2. Особливості прояву активності дитини в домаганні визнання. Домагання на визнання з боку дорослого.

Спілкуючись з дорослими, дитина потребує підтримки своїх почуттів, дій, вчинків. Визнання та підтримка дитини дорослими особливо значимі для встановлення сприятливих взаємин з ним. Потреба у визнанні розвивається у кожного дошкільника. Психолог В.С. Мухіна вважає, що ця потреба характерна саме для дітей дошкільного віку. Вона є важливим свідком їх соціального розвитку, штовхає дитину на спілкування і якщо не знаходить підтримку у вихователя, то шукає її у однолітків, батьків або у інших оточуючих її людей.

В основі формування потреби у визнанні лежить, з одного боку, прагнення дитини встановити позитивні взаємини з дорослим, а з іншого - постійна оцінююча діяльність дорослого. В цьому випадку потрібно підтримувати дитину. Так як неуважливі розмови дорослого можуть призвести дитину до втрати впевненості в своїх можливостях, тобто виникає відчуття неповноцінності.

Домагання визнання (рус. притязание на признание) - одна з значних людських потреб. Вона заснована на прагненні здобути високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства. У дошкільному віці відбувається насичення мотивів поведінки та діяльності новим соціальним змістом. У цей період перебудовується вся мотиваційно-потребностная сфера, в тому числі якісно змінюється прояв потреби у визнанні. Діти починають приховувати свої домагання, відкрите самовихваляння спостерігається лише в рідкісних випадках.

Нереалізовані домагання в визнанні можуть призвести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає навмисно придумувати неправду або хвалитись.

Кирило знайшов два гриби. Його похвалили. Йому хочеться ще знайти, але гриби швидко не знаходяться.

Кирило. Мама, я смотлю - щось жовтенькі. Думав, що маслюк. Нахилився, смотлю-листочок. (Невпевнено продовжує.) А під листком був глибок.

- Навіщо ти придумав про грибок?

Кирило (зніяковіло). Ну мені захотілося, щоб він там був.

Трохи пізніше.

Кирило. Я знайшов глибок, але він виявився челвівим. Я його і виблосив.

По тону відчуваю, що неправда.

- Навіщо ти все це вигадав?

Кирюшка засміявся і втік. (З щоденника В. С. Мухіної.)

Домагання на визнання проявляє себе і в тому, що дитина починає пильно стежити за тим, яку увагу надають йому, а яке - його однолітка або братикові.

Кажу Андрюші, укладаючи його в ліжечко: «Лягай спати, зайчику мій маленький».

Кирило. Мама, скажи і мені так.

- Лягай спати, хороший мій, маленький мій.

Кирило. Ні, як Андрюші.

- Лягай спати, зайчику мій маленький.

Кирило. Ось так. (Задоволений повертається на бік і засинає.)

Дитина дошкільного віку прагне до того, щоб дорослі їм залишалися задоволені, і якщо він заслужив осуд, то завжди хоче виправити зіпсувати відношення з дорослим.

Андрюша. Мама, Кирил мене вдарив тапочкою по обличчю.

- Ось це так. Кирило, йди сядь в крісло.

Андрюша. Мама, ти його покараєш сильно?

- Ось зроблю свої справи, тоді поговорю з ним.

Через півгодини йду до Кирила, який тихо чекає на кріслі своєї долі.

- Кирило, йди до мене.

Андрій зацікавлено підійшов: «Що ти йому зробиш?»

- Іди грай.

Повела Кирила до себе в кімнату.

- Чому ти так гидко вчинив? Зніми-но тапочок, я їм зараз вдарю тебе, як ти Андрійка.

Кирило. Мамочко, не треба. Я не хочу. Це погано.

- Ось бачиш, сам розумієш все, а робиш так гидко. Ти не думай, будь ласка, я б так не зробила. Я не хочу бути такою бридкою, як ти.

Відійшла від Кирила. Села опустивши голову.

К і р ю ш а. Ти що, матуся?

- Нічого. Мені дуже сумно. Я думала, Кирюша буде завжди хороший, а ти?

Кирило. Мамочко, я не буду.

- Ти так часто говориш.

Сиджу опустивши голову. Дійсно засмучена.

Кирило. Мамочко, не сиди так. Я хочу, щоб ти мною пишалася. Я буду сталаться. (На очах у нього навернулися сльози, але Кирило відвернувся і витер їх крадькома.)

- Іди, іди.

Кирило пішов, обернувся: «Ну навіщо ти так сумно сидиш?» Повернувся до мене.

Кирило. Мамо, ось побачиш. Я не хочу тебе оголчать. Ти будеш мною пишатися. (З щоденника В. С. Мухіної.)

