1.2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві

Державне управління охороною праці здійснюють: Кабінет Мі­ністрів України; спеціально уповноважений представницький орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (державний комітет України з нагляду за охороною праці); міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адмі­ністрації та органи місцевого самоврядування. Зупинимося лише на управлінні охороною праці стосовно галузі.

Міністерство транспорту України (Мінтранс України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спря­мовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основним завданням Мінтрансу України є державне управ­ління транспортним комплексом і дорожнім господарством України та організацією її безпечної роботи: Мінтранс України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує в межах своєї компетенції захист прав громадян під час їх транспорту­вання і обслуговування; організовує і в установленому порядку контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транс­портних засобів; вживає заходів до зменшення шкідливого впли­ву функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологіч­ну безпеку на транспорті; організовує розроблення проектів норма­тивно-правових актів щодо питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України; здійснює в межах своїх повноважень правове регулювання

перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки.

Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс) є урядовим органом державного управління в галу­зі автомобільного транспорту і діє в складі Мінтрансу та йому підпорядковується.

Завданнями Укравтотрансу є організація додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Крім того, Укравтотранс:

• здійснює нагляд за додержанням підприємствами всіх форм власності (крім Міноборони, Прикордонних військ, СБУ та МВС) нормативних актів щодо забезпечення безпеки доро­жнього руху на автомобільному транспорті, сприяє підпри­ємствам, установам і організаціям у виконанні державних і галузевих програм з питань безпеки дорожнього руху;

• сприяє в межах своїх повноважень зменшенню шкідливо­го впливу наслідків діяльності автомобільного транспор­ту на навколишнє природне середовище, реалізації заходів з енергозбереження;

• погоджує у встановленому порядку технічні вимоги та ста­ндарти щодо розроблення нової автомобільної техніки, її ремонту та експлуатації, бере участь у роботі приймаль­них комісій з питань виробництва нової автомобільної техніки.

Автотранспортні установи в області є територіальними ор­ганами Мінтрансу і підпорядковані Державному департаменту ав­томобільного транспорту. Основними завданнями управлінь є за­безпечення державного регулювання діяльності автомобільного транспорту та здійснення контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, що виконують перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм, які регулюють переве­зення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом.

Державна автомобільна інспекція є складовою частиною сис­теми МВС. Основними завданнями Державтоінспекції є:

• реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

• організація контролю за додержанням законів, інших но­рмативних актів з питань безпеки дорожнього руху та

охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автотранспортних засобів;

• виявлення та припинення фактів порушення безпеки до­рожнього руху, а також виявлення причин і умов, що спри­яють їх вчиненню.

Нагляд за забезпеченням безпеки руху відповідно до поста­нови КМУ від 4 березня 1997 р. № 204 здійснюється за видами транспорту і покладається на Мінтранс, державний департамент автомобільного транспорту та його органи на місцях і прово­диться у взаємодії з іншими державними органами (Державтоінспекція, Держнагляд охорони праці тощо), що здійснюють на­гляд за безпекою руху.

З метою запобігання дорожньо-транспортним пригодам Ка­бінет Міністрів України розглядає заходи щодо забезпечення без­печної експлуатації транспортних засобів (Постанова КМУ від 09.07.99 № 1214).

Організація роботи з охорони праці. Загальне керівництво роботою з охорони праці згідно із Законом України «Про охоро­ну праці» в цілому на підприємстві покладається на його влас­ника (керівника). Для організації роботи, спрямованої на запобі­гання нещасним випадкам, професійним захворюванням і ава­ріям, на підприємствах з кількістю працюючих 50 чоловік і біль­ше повинна бути створена служба охорони праці. На підприємс­твах з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї слу­жби можуть виконувати особи з відповідною професійною підго­товкою за сумісництвом.

На підприємствах загальна чисельність фахівців служби охо­рони праці встановлюється залежно від загальної кількості пра­цюючих, небезпечності та шкідливості виробничих процесів, кіль­кості окремо розташованих від основної бази автоколон. Реко­мендується при чисельності працюючих від 50 до 500 чоловік до служби охорони праці приймати одного фахівця, від 501 до 1000 - двох, більше 1000 чоловік - трьох фахівців.

За наявності двох і більше окремо розташованих від основ­ної бази автоколон чи виробництв до служби охорони праці під­приємства доцільно приймати додатково ще одного фахівця. Слу­жба охорони праці підприємства підпорядковується безпосеред­ньо його керівникові і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охорони праці допускаєть­ся лише в разі ліквідації підприємства. Робота служби охорони

праці здійснюється відповідно до положення про службу охорони праці підприємства, розробленого на основі Типового положення про службу охорони праці (ДНА ОП 0.00-4.21-93) з урахуван­ням специфіки виробництва і затвердженого власником. Управ­ління охороною праці на підприємстві здійснюється відповідно до вимог Системи управління охороною праці.

