Як запобігти обман в майбутньому

Практично всі діти час від часу обманюють, і завдання батьків - по можливості запобігти майбутній обман і утримати дитину від цієї шкідливої звички. Боротися з дитячою брехнею досить важко. Зазвичай першою реакцією батьків буває - покарати дитину. Але покарання не завжди приносить бажані результати, оскільки дитина може вирішити, що наступного разу йому просто необхідно збрехати трохи краще. Крім того, ваша реакція на обман повинна по можливості відповідати віку дитини. Якщо на брехню дитини молодше 6 років можна не реагувати надто суворо, і навіть довести ситуацію до жарту, то на брехню дитини старше 7 років треба реагувати негайно і слід серйозно обговорити з дитиною, що штовхнуло її на обман, та які можливі наслідки це може мати. Важливо, щоб дитина зрозуміла, що обманювати погано, і що обман завжди викривається.

Дитяча заздрість

У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших аналогічних ситуаціях у стосунках дітей може виникнути заздрість. Вона викликається тим, що 188 у дошкільнят на перший план виступають зовнішні соціальні відносини та соціальна ієрархія («хто головніший»).

Претензія на лідерство вивчалося методом заміщення дитини лялькою-дублером (див. вище). Як виявилося, діти 5-7 років відкрито виявляли домагання на лідерство лише у винятковій ситуації експерименту.

При розподілі ролей кожною дитиною в присутності зацікавлених однолітків частина дітей пропонує головну роль іншому беззастережно, частина дітей заявляє своє право на головну роль. Більшість при розподілі ролей діє опосередковано: дитина, користуючись правом розподіляти ролі, обирає іншого, але при цьому намагається заручитися обіцянкою, що той у свою чергу вибере його.

Досвід взаємин дітей один з одним призводить до розвитку здатності до самоаналізу та рефлексії. На тлі формування цих здібностей починають розвиватися притязаяння дитини серед однолітків. Проте свої домагання на значиме місце серед інших дитина виявляє у виняткових, сприятливих для себе умовах.

Спостереження за поведінкою дітей при розподілі ними ролей приводять до висновку, що відкрита заява своїх домагань на головну роль залежить не стільки від внутрішніх посягань на місце, скільки від відчуття можливості отримати це місце. В якості додаткових ресурсів, що підкріплюють в дитині впевненість в успіху своїх домагань і знижують ризик бути відкинутим, можуть виступати найрізноманітніші чинники: якщо гра організовується на території дитини, то ці обставини виступають для нього як додатковий шанс на його користь, якщо при розподілі ролей присутній зацікавлений дорослий, то у кожної дитини з'являється очікування, що дорослий допоможе задовольнити претензію кожного; сам сюжет гри може давати переваги хлопчикам або дівчаткам і т. д.

Дитина боїться ризику, вона уникає можливості бути відкинутим і не отримати значимого для нього місця. Однак домагання на значиме місце серед однолітків знаходить для нього особистісний сенс. Придушення домагання на краще місце породжує заздрість.

Була зроблена спроба споспостерігати виникнення заздрості в спеціально побудованих ситуаціях «гри фортуни». З цією метою підбиралися групи по троє дітей. Експеримент проводився на дітях п'яти, шести і семи років. Діти, обертаючи рулетку, набирали очки, які визначали рух їх фішок до фінішу. Вони вважали, що успіх визначено їх удачливістю. Насправді експериментатор вирішував, кому бути успішним.

Цікаво відзначити, що та дитина, якій постійно щастило, дуже скоро опинялася на особливому положенні по відношенню до двох неуспішним. Двоє об'єднувалися проти успішного: вони висловлювали всілякі невдоволення з цього приводу, згадували його колишні провини перед ними і його провини загального характеру. Як тільки експериментатор змінював ситуацію і успіху досягали іншому, дуже швидко відбувалася перегрупування у стосунках дітей - новий успішний також потрапляв у ситуацію емоційної ізоляції.

Притязающим дитині стає складно співпереживати визнаному, радіти радості переможця. Разом з тим деякі діти дошкільного віку (чотирьох, п'яти і шести років) здатні проявити співчуття за умови власного успіху. Співпереживання дитини, яка досягла успіху, неуспішним створює особливу атмосферу солідарності: всі учасники цієї ситуації стають уважнішими один до одного, доброзичливішими. Однак у змагальних ситуаціях діти часто виявляють такі негативні форми поведінки, як заздрість, зловтіха, пренебре ¬ ження, хвастощі.

- Тобі просто щастить! - Говорить з заздрістю п'ятирічна Олена .- Безсовісна ти, Наташка, от і все!

- Не потрапиш, не потрапиш!! Я ж казав! - Зі зловтіхою вигукує шестирічний Вова. (З матеріалів Д. М. вибоїни і І. С. Четверухін.)

Для того щоб попередити успіх іншого, дитина може здійснювати своєрідні символічні дії. Ці дії відбуваються у формі своєрідного дитячого «чаклунства»: «Не потрапиш, не потрапиш!», «Мимо! Мимо! »