрізняється від інших, що даються в спеціальній літературі? Тим, що воно, по-перше, досить чітке, бо розкриває найбільш значущі предмети уваги даної науки. По-друге, зрозуміле для усіх, хто вивчає соціологію. Дійсно, наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша ча­стина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі. Предметом вивчення соціології праці є:

соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: під­приємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, служ­бовці, робітники та ін;

соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сфор­мовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;

соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і по­в'язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю.

Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві "те­орії середнього рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні

109

спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соці­ологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на за­кономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулю­ванні. Коли ж йдеться про майбутніх фахівців, що вивчають соціологію праці й управління як науку "непрофільну", то, на нашу думку, можна "поєднати" предмети вивчення со­ціології праці і соціології управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси і відносини, то друга — управління ними.

Таким чином, предмет науки нами визначено так, що він "поєднує" п'ять складових: соціальні верстви та інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне управління ними. Проілюструємо визначені аспекти соціології праці та управління, пов'язавши їх з найактуальнішими про­блемами сьогодення, що вивчає дана наука.

Коли ми говоримо про суб'єкти праці, соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підпри­ємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, поло­женням у трудових колективах, то маємо на увазі насамперед те, що вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне ста­новище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інте­реси, які не завжди збігаються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, тіередусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудо­вих колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робіт­ники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, пбпередження чи вирішення конфліктів у них.

Розглянемо соціально-трудові відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спіль­ностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціо­нальних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалі­зується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

З регуляцією соціально-трудових відносин пов'язано багато найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим су­спільством та його економікою. Відомо, що вона має насам­перед соціальний аспект. Одна з них — проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в період переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності праці поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тоб­то сьогодні мотиви забезпечення працею засобів для існування перестали бути провідними. Тому, щоб люди стали працювати

ПО

ефективно, треба передусім вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми, пов'язані з реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна мотивація до праці, підвищи­ться її ефективність, запрацюють нормальні мотиви до праці.

Розглянемо іншу проблему, пов'язану із соціально-трудо­вими відносинами, проблему зайнятості і безробіття, яка ак­туалізувалася в нашому суспільстві. Яка це проблема: еко­номічна чи соціальна? Очевидно, що соціальна, бо коли ми маємо справу, наприклад, із безробіттям (структурним, ци­клічним або фрікційним), ми наочно бачимо, що вивільнення тих чи інших працівників чи груп трудящих (інколи закриття цілих підприємств) пов'язане не тільки з економічними, а й соціальними причинами (наприклад, коли вирішується питан­ня про вивільнення того чи іншого працівника, то тут впли­вають багато чинників, причому не тільки пов'язаних з квалі­фікацією чи інтенсивністю праці робітника).

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колек­тивів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого се­редовища; співробітництвом; суперництвом, конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціо­логії праці та управління у виробленні теорії трудових конф­ліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використову­ються.

Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до еконо­мічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.). По-друге, до страйків призводять не тіль­ки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівни­кам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві, виникнення гострого дефіциту на продукти харчування тощо. Таким чи­ном, проблеми виникнення та вирішення соціальних конф­ліктів на виробництві, це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія праці та управління.

Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике зна­чення має вивчення соціологією праці та управління соці­альних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тільки методом, процесом здобування засобів існу­вання людьми, а й визначає специфіку практично всіх соці­альних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть

пі

суспільний лад у державі. Такий соціальний інститут суспіль­ства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єди­ною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивіду­альних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості.

Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами. Будучи найбільш загаль­ним підходом до управління суспільством, економікою (фор­мування критеріїв та показників соціального розвитку, ви­ділення соціальних проблем, які виникають у процесі розвит­ку, розроблення і застосування ефективних методів їх вирі­шення) , соціологія праці та управління вивчає методологічні та методичні аспекти вирішення таких проблем, як вироблен­ня, прийняття і реалізація управлінських рішень; використан­ня різноманітної інформації в процесі управління; певних ме­тодів та стилів керівництва; ефективність самоврядування і виробничої демократії та ін.

