5.2. Порядок інвестування активів Накопичувального фонду, інвестиційний доход.

Пенсійні активи Накопичуваль­ного фонду складаються з активів у грошових коштах, у цінних паперах, інших активів, не заборонених законом. Розміщення коштів Накопичувального фонду в інші активи проводиться у разі необхідності інвестиційної підтримки окремих галузей вітчизняної економіки або розвитку її пріоритетних галузей. При цьому бе­реться до уваги прибутковість і надійність інвестицій.

Інвестування коштів за межами України здійснюватиметься лише за рішенням Ради Накопичувального фонду за наявності згоди на це Ради національної безпеки і оборони України.

Ризик у накопичувальній пенсійній системі головним чином впливає на рівень дивідендів інвестиційного капіталу.

Класичні підходи до зберігання та інвестування пенсійних активів, апробовані у міжнародній практиці, ґрунтуються на кількох ключових принципах, які покладено в основу національного за­конодавства з цих питань.

Перш за все, такі інвестиції не мають бути пов'язані з надмірним інвестиційним ризиком, а отже, не мають здійсню­ватися в інструменти фондового та грошового ринків з надмірно високим інвестиційним доходом (такі інвестиції обтяжені надзви­чайно високим ризиком повної або часткової втрати активів). Таким чином, за рахунок пенсійних активів не дозволяється здійснювати інвестиції у похідні цінні папери, цінні папери, що обертаються поза межами організованого ринку цінних паперів, векселі, цінні папери інститутів спільного інвестування (акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів), у венчурні інвестиції (інвестиції, що ставлять на меті створення нових підприємств, як правило, на основі високих технологій (ноу-хау). Ці інвестиції можуть бути досить прибутковими, але ймовірність повної або часткової втрати вкладених коштів є також дуже високою.

Суттєво обмежено інвестування пенсійних активів у ринок нерухомості, оскільки під час таких операцій до ризиків зміни ринкової вартості об'єктів нерухомості додаються і ризики, пов'язані з фізичним станом цих об'єктів, правами власності на них (або наявності договорів їх довгострокової оренди), стихійних лих, ефективності їх технічного обслуговування тощо.

Не можна також вкладати пенсійні кошти у цінні папери, емітентами яких є зберігач Накопичувального фонду, компанії з управління акти­вами, аудитор, особи, що надають консультаційні послуги, а також їх пов'язані особи. Заборонено безоплатне відчуження пен­сійних активів, прямі операції купівлі-продажу з пов'язаними особами Накопичувального фонду та установами, залученими до управління цим фондом, а також операції купівлі-продажу або міни пенсійних активів з обов'язковою умовою зворотного вику­пу. Подібні операції несуть у собі потенційну загрозу поступового «вимивання» ліквідних активів Накопичувального фонду, а отже, можуть бути використані для зловживань з цими коштами.

Встановлено також суттєві операційні обмеження, згідно з якими пенсійні активи не можуть бути предметом застави або використовуватися для погашення зобов'язань третіх осіб (тобто не на оплату фінансових зобов'язань Накопичувального фонду).

Принципово важливим підходом до інвестування пенсійних активів, який застосовується в усьому світі, є те, що зазначені інвестиції не ставлять собі на меті одержання надвисоких при­бутків (бо надвисокі прибутки завжди пов'язані з високим ступе­нем інвестиційного ризику). Враховуючи довгостроковий характер пенсійних активів, визначальним вектором інвестиційної політики накопичувальних пенсійних програм є інвестування коштів у надійні (а отже, помірковано дохідні, майже консервативні) інструменти, що забезпечують у першу чергу захист пенсійних коштів від інфляції та покриття адміністративних витрат і в останню чергу — одержання невеликого приросту цих коштів.

Іншим важливим принципом є диверсифікація (вкладення коштів у різні напрями) таких інвестицій, причому як за видами активів, так і за різними типами інструментів. Зокрема за видами активів передбачено інвестиції в інструменти грошового ринку (банківські депозити, ощадні сертифікати банків), у цінні папери та інші активи, не заборонені законодавством (наприклад монетарні (банківські) метали — золото, платина, срібло).

Диверсифікація інвестицій за різними типами фінансових інструментів полягає у тому, що встановлюються максимальні обме­ження вкладення коштів у ті чи інші інструменти. Наприклад, в інструменти грошового ринку — банківські депозити та ощадні сертифікати — може бути вкладено не більше як 50 відсотків пенсійних активів, при цьому не більше як 10 відсотків у зобо­в'язання одного банку. Аналогічні обмеження існують для інвес­тицій у боргові цінні папери (державні та муніципальні облігації, корпоративні облігації — облігації підприємств), акції українських емітентів (підприємств та організацій) тощо (стаття 88 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Враховуючи, що дохідність (ефективність) інвестицій на внутрішньому ринку змінюється, що здатність вітчизняної економіки ефективно освоїти інвестиційні ресурси, запропоновані Накопичуваль­ним фондом і недержавними пенсійними фондами, може виявитись обмеженою, законодавством передбачена також диверсифіка­ція пенсійних інвестицій між національним і міжнародними рин­ками капіталів.