У положеннях про структурні підрозділи (служби, відділи тощо) підприємства та в посадових інструкціях працівників повинні бути визначені конкретні обов'язки, права та відповідальність за вико­нання покладених на них функцій з питань охорони праці.

На автотранспортних підприємствах створюються ще й слу­жби безпеки дорожнього руху.

Служба безпеки дорожнього руху міністерств, інших центра­льних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'­єднань, установ і організацій підпорядковується безпосередньо їх керівникам. Основними завданнями служби безпеки дорож­нього руху є:

• проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху;

• здійснення контролю за додержанням керівниками вимог актів законодавства та інших нормативних документів з безпеки дорожнього руху;

• аналіз стану аварійності та фактів порушення вимог з безпеки дорожнього руху, розроблення разом з відповід­ними структурними підрозділами заходів щодо запобіган­ня їм і контроль за проведенням цих заходів;

• облік і ведення в установленому порядку органами дер­жавної виконавчої влади і організаціями звітної інформа­ції про дорожньо-транспортні пригоди та їх наслідки.

Чисельний склад безпеки дорожнього руху наведений у табл. 1.1.

На підприємствах при кількості працюючих 50 чоловік і бі­льше з метою залучення представників власника і трудового ко­лективу до співробітництва в галузі управління охороною праці, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері, створю­ється комісія з питань охорони праці, діяльність якої здійснюється згідно з Типовим положенням про комісію з питань охорони праці підприємства (затверджено Наказом державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. № 72).

Таблиця 1.1. Чисельний склад служби безпеки дорожнього руху під­приємства, установи, організації, чол.

Середньооблікова чисельність водіїв	Чисельність фахівців з безпеки дорожнього руху
До 50	За сумісництвом
Від 51 до 250	1
Від 251 до 500	2
Від 501 до 1000	3
Понад 1000	4

Примітка. У підприємствах, установах, організаціях, що мають понад 250 водіїв, вводиться посада заступника керівника з безпеки дорожнього руху. На кожні додаткові 500 водіїв понад 1000 вводиться додаткова посада фахівця з безпеки дорожнього руху.

На автотранспортних підприємствах існують також:

• комісія з безпеки дорожнього руху підприємств, установ та організацій України - утворюється відповідно до ст. 13 Закону України «Про дорожній рух» з метою запобігання дорожньо-транспортним подіям і забезпечення дорожньо-транспортної дисципліни на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання;

• комісія з питань безпеки автотранспорту Укравтотра­нсу - створена з метою підвищення ефективності профі­лактичної роботи щодо попередження дорожньо-транспо­ртних пригод, нещасних випадків та аварій на виробницт­ві, пожеж, інших подій, захисту життя і здоров'я громадян та працюючих на об'єктах підгалузі, посилення контролю за виконанням вимог нормативних актів щодо безпеки, охорони праці, пожежної безпеки.

Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи повинні проходити навчання (інструктаж) з питань охорони праці згідно з Типовим положенням про навчання, інструктаж і пере­вірку знань працівників з питань охорони праці (ДНАОП 0.00- 4.12-99).

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, перелік яких подається далі, повинні проходити попереднє спеці­альне навчання і один раз на рік - перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою

1. Обслуговування і ремонт елементів підвіски автомобілів, гідропідйомників на автомобілях — самоскидах та самоскидних причепах, їх зняття та установка.

2. Ремонт паливної апаратури двигунів внутрішнього згорання.

3. Монтаж, демонтаж і накачування шин автотранспортних за­собів.

4. Вулканізаційні роботи.

5. Електрозварювальні, газополуменеві, наплавочні і паяльні роботи.

6. Нанесення лакофарбувальних покриттів, ґрунтовок та шпак­лівок на основі нітрофарб, полімерних матеріалів та робота з отруйними і шкідливими речовинами.

7. Обслуговування і ремонт акумуляторних батарей.

8. Роботи із застосуванням ручних електро- і пневмомашин та інструментів.

9. Транспортування, зберігання, експлуатація балонів, контейне­рів, інших ємностей зі стисненими, зрідженими, отруйними, вибухонебезпечними та інертними газами, їх заповнення та ремонт.

10. Наливання, зливання, очищення, нейтралізація резервуарів, тари та інших ємностей з-під нафтопродуктів, кислот, лугів та інших шкідливих речовин.

11. Роботи в замкнених ємностях (цистернах), колодязях.

12. Вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механізмів; стропальні та такелажні роботи.

13. Перевезення небезпечних вантажів.