Окресливши, таким чином,"коло проблем, що вивчає соці­ологія праці та управління, з'ясуємо взаємозв'язок цієї науки, її предмета з рядом інших наук, що вивчають працю.

Зв'язок соціології праці та управління з іншими науками про працю. Вивчення закономірностей трудової діяльності лю­дини з урахуванням того важливого місця, що займає у су­спільстві праця, свідчить, що багатосторонність різних аспектів її впливу на життя людей є предметом ряду наук як несо-ціологічного (економіка та статистика праці, трудове право, ергономіка, наукова організація і фізіологія праці, антропо­метрія, інженерна та соціальна психологія, технічна естетика, гігієна праці та ін.), так і соціологічного профілю (економічна соціологія, соціологія організацій, індустріальна та промислова соціологія, соціологія трудового колективу і професій тощо).

Розглянемо спочатку предмети деяких несоціологічних на­ук про працю, тобто тих, що вивчають взаємозв'язок з при­родою в процесі праці, вплив штучно створеного середовища (техніка, технологія) на організм та психіку людини. Назвемо тут і ті науки (економічні, правові), які є гуманітарними, але не належать до соціологічних.

Економіка праці — наука, що вивчає механізми дії еко­номічних закономірностей у галузі організації праці, ефектив­ності її використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи найефективнішого і раціонального ви­користання трудових ресурсів.

При порівнянні предметів соціології і економіки праці оче­видно, що перша вивчає, наприклад, найбільш загальні мотиви

праці, сукупність таких мотивів, що включають не лише ма­теріальні, а й інші. Водночас економіка праці вивчає трудові витрати на усіх стадіях виробничого циклу, встановлює най-прийнятніші й ефективні принципи та форми оплати праці.

Трудове право визначає правовий аспект соціально-трудо­вих та функціональних відносин між працівниками та колек­тивами, регламентує порядок прийому на роботу, переведення та звільнення робітників і службовців, тривалість робочого ча­су, розміри і форми оплати праці, міри стягнень за порушення трудової дисципліни, правил охорони праці та ін. Тобто, як­що соціологія праці вивчає міри контролю, але соціального, а саме: механізмів регулювання діяльності робітників через соціальні норми та цінності, які прийняті в суспільстві, то тру­дове право розглядає їх через призму адміністративного кон­тролю, який грунтується на нормах праці, закріплених в юри­дичних документах, законах, постановах уряду тощо.

Інженерна психологія являє собою галузь психології, що вивчає процеси інформаційної взаємодії між людиною і різно­манітними технічними засобами, причому її насамперед цікав­лять проблеми ефективного проектування й експлуатації си­стем "людина-машина". Інженерна психологія тісно пов'язана з ергономікою, науковою організацією праці, технічною есте­тикою і докладає зусиль до проектування таких техніки і ус­таткування, які б враховували можливості, недоліки та особ­ливості людини.

Соціологія праці та управління також має відношення до вивчення проблем взаємодії людей із засобами і предметами праці. Але вона вивчає соціальні проблеми і наслідки зв'язку людини і колективу з ними в умовах науково-технічного про­гресу, комплексної механізації та автоматизації трудових про­цесів, наприклад, ставлення людей до роботи на конвеєрі, в екстремальних умовах праці (на висоті, вночі, на хімічному виробництві, у підвищеній радіації тощо).

Можна розглянути і предмети інших несоціологічних на­ук, які вивчають працю: наукової організації праці (розробляє міри комплексного проектування оптимальних трудових про­цесів з урахуванням технічних, економічних, психофізіоло­гічних, правових і соціальних критеріїв); фізіології та пси­хології праці (вивчає ті психофізіологічні зміни, які виникають в організмі людини під впливом певних простих чинників праці, наприклад, фізичних чи нервових наванта­жень); гігієни праці (вивчає й оцінює чинники, пов'язані з робочим місцем і які можуть призводити до захворювань, по­гіршення здоров'я, зниження трудової активності).