Потреба у визнанні в дошкільному віці виражається в прагненні дитини утвердитися у своїх моральних якостях. Дитина намагається проектувати свій вчинок на майбутні реакції інших людей, при цьому він хоче, щоб люди були йому вдячні, визнали його добрий вчинок.

Гануся наклеїла картинки в зошит, яку збиралася подарувати малознайомою дівчинці. При цьому вона міркувала: «З мого боку добре, що я це роблю, адже коли люди щось дарують мені, вони добре роблять, і коли я дарую, я добре роблю. Але це ще краще з мого боку, тому що люди мене знають, а я дарую чужим людям, яких я раніше не знала ». (З щоденника К. Штерн.)

Потреба в реалізації домагання на визнання проявляється в тому, що діти все частіше починають звертатися до дорослих за оцінкою результатів діяльності та особистих досягнень. У цьому випадку надзвичайно важливо підтримати дитину. Не можна обрушивати на дитину репліки типу: «Ти не зможеш цього зробити», «Ти не знаєш цього», «У тебе не вийде», «Не заважай мені порожніми запитаннями» і т. п. Подібні неповажні репліки дорослого можуть привести дитину до втрати впевненості в своїх можливостях. У дитини може виробитися комплекс неповноцінності, відчуття своєї неспроможності. Комплекс меншовартості - один з найважчих моральних недоліків людини, ускладнюють щих його спілкування з іншими людьми і створюють обтяжує людини важке внутрішнє самопочуття.

Домагання на визнання серед однолітків.

Виникнувши в процесі спілкування з дорослим, потреба у визнанні надалі переноситься і на відносини з однолітками. У цьому випадку потреба у визнанні отримує розвиток на принципово нових підставах: якщо дорослий прагне підтримати дитину в його досягнення, то однолітки вступають у складні відносини, в яких переплетені моменти взаємної підтримки та змагання. Так як в дошкільному віці провідною діяльністю є гра, то домагання в першу чергу відпрацьовують в самій грі і в реальних відносинах з приводу гри.

У грі потреба у визнанні проявляється у двох планах. З одного боку, дитина хоче «бути як всі», а з іншого - «краще, ніж усі». Діти орієнтуються на досягнення і форми поведінки однолітків. Прагнення «бути, як всі» певною мірою стимулює розвиток дитини і підтягує його до загального середнього рівня.

Претензія на визнання може виявлятися й у прагненні «бути краще, ніж інші». Потреба у визнанні цього роду виявляється у домаганні на певний статус і роль у грі. Однак ці домагання не відкриті вільному спостереженню. Тому, перш ніж судити про претензії дітей на значущу для них роль, необхідно проаналізувати принаймні дві складові поведінки дитини: домагання його на значиму роль і вміння усвідомити можливість реалізації цієї заяви. Для дослідження цього питання був використаний метод заміщення дитини лялькою-дублером, за допомогою якого з'ясувалося, як діти притязають на значиму для всіх роль.

Дослідження проводилося в природних умовах сюжетно-рольової гри. Вивчалися діти у віці п'яти-семи років усіх статусів соціометрії. Для експерименту формувалися три типи груп. Одна група - виключно з ігрових «зірок»; друга - тільки з непопулярних, а третина будувалася за типом ієрархії будь-якої реальної групи (цю групу становили «зірки», популярні і непопулярні діти). Кожній групі, що складається з п'яти дітей, експериментатор розповідав про ролі в майбутній грі. При цьому він особливо підкреслював значимість головній ролі.

Перший підготовчий етап. Експериментатор розподілял ролі у всіх типах груп. Діти повинні були програти заданий сюжет.

Другий підготовчий етап. Експериментатор повторно розподіляв ті ж ролі, залишаючи їх за тими ж виконавцями. На цей раз гра йшла за допомогою ляльок-дублерів. Кожна дитина знала свою ляльку, і всі знали ляльок один одного. (Ляльки підбирались по характерності і у відповідності зі статтю дитини, крім того, у кожної ляльки був значок-фото з портретом дитину, яку вона заміняла.) Діти повинні були програти заданий сюжет за допомогою ляльок.

Третій - основний етап. Право на розподіл ролей надавалося кожному гравцеві. Розподіл ролей здійснювалося між ляльками-дублерами без свідків, тобто за відсутності зацікавлених учасників гри. Експеримент скла ¬ ял в наступному. В експериментальній кімнаті на п'яти дитячих стільчиках сиділи п'ять ляльок-дублерів. Кожна дитина приходив у кімнату, щоб розподілити ролі між ляльками-дублерами. Для цього він повинен був пересадити ляльок зі стільчиків, розставлених в ряд, на місця, які символізують ролі в грі.

Результати дослідження показали, що заміщення лялькою виявило істинні домагання дитини на роль у грі. Слід підкреслити, що, якщо ролі нарочито надається особливе значення, переважна більшість дітей претендує на неї. Домагання не залежать від статусу дитини у групі і від його реальних можливостей керувати граючими однолітками.