14. Монтаж, наладка, технічне обслуговування, експлуатація, ре­монт і демонтаж: вантажопідіймальних машин і механізмів, ліфтів, конвеєрів, електроустановок.

Для виконання робіт з підвищеною небезпекою власник на­казом по підприємству встановлює відповідальних керівників за безпечне їх проведення. На роботи з підвищеною небезпекою по­винні бути розроблені і вивішені на робочих місцях технологічні карти та забезпечене їх виконання. Працівники перед виконан­ням небезпечних робіт, на які обов'язково оформляється наряд- допуск, повинні пройти цільовий інструктаж з охорони праці. Перелік таких робіт та форма наряду-допуску подаються нижче.

Перелік небезпечних робіт, на які оформляється наряд-допуск перед їх виконанням

1. Роботи, пов'язані із зняттям та встановленням балонів пне­вморесор автобусів.

2. Роботи в ємностях (цистернах) з-під небезпечних вантажів.

3. Зварювальні роботи, що проводяться на тимчасових робочих місцях.

4. Роботи д ремонту паливних баків автомобілів із застосуван­ням зварювання.

5. Вантажно-розвантажувальні роботи в охоронних зонах пові­тряних ліній електропередач.

Наряд-допуск видається на період, необхідний для виконання даного обсягу робіт. При перерві в роботі більш як на добу на­ряд-допуск анулюється. Оформлення наряд-допусків на виконання робіт в електроустановках, газонебезпечних робіт та інших про­вадиться згідно з вимогами відповідних нормативних актів на проведення цих робіт.

Посадові особи згідно з Переліком посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці, до початку виконання своїх обов'язків і періодич­но один раз на три роки проходять в установленому порядку навчання, а також перевірку знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального управління охороною праці. До­пуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж, ста­жування і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Для проведення навчання (інструктажу), надання методичної допо­моги працівникам з питань охорони праці, а також пропаганди безпечних методів праці на кожному підприємстві з кількістю працюючих 100 і більше чоловік повинні бути створені кабінети охорони праці відповідно до Типового положення про кабінет охорони праці (ДНАОП 00-4.29-97). На підприємствах з мен­шою кількістю працюючих, а також в окремо розташованих ав­токолонах та виробництвах створюються кутки з охорони праці.

На підприємстві повинно бути забезпечене проведення попе­реднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом тру­дової діяльності) медичних оглядів працівників. Порядок прове­дення медичних оглядів здійснюється згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (затверджено На­казом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. №45).

При укладенні трудового договору громадянин має бути поін­формований власником під розписку про умови праці на підпри­ємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небез­печних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунено, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про його права на піль­ги і компенсації за роботу за таких умов відповідно до законо­давства і колективного договору.

На робочих місцях працюючих повинна здійснюватися атеста­ція умов праці відповідно до Порядку проведення атестації робо­чих місць за умовами праці (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442) та Методичними

рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умо­вами праці. Атестації підлягають робочі місця, на яких техноло­гічний процес, обладнання і матеріали можуть бути потенційни­ми джерелами шкідливих і небезпечних факторів.

На підприємстві повинні розроблятися і здійснюватися ком­плексні заходи щодо забезпечення досягнення установлених но­рмативів з охорони праці. Основою для розроблення таких захо­дів є атестація умов праці на робочих місцях та аналіз рівня охорони праці на підприємстві. Фінансування комплексних за­ходів здійснюється переважно роботодавцем.

На підприємстві має бути організоване безплатне забезпечен­ня працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими засоба­ми індивідуального захисту відповідно до Типових галузевих норм, інших відомчих нормативних актів або Положень про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взут­тям та іншими засобами індивідуального захисту (ДНАОП 0.00- 4.26-96).

Забороняється допуск осіб віком до вісімнадцяти років та жінок до робіт, передбачених переліками важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці.

Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх

1. Водій автомобіля, авто- та електронавантажувача.

2. Машиніст (оператор) мийних машин, зайнятий: промиван­ням деталей, вузлів і двигунів, що працюють на етилованому бензині; миттям асенізаційних машин.

3. Слюсар з ремонту автомобілів, зайнятий ремонтом автомобі­лів, що працюють на етилованому бензині, а також автомобі­лів, що перевозять асенізаційні вантажі, гниюче сміття та от­рутохімікати.

4. Мастильник.

5. Випробувач двигунів, балонів.

6. Монтувальник шин.

7. Вулканізаторник.

8. Газозварник, електрозварник.

9. Мідник

10. Маляр.

11. Акумуляторник.

12. Коваль.

13. Стропальник, такелажник.

14. Усі види робіт, пов'язані з підійманням та переміщенням вантажів вище норм, установлених для підлітків, а також самостійні роботи на електроустаткуванні.

15. Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування

Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок

1. Водій автомобіля, який працює на автобусі з кількістю місць понад 14 (крім зайнятого на перевезеннях у межах підпри­ємств, міських, приміських та перевезень у сільській місцевос­ті протягом однієї денної зміни, за умови незалучення до технічного обслуговування і виконання ремонту автобуса)..

2. Водій автомобіля, який працює на автомобілі вантажопідйом­ністю понад 2,5 тонни (крім зайнятого на перевезеннях у межах підприємств, міських, приміських та перевезень у сіль­ській місцевості протягом однієї денної зміни, за умови неза­лучення до технічного обслуговування і виконання ремонту вантажного автомобіля).

3. Машиніст мийних машин, який виконує вручну миття дета­лей двигуна автомобіля, що працював на етилованому бензині.

4. Слюсар з паливної апаратури, зайнятий в автогосподарстві на ремонті пасивної апаратури карбюраторних двигунів, що працюють на етилованому бензині.

5. Слюсар з ремонту автомобілів, зайнятий обкаткою двигуна із застосуванням етилованого бензину.

6. Вулканізаторник.

7. Акумуляторник.

На підприємстві має бути встановлений час, необхідний для приведення в порядок засобів виробництва, індивідуального за­хисту, а також для особистої гігієни.

Розслідування та облік нещасних випадків, професійних за­хворювань, аварій, що сталися на виробництві, має проводитися згідно з Положенням про розслідування та облік нещасних ви­падків, професійних захворювань і аварій на підприємствах в установах і організаціях (ДНАОП 0.00-4.03-02).

Про кожний нещасний випадок потерпілий, очевидець або працівник, який його виявив, повинні доповісти безпосередньому керівникові (начальнику колони, майстру, бригадиру) або іншому керівникові.

Керівники автотранспортних підприємств повинні знати і до­тримуватись правил обліку і розслідування дорожньо-транспортних пригод.

Правила обліку дорожньо-транспортних пригод

(затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1993 р. № 595)

Загальні положення

1. Ці правила встановлюють єдиний порядок державного й ві­домчого обліку дорожньо-транспортних пригод і є обов'язко­вими для виконання на всій території України.

2. Дорожньо-транспортна пригода - це пригода, яка сталася за участю хоча б одного механічного транспортного засобу, що рухався, призвела до загибелі або поранення людей чи по­шкодження одного або кількох транспортних засобів, ванта­жу, доріг, дорожніх та інших споруд або майна.

3. Облік дорожньо-транспортних пригод ведеться з метою оцін­ки1 стану аварійності, аналізу причин дорожньо-транспортних пригод і вживання заходів щодо їх усунення. 1

4. Державний облік дорожньо-транспортних пригод проводить­ся органами внутрішніх справ.

Відомчий облік ведеться міністерствами, відомствами, підпри­ємствами,. об'єднаннями, установами та організаціями незале­жно від форм власності (надалі - підприємства), а також дорожніми і комунальними організаціями. Лікувально-профілактичні заклади ведуть облік потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод.

5. До державної статистичної звітності заносяться відомості ор­ганів внутрішніх справ про дорожньо-транспортні пригоди, що призвели до загибелі або поранення людей.

Загиблі - це люди, які померли від одержаних поранень на місці дорожньо-транспортної пригоди чи протягом ЗО діб; поранені - люди, які одержали тілесні пошкодження (без ура­хування ступеня їх тяжкості

6. До державної статистичної звітності не заносяться відомості про дорожньо-транспортні пригоди, скоєні:

• на територіях підприємств, аеродромів, військових частин та інших об'єктів, що мають пропускну систему в'їзду і виїзду, огороджені та охороняються;

• під час тренувань і змагань з автомобільних чи мотоцик­летних видів спорту, якщо потерпіли водії-спортсмени, су­дді чи інший персонал, який обслуговує спортивні заходи.

  7. Не підлягають обліку:

• пригоди за участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів у разі виконання ними основних виробничих операцій за своїм призначенням (оранка, прокладання траншей, скиртування, збирання урожаю сільськогосподар­ських культур, лісозаготівля, робота у кар'єрах, вантажно - розвантажувальні роботи, що виконуються за допомо­гою автокранів чи методом самоскиду, встановлення щогл, опор тощо;

• пригоди, що сталися внаслідок навмисних дій, спрямова­них на позбавлення життя або заподіяння шкоди здоро­в'ю людей чи майну, або внаслідок спроби потерпілого заподіяти собі смерть:

• пригоди, що сталися внаслідок стихійного лиха;

• пригоди, що сталися внаслідок порушення водіями техні­ки безпеки і правил експлуатації транспортних засобів за відсутності водія за кермом (запуск двигуна за допомо­гою пускової рукоятки або пуск двигуна при увімкненій передачі);

• пригоди, що сталися при зчепленні-розчепленні транспор­тних засобів із причепами, тракторними санями і сіль­госпзнаряддям тощо;

• пожежі на транспортних засобах, що рухалися, виникнен­ня яких не пов'язане з їхньою технічною несправністю.