Однак у всіх цих випадках спостерігається одна тенденція. Соціологія праці й управління охоплює надзвичайно широке

112

113

коло проблем праці, але розглядає їх через призму людського чинника, тобто через ті соціальні процеси, соціально-трудові відносини, інтереси різних соціальних верств, що виникають у процесі праці. Соціологія взагалі вивчає найбільш загальні та складні соціальні процеси, розглядає їх комплексно, тобто предмет соціології праці й управління не перекривається пред­метами ніяких інших дисциплін. Він тільки перехрещується, взаємодіє з ними.

Як зазначалося, всі вищенаведені науки вивчають пробле­ми взаємозв'язку людини з природою в процесі праці. Але є й інша складова трудової діяльності: взаємозв'язок людини з людиною, який вивчає ряд соціальних і гуманітарних дисцип­лін. Розглянемо тут ті, які належать до наук соціологічного профілю, не аналізуючи економічні, філософські, правові, пе­дагогічні та інші галузі знання, що також торкаються проблем праці.

Тут ми маємо справу з досить невідпрацьованою пробле­мою розподілу предметів галузевих соціологій, тобто соціоло­гічних теорій середнього рівня, що так чи інакше торкаються проблем праці. Ця проблема нині настільки загострена, що у виданих останніми роками у країнах СНД (Росії, Україні, Бі­лорусії) словниках і довідниках переплутані визначення пред­метів таких наук, як соціологія праці, соціологія управління, економічна соціологія, індустріальна соціологія, промислова соціологія, заводська соціологія, соціологія колективів та ін.

Справа не в термінології. Зазначені науки дійсно існують, певною мірою стикуються з предметом соціології праці й уп­равління. Тому їх коротка характеристика необхідна, щоб скласти уяву про те, які проблеми розглядаються в межах ряду інших суміжних соціологічних дисциплін, де можна знайти відповідні, потрібні спеціалісту матеріали, інформацію.

Отже, індустріальна соціологія — це практично та ж со­ціологія праці й управління, але називається так за тради­ціями західної соціології. Вона також вивчає соціальні про­блеми праці, соціально-трудові відносини, процеси, проблеми управління ними.

Промислова соціологія — одна із складових частин соціо­логії праці й управління, яка вивчає відповідні проблеми у такій специфічній сфері матеріального виробництва, як про­мисловість (таким же чином соціологія села, сільського ви­робництва вивчає відповідні проблеми села).

Соціологія організацій вивчає ієрархічну структуру управ­ління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади і підпорядкування, особистісні та безособистісні чинники організації праці.

114

Соціологія трудового колективу вивчає широке коло пи­тань, що відбивають закономірності сумісної трудової діяль­ності людей, функції, цілі та структуру трудових колективів як найважливіших економічних, соціальних і політичних осе­редків суспільства.

Соціологія професій виділяє свій предмет у сфері суспіль­ного поділу праці, вивчаючи проблеми специфіки різноманіт­них професій та їх соціального змісту, престижності певних видів діяльності людей у тому чи іншому суспільстві, ціннісні

орієнтації молоді.

Таким чином, усі наведені та деякі інші суміжні соціо­логічні теорії (соціологія освіти, особистості, соціальне плану­вання) знаходяться із соціологією праці й управління у таких стосунках, що остання практично покриває предмети окремих галузевих соціологій. Тобто, коли йдеться про соціологію праці й управління, то можна говорити, що вона досліджує найваж­ливіші процеси, які відбуваються в промисловості і на селі, вивчає проблеми організацій та колективів, професій і освіти, особистості тощо. Водночас вона вивчає найбільш загальні з даних проблем, у їх взаємозв'язку з іншими важливими про­блемами соціології праці й управління. Щодо інших наведених теорій, то вони, вивчають відповідні проблеми детальніше, роз­криваючи власні процеси, закономірності та ін. Тобто, вивча­ючи проблеми соціології праці й управління, спеціаліст може здобути, наприклад, загальну уяву відносно трудового колек­тиву, його специфіки як соціального інституту та соціальної спільності, видів, структури. Але, коли треба здобути більш детальну інформацію про специфіку трудового колективу, по­трібно звернутися до такої спеціальної соціологічної теорії, як соціологія трудового колективу.