Прагнення «бути кращим, ніж інші» створює мотиви успіху, є однією з умов розвитку волі і формування рефлексії, тобто здатності усвідомлювати свої переваги і недоліки.

У дошкільному віці в процесі взаємодії з однолітками розвивається потреба у визнанні висловлюється в домаганні на значуще для всіх місце в групі ровесників. Проте це явище не лежить на поверхні, так як домагання на значиме місце дитина здебільшого приховує від оточуючих. В умовах, де соціальний розвиток ще не піднімається до рівня життєвої позиції, до рівня світогляду, домагання відпрацьовуються на рівні міжособистісних відносин. Тут позитивним досягненням особистості дитини можуть супроводжувати такі негативні утворення, які виникають всупереч очікуванням самих вихователів. Їх основою є ті ж претензії («бути, як усі» і «бути краще, ніж усі»), що реалізуються вже іншими формами поведінки.

Був проведений експеримент з «природною групою в підставної ситуації». Аналіз матеріалів дозволив встановити, що прагнення «бути, як усі» може призвести до конформної поведінки.

У експерименті брала участь група дітей. У цю групу входив і випробуваний. Вся група отримувала одну інформацію, а випробуваний - іншу. Наприклад, експеримент з кашею (9 / 10 каші було солодкої, 1 / 10 - солоної). Експериментатор пропонував дітям по черзі спробувати кашу і сказати, солодка чи вона (всі отримували солодку кашу, випробуваний - солону). Таке рішення експериментального провокування на невірна відповідь зберігає всю природність поведінки групи, яка впливає на випробуваного. Впевненість групи змушує випробуваного всупереч своїм відчуттям приєднатися до групи і «бути, як усі».

Як виявилося, молодші дошкільники (три-чотири роки) зазвичай погано орієнтуються на висловлювання сверсників, перш за все вони виходять зі свого сприйняття. Відповіді дітей відповідно до того, що вони відчувають, а не у відповідності з тим, що говорять інші діти, пояснюються не самостійністю вибору поведінки, а відсутністю орієнтації на інших дітей. Якщо ж молодші дошкільнята слідують за групою, то це відбувається в результаті того, що дитина, яка не зосередився на питаннях дорослого, а був зайнятий чим-небудь (наприклад, грав зі своїми пальчиками або з плямою на столі) і не вникав у зміст питання, дає ехореакцію. При цьому він емоційно спокійний.

У п'ять-шість років діти починають активно орієнтуватися на думку однолітків. Їх пояснення, чому вони повторюють за іншими те, чого немає насправді, дуже однозначні: «Тому що діти сказали так», «Вони сказали так». При цьому дитина починає відчувати себе тривожно. У цей час сюжетні ігри формують загальне ставлення до однолітка як до партнера по спілкуванню, з думкою якого-дитина повинна вважатися безперечно.

Наступна вікова група - діти шести-семи років. Серед добре знайомих їм однолітків вони вже виявляють тенденцію до самостійності, однак серед незнайомих вони, як правило, конформність. Причому після експерименту, коли вони йшли за іншими всупереч власним знанням, вони намагалися показати дорослому, що насправді добре знають, як треба було правильно відповісти. Так, хлопчик каже: «А навіщо це вони так нерозумно відповідали? На солоне говорили солодке, на синє-червоне ».-« А ти чому сам так говорив? »-« Я? Я, як усі ».

Прагнення «бути, як всі» в ситуаціях вибору лінії поведінки може призвести до конформізму як особистісної характеристиці. Однак і прагненню «бути краще, ніж всі» можуть супроводжувати негативні компоненти.

Чого ж чекає дитина від дорослого в процесі безпосереднього контакту з ним?

В психології виділяють слідуючи види особистих очікувань.

а) визначені – невизначені;

б) впевнено - оптимістичні - тривожні;

в) реалістичні - нереалістичні;

Визначені - коли дитина точно знає, що слід чекати від вихователя в конкретній ситуації.

Невизначені - коли дитина розмірковує з приводу ситуації, але не знає, як відреагує, що зробить вихователь.

Впевнено - оптимістичні очікування - це очікування схвалення з боку вихователя, впевненість в тому, що буде так, а не інакше.

Тривожні - пов'язані з невпевненістю, почуттям незахищеності, а іноді жаху в зв'язку з прогнозуванням негативного ставлення з боку дорослого. Такі очікування виникають у дитини, коли вона відчуває дефіцит тепла, лагідності, уваги, турботи з боку педагога.

Реалістичні - прогнозування очікувань реалізуються.

Нереалістичні - ті які не виправдовуються. Дитина бажає, щоб її помітили, схвалили, але це буває дуже рідко.

Очікування дитини тісно пов'язані з особливостями реалізації її домагання визнання дорослого.