Державний облік дорожньо-транспортних пригод

8. Державний облік ведеться за місцем скоєння дорожньо-транспортної пригоди і за місцем реєстрації транспортних засобів.

9. Усні чи письмові повідомлення про дорожньо-транспортні при­годи і потерпілих реєструються в чергових частинах органів внутрішніх справ або підрозділах дорожньо-патрульної слу­жби Державтоінспекції в установленому МВС порядку.

Після перевірки достовірності повідомлення і вжиття невід­кладних заходів дорожньо-транспортна пригода, що підлягає обліку згідно з цими Правилами, реєструється в журналі (книзі) за формою, встановленою МВС за погодженням з Мінстатом.

10. На кожну дорожньо-транспортну пригоду, відомості про яку заносяться до державної статистичної звітності, заповняєть­ся картка обліку. Форма карт і порядок збирання і узагаль­нення статистичних даних установлюються МВС за погоджен­ням з Мінстатом.

11. На дорожньо-транспортну пригоду з потерпілими, що сталася з вини водія транспортного засобу підприємства, установи або організації, зареєстрованого на території іншої області, міста, району, заповнюється додатковий примірник картки обліку, що надсилається до органу внутрішніх справ за місцем ре­єстрації транспортного засобу.

12.Облік і аналіз дорожньо-транспортних пригод із матеріаль­ними збитками без потерпілих здійснюють чергові частини органів внутрішніх справ і підрозділи дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції.

13.Органи внутрішніх справ після отримання повідомлень про дорожньо-транспортні пригоди з участю транспортних засо­бів, зареєстрованих на території, яку вони обслуговують, пере­дають відомості про них підприємствам, на балансі яких перебувають транспортні засоби, а також відповідним дорож­нім або комунальним організаціям.

14. Органи внутрішніх справ щомісяця дають можливість пред­ставникам підприємств звіряти відомості про дорожньо-транс­портні пригоди за показниками, передбаченими формою звіт­ності про ці пригоди, і засвідчують правильність проведення звірення.

15. Керівники міськорганів внутрішніх справ, Державтоінспекції щомісяця організують звіряння відомостей про дорожньотранспортні пригоди з даними лікувально-профілактичних за­кладів, моргів і страхових організацій. Облік дорожньо-транспортних пригод, виявлених внаслідок звірення, і занесення відомостей про них до державної статистичної звітності здій­снюються відповідно до цих Правил.

Відомчий облік дорожньо-транспортних пригод

14. Підприємствами беруться на облік усі дорожньо-транспортні пригоди за участю транспортних засобів, власниками яких

вони є незалежно від місця скоєння пригоди, її наслідків і вини водіїв.

17. Облік на підприємствах ведеться працівниками служби без­пеки руху або іншими посадовими особами, на яких покладе­но ці обов'язки наказом по підприємству (із обов'язковим зазначенням шифру міністерства, відомства, об'єднання, підприємства).

18. Підприємства надсилають повідомлення про дорожньо-транс­портні пригоди за участю транспортних засобів, що перебувають на їхньому балансі, органам, до сфери управління яких вони належать, із зазначенням усіх відомостей про ці пригоди., Повідомлення надсилаються після звірення відомостей про дорожньо-транспортні пригоди з даними відповідних органів Державтоінспекції.

Форма повідомлення затверджується органом, якому подаєть­ся повідомлення.

17. Відомості про дорожньо-транспортні пригоди з потерпілими підприємства звіряють з міськрайорганами внутрішніх справ, органами Державтоінспекції Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя до 5 числа місяця, що настає за звітним.

18. Підприємства зобов'язані негайно повідомити органи внутрі­шніх справ про всі дорожньо-транспортні пригоди за участю транспортних засобів, що перебувають на їхньому балансі, а також про повернення до автогосподарства транспортних за­собів із зовнішніми пошкодженнями.

19. Дорожні та комунальні організації, крім обліку дорожньо- транспортних пригод за участю транспортних засобів, влас­никами яких вони є, ведуть облік усіх дорожньо-транспорт­них пригод, скоєних на ділянках доріг і вулиць, що ними обслуговуються.

20. Дорожньо-транспортні пригоди, скоєнню яких сприяли неза­довільні дорожні умови, реєструються в окремому журналі (кни­зі). Дорожні та комунальні організації про кожну таку при­году з потерпілими надсилають повідомлення органу, до сфери управління якого вони належать.