Таке становище соціології праці й управління випливає з того, що серед соціологічних теорій середнього рівня виділя­ються теорії різного рівня ієрархії, тобто теорії, так би мовити, "елементарні", що вивчають окремі соціальні процеси чи яви­ща, і "міжгалузеві", які поєднують певну сукупність "еле­ментарних". Це стосується не лише соціології праці та уп­равління. Наприклад, поряд із політичною соціологією чи політологією, існує ряд таких галузевих наук, як політична історія, політична психологія, соціологія політичних партій і рухів, соціологія еліти, теорія міжнародних відносин та ін. Власне кажучи, така ж ієрархія існує між економічною те­орією та рядом конкретних економічних дисциплін.

Слід лише зазначити, що дещо осторонь від циклу соціо­логічних дисциплін, про які йшлося вище, "розташований" предмет економічної соціології, порівняно з новою міждисци­плінарною наукою, що вивчає ціннісні орієнтації, інтереси,

115

потреби, поведінку великих соціальних груп (соціально-кла­сових, демографічних, професійно-кваліфікаційних тощо) в умовах ринкової економіки, ринкової кон'юнктури. Еконо-/ мічна соціологія (на відміну від вищезгаданих) виникла на "перехрещенні" економіки та соціології праці, її предмет — соціальний механізм розвитку економіки, під яким розуміють сталу систему поведінки і свідомості соціальних груп в еко­номічній сфері, а також їх взаємодію у цій галузі між собою і державою. Тому до економічної соціології треба звертатися у випадках, коли вивчаються найскладніші проблеми взаємодії соціальної та економічної сфер суспільства.

Соціологія праці й управління і менеджмент. При розгляді взаємозв'язку соціології праці та управління з іншими нау­ками про працю виникає ще одна важлива й актуальна про­блема. Йдеться про менеджмент, його розгортання та впро­вадження в умовах переходу країни до ринку. Причому тут ми маємо на увазі не своєрідну "моду" на менеджмент, а ре­альне співвідношення соціології праці та управління і менед­жменту, предмети яких, безумовно, у деяких аспектах збі­гаються.

Спочатку уточнимо, що ж розуміють нині під менеджмен­том. Менеджмент (від англ. "managment" — управління, ке­рівництво) — дуже широко трактоване поняття, яке означає, по-перше, специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає на підприємницьку діяльність і породжує спе­цифічний спосіб життя у ринковому суспільстві (який, напри­клад, дуже відрізняється від способу життя у суспільстві роз­винутого соціалізму, чому ми так важко і звикаємо до оточуючих нас нових реалій). По-друге, менеджмент — це Сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу, тобто це своєрідний клас управляючих.

По-третє, менеджмент — це наукова дисципліна, що вив­чає проблеми управління суспільним виробництвом. Причому менеджмент — це міждисциплінарна наука, яка поєднує еко­номічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та деякі інші підходи до управління виробниц­твом. У цьому плані виділяють два рівні менеджменту. З од­ного боку, це загальні теорії соціального управління, які по суті є ні чим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими концепціями (наприклад, теорії революції менеджерів, постіндустріального суспільства, науко­вого менеджменту, менеджменту людських відносин та ін.). З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо ра-

116

ціоналізації та вдосконалення управління (наприклад, бригад­ні форми організації праці чи "гуртки якості").

Характерною рисою менеджменту як науки (на відміну, наприклад, від марксизму) є плюралізм методологічних під­ходів, установок, розробка різних засобів, прийомів, способів управлінського впливу без суворої орієнтації на якусь загальну теорію. Тут увага здебільшого приділяється прикладним соціо­логічним та психологічним дослідженням. Тому менеджмент часто і пов'язують з такими дисциплінами, як соціологія праці й управління, прикладна соціологія, психологія праці та ін.

