2. Зовнішньоекономічна політика України

Зовнішньоекономічна політика держави спрямована на підви­щення ефективності національної економіки. Тому при формуванні стратегії зовнішньоекономічної політики повинні братись до уваги внутрішні і зовнішні детермінанти, що впливають на її розвиток.

За роки незалежності Україна досягла високого рівня відкритості своєї національної економіки. Якщо на початку 1990-х рр. частка експорту економічних благ у структурі ВВП склала біля 24 %, то в 2004 р. - 59 %. Відповідно меншою є частка внутрішнього ринку у структурі ВВП. Ця асиметрія супроводжується певним дисбалан­сом взаємозв'язків національної економіки із зовнішніми фінансо­вими потоками.

Загалом, розглядаючи напрями інтеграції України у світовий економічний простір, необхідно відзначити, що формально її націо­нальна економіка є достатньо інтегрованою, оскільки присутні такі ознаки, як:

■=> внутрішньо конвертована національна валюта;

■=> плаваючий валютний курс;

■=> функціонує Українська міжбанківська валютна біржа;

■=> створено валютні резерви;

■=> здійснено лібералізацію зовнішньоторговельних взаємозв'язків;

■=> відбуваються міграційні процеси тощо.

В українському експорті були практично повністю ліквідовані квоти, ліцензії, експортний тариф, субсидування і підтримка експортних товарів. Уже багато років єдиним регулятором ввезення товарів в Україну залишається імпортний тариф.

Як відомо, починаючи з 1996 р. в національній економіці було призупинено процес лібералізації торгівлі і створено підгрунття для протекціоністських заходів: підвищено обсяг митних зборів, впроваджено механізми нетарифного протекціонізму, зокрема, нові стандарти, технічні нормативи, норми екологічної безпеки, кількісні обмеження.

Процеси глобалізації, що охопили сучасний світ, характери­зуються такими ознаками:

• глобальний ринок поширюється на всі сфери людської діяль­ності;

• основною метою є економічна експансія, що супроводжується руйнуванням природного довкілля та вичерпанням його ресурсів;

• заперечення втручання урядів держав у ці процеси;

• необмежений рух капіталу через кордони, що суперечить постулатам теорії порівняльних переваг А. Сміта;

• дерегуляція транснаціональних корпорацій (ТНК), що привело до того, що вони сьогодні контролюють 60 % світового вало­вого продукту та володіють 80 % всіх патентів. Таким чином, інновації та інформаційні системи дуже часто є функцією прибутків ТНК.

Стрімке розширення економічного простору та дедалі більше заповнення його глобальними суб'єктами світового ринку - транснаціональними корпораціями - потребує додаткових марке­тингових досліджень. Адже в цих умовах Україна мусить віднайти свої "ніші" з метою забезпечення стійких позицій на зовнішніх ринках, оскільки її місце в світовій економічній спільноті визна­чається підвищенням рівня конкурентноздатності національної економіки. Особливий акцент у цьому контексті мусить бути зроблений на розвиток сфери виробництва наукомісткої промис­лової продукції.

Сьогодні відомі такі головні індикатори рейтингу конкурентно­здатності національних економік, як індекс зростання (GСІ) та індекс поточної конкурентноздатності (ВСІ). Закономірно виникає потреба в науковому аналізі позицій національної економіки в межах цих індикаторів. Отже, яка динаміка конкурентноздатності України?

Аналіз показує, що в 2000-2005 рр. по індексу (GСІ) динаміка України була складною якщо в 2000 р. вона займала 57 місце серед 80-х країн світу, то в 2003 р. - 77 місце. У 2004 р. рейтинг GСІ національної економіки, правда вже серед 104 країн, становив 86-у позицію, а в 2005 році - 84-у (серед 117 країн). Водночас по індексу (ВСІ) спостерігаються зниження рейтингу конкурентноздатності економіки України з 56 місця в 2000 р. на 75-е місце в 2005 р., що свідчить про деякі тенденції погіршення підприємницького середовища у зв'язку з бюрократизацією та збільшенням ризиків у цій сфері.

Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) інституційна складова конкурентоспроможності України є досить низькою - 104 місце серед 125 країн світу (2006 р.). Поряд з цими низькими оцінками опинились і оцінки її інноваційно-техно­логічної складової (95 місце). Сьогодні посиленню інноваційної компоненти розвитку національної економіки заважає ряд чин­ників, серед яких: дорожнеча кредитів, інфраструктурні проблеми, недостатня кількість кваліфікованих працівників тощо.

Сучасна тенденція формування нових макроекономічних регіо­нів на фоні управління ресурсами природного капіталу (нафтою, газом тощо) зумовлює нові негативні явища, пов'язані з пошуком ренти. Це тіньові потоки, що виникають здебільшого на основі надмірної експлуатації природних ресурсів і відповідного виснаження наземних екологічних систем постсоціалістичних держав. Треба нарешті усвідомити, що ці процеси rent seeking є небезпечними не лише для України чи іншої постсоціалістичної держави, а для всього Європейського континенту, оскільки існує певна експансія руйнування довкілля в просторі. Тому виникла потреба у створенні відповідних загальноєвропейських інституцій та моніторингових систем.