Норма повідомлення і журналу (книги) встановлюється орга­ном, якому подається повідомлення. Журнал (книга) повинен бути пронумерований, прошнурований, скріплений печаткою і зберігатися протягом трьох років з дня останнього запису.

17. Дорожні та комунальні організації звіряють із даними орга­нів внутрішніх справ відомості про дорожньо-транспортні

пригоди, скоєнню яких сприяли незадовільні дорожні мови, до 5 числа місяця, що настає за звітним. 24. У лікувально-профілактичних закладах обліку підлягають усі особи, які звернулися чи були доставлені для надання медич­ної допомоги у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою. 26.Облік осіб, які потерпіли при дорожньо-транспортних приго­дах, ведеться за формою, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінстатом і МВС.

26. Медичні працівники лікувально-профілактичних закладів зо­бов'язані негайно повідомити органи внутрішніх справ про, осіб, які:

• звернулися до них за допомогою з приводу тілесних пошкод­жень, одержаних під час дорожньо-транспортних пригод;

• померли від поранень, одержаних під час дорожньо-транспортної пригоди, протягом 30 діб.

У разі доставлення осіб, які загинули під час дорожньо-транс­портних пригод, до моргів для проведення судово-медичної експертизи їх адміністрація зобов'язана негайно повідомити про це органи внутрішніх справ.

27. Лікувально-профілактичні заклади зобов'язані видавати за письмовими запитами працівників органів внутрішніх справ довідки про госпіталізацію потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод, втрату ними працездатності чи призначення амбулаторного лікування після надання першої медичної до­помоги.

28. Форма звітності лікувально-профілактичних закладів про за­значених потерпілих установлюється МОЗ і затверджується Мінстатом.

Порядок службового розслідування і розбору дорожньо-транспортних пригод

РД-238УССР 222-90

Цей нормативний документ встановлює єдиний порядок прове­дення службового розслідування і розбору дорожньо-транспорт­них пригод (надалі ДТП) для підприємств, їх об'єднань, установ і організацій (надалі підприємств) незалежно від форм власності та господарювання, що мають транспортні засоби, які беруть участь у дорожньому русі.

1. Загальні положення

1. Службовому розслідуванню підлягають усі ДТП за участю рухомого складу підприємств.

2. Мета проведення службового розслідування полягає у з'ясу­ванні організаційно-технічних, інженерно-економічних та ін­ших недоліків у роботі підприємств, які стали однією з при­чин чи умов скоєння ДТП, встановлення посадових осіб, дії яких вплинули на їх виникнення.

3. Результати службового розслідування ДТП є основою для розроблення заходів щодо попередження аварійності.

4. Службове розслідування ДТП проводиться у взаємодії з ро­бітниками ДАІ, органів дізнання, слідства, експертизи і в не­обхідних випадках - організацій, відповідальних за стан до­ріг і дорожніх споруд, державними інспекторами з охорони праці.

5. Службове розслідування проводиться:

1. Керівниками підприємств - усіх ДТП протягом 3 діб.

2. Керівниками об'єднань - ДТП, при яких один і біль­ше чоловік загинуло або три і більше травмовано, протягом п'яти діб.

3. Міністерством або іншою уповноваженою на це орга­нізацією - ДТП, при яких 5 чоловік і більше загинуло або 10 і більше чоловік постраждало (загинуло, поранено).

4. Для проведення службового розслідування створю­ється комісія на чолі з фахівцями служб та відділів під­приємства (безпеки дорожнього руху, перевезень, кадрів, інженерно-технічного, планово-економічного та інших).

6. Після закінчення розслідування акт службового розсліду­вання складається тільки з тих ДТП, де є постраждалі, і передається у вищестоящу інстанцію з додатками, зазначе­ними в пункті 2.9 даного нормативного документа.

7. Матеріали службового розслідування направляються об'єд­наннями у вищестоящу інстанцію з ДТП, при яких три і більше загинуло і п'ять і більше чоловік постраждали (за­гинули і поранені).

Матеріали службового розслідування інших ДТП направля­ються у вищестоящу інстанцію тільки за її запитом.

2. Порядок службового розслідування дорожньо-транспортної пригоди

1. Відповідальний черговий (диспетчер) по підприємству, який отримав повідомлення про ДТП, негайно доповідає керівни­кові і його заступнику з безпеки дорожнього руху. Якщо повідомлення про ДТП надійшло не від працівників ДАІ, то той, хто отримав повідомлення, інформує органи ДАІ.