По-четверте, менеджмент трактують як своєрідне мистец­тво управління, поєднання керівництва виробництвом і прак­тичних зразків ефективного управління, які становлять основу професійної кваліфікації менеджера. Тобто йдеться про фор­мування у менеджерів і застосування ними на практиці яки­хось загальних принципів, методів, прийомів управління, при­датних для будь-якої організації (визначення цілей та завдань управління; поділ завдань на окремі операції; розподіл робіт; пошук адекватної мотивації до праці; прийняття ефективних рішень та їх реалізація тощо).

Таким чином, коли йдеться про взаємозв'язок соціології праці й управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, то мається на увазі третє значення менеджменту (тобто ме­неджмент як наука управління). Отже, поставимо таке запи­тання: як співвідносяться предмети соціології праці й управ­ління і менеджменту? Чи дійсно менеджмент поглинає всі проблеми, якими займається соціологія праці й управління? Відповідь на це запитання не може бути простою, тому що в нас впровадження менеджменту тільки починається (при­чому на фоні недостатньо розвинутої соціології праці й уп­равління). Щодо США та інших країн, то там ніколи не було жорстких кордонів між суміжними науками. Однак і там ця проблема існує і деякі вчені навіть вважають, що соціологія праці як самостійна наука не конституювалася на Заході, існує всередині чи між іншими дисциплінами.

Відміна нашої ситуації від ситуації на Заході полягає не в тому, що там соціологія праці й управління (індустріальна со­ціологія), з одного боку, і менеджмент — з другого, консти­туювалися як різні наукові дисципліни, а в тому, що і індуст­ріальна соціологія, і менеджмент там реально існують та ма­ють порівняно тривалу історію розвитку. Так, соціологія праці розвивається на Заході понад сторіччя, виникла задовго до ме­неджменту, у її межах були здійснені досить глибокі дослід­ження соціальних проблем праці (роботи Ф.Тейлора, Е.Мейо та ін.). Щодо вітчизняної соціології праці, то її розвиток не

1И

був перманентним, постійно стримувався різноманітними не­науковими чинниками (наприклад, у роки культу особи).

Крім того, менеджмент, що існує на Заході як могутній соціальний інститут, за яким стоять великі монополії і корпорації, не міг виникнути у нас із загальновідомих при­чин. Однак навіть незалежно від розвитку соціології праці й управління (це, наприклад, у США головним чином ака­демічна дисципліна, представники якої теоретично вивчають проблеми праці або займаються соціоінженерною діяльністю на виробництві), проблеми менеджменту, управління вироб­ництвом там розвивалися.

Таким чином, у нас нині склалася така ситуація, що треба наздоганяти Захід, паралельно і швидко розвивати соціологію праці й управління і менеджмент. Тому важливо чітко роз­межувати їх предмети. Перша вивчає соціальні проблеми пра­ці, соціальні інститути, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне управління; другий є міждисциплінарним підходом до управління виробництвом.

Якщо тепер розглянути предмети цих наук сумісно, то можна зробити такі висновки. Менеджмент, по-перше, пов'я­заний лише з проблемами управління виробництвом (звичай­но, у найширшому плані), по-друге, розглядає ці проблеми комплексно, поєднуючи соціологічні, економічні, організацій­ні, психологічні та інші підходи.

Соціологія праці й управління, по-перше, розглядає не тільки проблеми управління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування і розвитку соціальних інсти­тутів, специфіку соціально-трудових відносин, різноманітні со­ціальні групи в сфері праці тощо. По-друге, коли вона розг­лядає проблеми управління, вона це робить, виходячи з найбільш широкого соціального змісту, використовуючи прин­ципи, методи, закономірності соціального управління.

Таким чином, предмети соціології праці та управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, взаємно перехре­щуються, а не знаходяться у відносинах підпорядкованості. Тобто, коли чіткіше визначити співвідношення соціології праці й управління і менеджменту, то йдеться у випадку з соціо­логією про соціологічні основи, підвалини менеджменту. Оче­видно, вони повинні вивчатися паралельно з економічними, організаційними, психологічними, правовими та іншими під­валинами менеджменту, які потім -інтегруються у комплекс-», ний, менеджерський підхід до управління виробництвом.