Для цього існуватиме можливість вкладати пенсійні кошти в іноземні інструменти фондового ринку — державні й корпора­тивні облігації та акції іноземних емітентів. При цьому згідно зі статтею 88 зазначеного вище закону існують вимоги щодо макси­мального обсягу інвестицій у державні боргові зобов'язання однієї держави, а також обмеження щодо організованих ринків, де такі інвестиції можуть здійснюватись, — це лише Нью-Йоркська, Лон­донська, Токійська, Франкфуртська фондові біржі та торгово-інформаційна система «НАСДАК» (NASDAQ). На міжнародних ринках капіталу можна купувати лише облігації тих емітентів, чий інвестиційний рейтинг не нижчий класу А за шкалою, встановленою рейтинговими агентствами «Стандарт енд Пурс» (Standard and Poor's), «Мудіс» (Мооdу's) або «Фітч» (Fitch).

Диверсифікація пенсійних активів дає змогу забезпечити отри­мання відносно стабільного рівня інвестиційного доходу, оскільки в межах певного часового відрізка зниження дохідності інвестицій в одні інструменти фінансового ринку компенсується ростом дох­ідності інвестицій в інші інструменти.

Ще одним принципом є те, що пенсійні активи відокремлю­ються від будь-яких інших коштів (зберігаються відокремлено у банку-зберігачі), а функції з обслуговування цих коштів розпо­діляються не менше як між трьома компаніями з управління активами. При цьому адміністративне обслуговування Накопичувального фонду здійснюватиме окрема установа (згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цією установою визначено Пенсійний фонд України). Таке відо­кремлення пенсійних активів та інституціональний розподіл функціо­нальних обов'язків з обслуговування пенсійних накопичень дає змогу забезпечити прозорість і контрольованість системи, а також унеможливлює одноосібний доступ і розпорядження пенсійними коштами, що забезпечує їх захист від зловживань.

Не менш важливим є те, що кошти Накопичувального фонду, що розміщуються на депозитних рахунках у комерційних банках, не можуть бути розміщені менше ніж у трьох комерційних банках. При цьому розподіл коштів за депозитними рахунками банків повинен бути таким, щоб різниця відхилення в сумах становила не більше ніж 10 відсотків.

Законодавством визначено напрями інвестування коштів Накопичувального фонду та граничні межі інвестування в ті чи інші напрями. У корпоративні облігації, емітовані резидентами України, дозволено інвестувати не більше ніж як 40% загальної вартості коштів Накопичувального фонду.

Основні напрями інвестиційної політики — документ, який визначає напрями та обмеження інвестування коштів Накопичувального фонду, рівні інвестиційного доходу, суми коштів на адміністративні витрати, видатки на фінансування оплати договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат у відповідному році.

Основні напрями інвестиційної політики та нормативи інвестування коштів Накопичувального фонду затверджує щороку Рада Накопичувального фонду не пізніше 1 січня року, протягом якого вони діють.

Проекти основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду і проекти змін до них подає Раді Накопичувального фонду виконавча дирекція Пенсійного фонду за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України.

Проекти основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду подаються Раді Накопичувального фонду не пізніше 1 жовтня року, що передує плановому. До розробки проектів основних напрямів інвестиційної політики та нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду за рішенням Ради Накопичувального фонду може залучатися радник (радники) з інвестиційних питань та компанії з управління активами.

В основних напрямах інвестиційної політики відображаються основні напрями та обмеження щодо інвестування коштів Накопичувального фонду з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, та суми адміністративних витрат і фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат, рівні інвестиційного доходу у відповідному році. Основні напрями інвестиційної політики є обов'язковими для застосування Пенсійним фондом, компаніями з управління активами та зберігачем.

Основні напрями інвестиційної політики повинні бути обовязково опубліковані.

Нормативи інвестування коштів Накопичувального фонду визначають щорічні пропорції інвестування коштів у кожний окремий вид активів згідно з вимогами основних напрямів інвестиційної політики, містять інвестиційну стратегію Накопичувального фонду та критерії вибору об'єктів інвестування з урахуванням конкретних класів інвестиційного рейтингу. Зміст нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду не повинен суперечити положенням основних напрямів інвестиційної політики та цьому Закону.

Нормативи інвестування коштів Накопичувального фонду є конфіденційним документом. Повний текст нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду зберігається в Пенсійному фонді та надається зберігачу. Компанії з управління активами надається витяг з нормативів інвестування коштів Накопичувального фонду в частині вимог щодо інвестування пенсійних активів, що знаходяться в управлінні цієї компанії.

Інвестиційний дохід – це різниця між сумою сукупного інвестиційного доходу, отрима­ного від інвестування пенсійних активів, і сумою видатків, пов'я­заних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом.

Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок:

— прибутку, отриманого від інвестування пенсійних активів Накопичувального фонду;

— відсотків, які нараховуються на пенсійні активи, розміщені на банківських депозитах;

— доходу від інших видів інвестування.

Порядок формування та визначення інвестиційного доходу визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та Міністерством фінансів України.