2. Керівник підприємства, який отримав повідомлення про ДТП, при якій постраждали люди, повинен негайно доповісти в службу безпеки дорожнього руху вищої організації і з поса­довими особами служби безпеки дорожнього руху та інши­ми фахівцями виїхати на місце ДТП для проведення служ­бового розслідування.

3. Не пізніше 2 годин після пригоди, при якій постраждали люди, незалежно від ступеня вини водія, керівник підприєм­ства доповідає у вищу інстанцію за встановленою формою.

4. Керівник об'єднання і посадові особи служби безпеки доро­жнього руху, які отримали повідомлення про ДТП, при якій загинуло один і більше або травмовано три і більше чоловік, негайно по телефону доповідає у вищу інстанцію. Якщо вна­слідок пригоди загинуло два і більше або постраждало (за­гинуло та поранено) п'ять і більше чоловік, вони обов'язко­во виїжджають на місце її скоєння для проведення службо­вого розслідування.

5. Посадові особи, які прибули на місце ДТП раніше пред­ставників ДАІ, повинні надати першу медичну допомогу пораненим, доставити їх у найближчу медичну установу, організувати охорону місця ДТП, транспортного засобу і вантажу, вжити заходів щодо пошуку свідків і запобіган­ня повторній ДТП.

Якщо рух інших транспортних засобів неможливий, звіль­нити проїзну частину, попередньо зафіксувавши положення транспортного засобу і предметів, що стосуються ДТП.

6. У ході службового розслідування ДТП необхідно:

2.6.1. Оглянути місце ДТП і транспортні засоби, в тому числі: розташування транспортних засобів, сліди їх руху і гальмування, а також волочіння, траєкторію і характер цих слідів, предмети, що знаходяться на ділянці пригоди, деталі від автомобілів, уламки скла, слідів ніг людини,

паливомастильних матеріалів, охолоджувальної рідини, еле­ктроліту, гальмівної рідини, обсипаних частин ґрунту, по­шкодження і різні сліди на машинах. Все це повинно бути старанно зафіксовано.

2. За необхідності сфотографувати загальний вигляд мі­сця ДТП, транспортні засоби, сліди гальмування, а також об'єкти, які могли вплинути на появу ДТП. Уточнити необхідні дані у водіїв та інших осіб, пояснення яких мо­жуть мати значення для конкретизації обставин ДТП.

3. З дозволу працівників дізнання або слідства познайо­митись з протоколом огляду і схемою місця ДТП (зняти копії), перевірити у водія, який причетний до ДТП, посвід­чення на право керування транспортним засобом, реєст­раційні документи, дорожній лист, товарно-транспортні документи на вантаж, що перевозиться, ліцензію на право здійснення перевезень та інші.

4. Встановити: дату, годину і місце ДТП (вулицю, район, дорогу), категорію дороги; у випадках, коли ДТП пов'яза­не з незадовільними дорожніми умовами, організацію, яка експлуатує дорогу; модель і держномери транспортного засобу, його технічний стан; кількість загиблих і поране­них (водіїв, пасажирів, пішоходів тощо); основні дані про них, у т.ч. ступінь травмування; пошкодження транспор­тного засобу і вантажу; основні відомості про водія: прі­звище, ім'я та по батькові, класність, рік присвоєння кваліфікації, стаж роботи (загальний, на цьому підприємстві, на даному транспортному засобі); стан водія - здоровий, хворий, тверезий, стомлений (за висновком медпрацівни­ка); на якій годині роботи сталася ДТП; погодні умови (дощ, сніг, туман тощо); умови видимості (ступінь освітлен­ня) дороги, відстань видимості, час доби (темний, світлий); дорожні умови (характеристика покриття, якість проїзної частини, підйом, спуск, закруглення дороги, наявність до­рожніх знаків, сигналів, розмітки); явні причини ДТП.

5. Вияснити обставини ДТП, що викликали ці фактори або сприяли її появі. Щодо водія, який перебуває в нетве­резому стані, необхідно з'ясувати, чи з'являвся він нетве­резим на роботу, чи приймав спиртні напої на маршруті, хто перевіряв його стан перед виїздом, чи не пов'язане прийняття спиртних напоїв з використанням транспорт­ного засобу в корисливих цілях.

2.6.6. Вивчити причини ДТП, оцінити дії водія і їх відпові­дність Правилам дорожнього руху. Виявити осіб, які по­рушили вимоги правил, інструкцій, наказів, що стали при­чиною або сприяли виникненню ДТП.

7. Встановити наявність причинного зв'язку між ДТП і пору­шеннями в роботі щодо забезпечення безпеки руху на під­приємстві. Для чого:

1. Перевірити режим праці і відпочинку водія напередо­дні ДТП, наявність випадків ДТП і порушень трудової і транспортної дисципліни, кількість і характер стягнень.