Виходячи з цього, зрозуміло, що соціологія праці й уп­равління і менеджмент повинні розвиватися ефективно, швид­ко і паралельно. Причому розвиток першої повинен дещо ви­переджати розвиток другого, оскільки його принципи, методи,

118

форми, якщо їх переносити із західної практики, не завжди можуть давати і дають відповідний ефект, і це цілком зро­зуміло, бо специфіка соціальних процесів, тобто основа ме­неджменту, в нас дещо інша, відрізняється від західних тра­дицій, західного менталітету тощо.

Отже, соціологія праці й управління йде попереду менед­жменту, вивчає найбільш глибокі загальні тенденції, прита­манні розвитку соціальних інститутів, соціально-трудових від­носин і процесів, найважливіші методологічні принципи і методи їх регулювання. Менеджмент, використовуючи ці під­ходи, поєднуючи їх з підходами економічними, організацій­ними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і за­стосовує на практиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом.

Висновки. Соціологія праці та управління є однією з най­важливіших складових соціології, з одного боку, та найваж­ливішою соціологічною основою, підвалиною менеджменту —

з другого.

Основними завданнями вивчення студентами соціології праці й управління є узагальнення та систематизація усієї су­купності знань, що відкриті у межах цієї науки, забезпечення найвищого рівня підготовки майбутніх фахівців, формування у них системи соціологічних і управлінських знань та навиків.

Ключові поняття і терміни: соціологія праці та управління, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соці­альні спільності в сфері праці, соціальні інститути в сфері пра­ці, соціальне управління, людський фактор, індустріальна, промислова та економічна соціологія, соціологія трудового ко­лективу, менеджмент, соціальні аспекти (основи, підвалини) менеджменту.

Запитання для самоперевірки

1. Що вивчає соціологія праці й управління?

2. У чому полягає специфіка соціально-трудових відносин?

3. Що таке соціально-трудові процеси?

4. Які соціальні інститути мають найважливіше значення у сфері праці

і чому?

5. Трудова поведінка яких соціальних спільностей в сфері праці повинна нині, на вашу думку, вивчатися найглибше? '""

5. У чому відмінність соціологічного підходу до вивчення праці від під­ходів інших наук?

7. Чим різняться предмети соціології праці й управління і економічно!

соціології?

8. Поясніть специфіку використання в менеджерській діяльності методо­логічних принципів і наукових доробок соціології праці й управління.

9. Обгрунтуйте необхідність зростання ролі соціології праці та управління в умовах переходу до ринкової економіки.

10. Які завдання курсу соціології праці й управління як навча^ної дис­ ципліни?

119

План семінарського заняття (2 год)

1. Предмет і основні категорії соціології праці й управління.

2. Соціально-трудові відносини і процеси.

3. Соціальні інститути і спільності у сфері праці.

4. Зв'язок соціології праці й управління з іншими науками про працю.

1. Соціологія праці та управління і менеджмент: відмінність і взаємозв'я­зок предметів дослідження.

Теми рефератів

1. Історія зарубіжної та вітчизняної соціології праці та управління.

2. Об'єкти дослідження соціології праці й управління.

Рекомендована література

1. Дикарева А.А., Мирская М.И. Социология труда: Учебн. пособие. М., 1989.

2. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: Очерки теории. Новосибирск, 1991.

3. Кравченко А.И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк. М., 1987.

4. Краткий словарь по социологии /Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова. М., 1988.

5. Маркович Д. Социология труда. М., 1988.

6. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента /Пер. с анг. М., 1992.

7. Полторак В.А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. К., 1992.

8. Служба социального развития предприятия /Рук. авт. кол. Б.Ф.Ломов, В.Н.Иванов. М., 1989.

9. Социологический справочник /Под ред. В.И.Воловича. К., 1990.

10. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник /Відп. ред. В.А.Полторак. К., 1993.

11. Социология труда: Учебник /Под ред. Н.И.Дряхлова, А.И.Кравченко, В.В.Щербины. М., 1993.

12. Штольберг Р. Социология труда /Пер. с нем. М., 1982.