2. З'ясувати, як на підприємстві організовано навчання водіїв для підвищення їх професійної майстерності, ста­жування, інструктажі, яких заходів впливу вживають до водіїв, що порушили Правила дорожнього руху.

3. Оцінити технічний стан автомобіля після ДТП і пе­ред виїздом на лінію, встановити, хто проводив технічний контроль автомобіля, коли останній раз проводилось про­філактичне обслуговування і хто конкретно його викону­вав, які заявки були зроблені водієм, які дефекти були виявлені і ким усувались. Виявити, як на даному підпри­ємстві організовано профілактичне обслуговування і ре­монт транспортних засобів.

4. Вияснити, чи обстежувались дорожні умови на маршру­тах і яких заходів вжито для ліквідації виявлених недоліків.

5. З'ясувати якість та ефективність контролю за робо­тою водіїв на лінії, оформленням подорожньої документа­ції і роботи комісії з запобіганню аварійності.

7. На основі аналізу всіх обставин ДТП, у яких були постраждалі, і стану роботи щодо запобігання аварійності на автопідприємстві (об'єднанні) складається акт службового розслі­дування.

8. Акт підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у службовому розслідуванні ДТП.

До акта додаються:

1. Схема ДТП та фотографії місця ДТП і транспортних засобів.

2. Списки постраждалих (загиблих, поранених), де зазначені прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце робо­ти, посада, місце проживання, назва лікувальної установи, у яку він потрапив, діагноз, сімейний стан і склад сім'ї.

3.Матеріали обслідування автопідприємства, пояснення пра­цівників підприємства, копії наказів по автопідприємству (об'єднанню) з висновками і конкретними заходами щодо запобігання ДТП.

2.10. У разі ДТП, внаслідок якої потерпіли працівники підпри­ємств Міністерства транспорту України, і їх непрацездат­ність становила більш ніж одну добу або їх необхідно пе­ревести за станом здоров'я на іншу роботу, та в разі їх смерті, крім службового розслідування, проводиться розслі­дування нещасного випадку і оформлення акта за формою Н-1 (ДНАОП 0.00-4.03-01)

3. Аналіз дорожньо-транспортної пригоди

1. За підсумками службового розслідування, на підставі зібра­них матеріалів і з метою запобігання ДТП розробляються конкретні заходи, спрямовані на посилення профілактичної роботи з питань попередження порушень Правил дорожньо­го руху України, Правил технічної експлуатації рухомого складу, інших нормативних актів з безпеки дорожнього руху і охорони праці, а також проводиться аналіз кожної ДТП, при якій постраждали люди.

2. На підприємстві аналіз ДТП проводиться керівником під­приємства сумісно з працівником служби безпеки дорож­нього руху, як правило, у триденний термін після складання акта службового розслідування ДТП: на засіданнях комісій з попередження аварійності чи на нараді керівників функці­ональних підрозділів і всіх інженерно-технічних працівни­ків, які пов'язані з експлуатацією транспортних засобів, чи на зборах трудового колективу. До водіїв результати служ­бового розслідування доводяться на чергових чи додаткових інструктажах.

3. Керівник об'єднання в семиденний термін із кожної ДТП з вини водія, при якій два і більше чоловік загинуло або п'ять і більше чоловік постраждало (загинуло та поранено), а та­кож усіх пригод, незалежно від наслідків, скоєних у нетверезому стані, особисто проводить розбір, як правило, на підприємстві, водій якого його допустив, із залученням керівників усіх під­приємств об'єднання. Якщо з вини водія скоєно ДТП і при цьому один загинув або три чи чотири чоловіки травмовано,

тоді аналіз причин і обставин проводиться на засіданні ко­місії об'єднання з попередження аварійності, на яке також запрошують керівників і інженерно-технічних робітників цього підприємства. 3.4. Аналіз ДТП містить інформацію: про дату, годину, місце ДТП, її вид, наслідки; докладні дані про водія; особисті і профе­сійні показники, його стан у період здійснення ДТП; відомо­сті про марку транспортного засобу і його технічний стан до скоєння ДТП; опис і докладний аналіз обставин і умов, що сприяли ДТП; про обставини на місці скоєння ДТП; дорож­ні і погодні умови, ситуацію, яка склалась на дорозі, тощо; недоліки профілактичної роботи щодо запобігання ДТП, які безпосередньо або побічно сприяли виникненню ДТП; осно­вні і побічні причини ДТП. Оголошується наказ, який підго­товлений на основі матеріалів службового розслідування і результатів перевірок роботи щодо попередження аварій­ності в автопідприємстві (об'єднанні).

Підприємства повинні інформувати працівників про стан охо­рони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та за­безпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.