- •Розділ 1 Правові та організаційні питання охорони праці на автомобільному транспорті
- •1.2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві
- •1.3. Відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці
- •1.4. Виробничий травматизм на автомобільному транспорті
- •2.1. Фізіологічна надійність людини
- •2.2. Психологічна надійність людини
- •3.1. Вимоги безпеки на території виробничих і допоміжних приміщень
- •3.3. Вимоги безпеки при застосуванні шкідливих речовин
- •Розділ 4
- •4.1. Вимоги безпеки при експлуатації транспортних засобів
- •3.4. Водопостачання і каналізація
- •4.1.1. Вимоги безпеки до технічного стану та обладнання транспортних засобів
- •4.1.2. Підготовка до виїзду, рух по території підприємства та робота на лінії
- •4.1.3. Вимоги безпеки при навантаженні, розвантаженні та перевезенні вантажів
- •4.1.4. Вимоги безпеки при зберіганні транспортних засобів
- •4.2. Вимоги безпеки при профілактичному обслуговуванні та ремонті транспортних засобів
- •4.2.1. Вимоги безпеки піл час проведення робіт на постах обслуговування та ремонту
- •4.2.2. Вимоги безпеки при виконанні ремонтних робіт
- •Перед розпалюванням перевірити її'справність;
- •Резервуар лампи не повинен мати тріщин і запайок легкоплавкими припоями;
- •Пробка наливного отвору повинна бути закручена до упору;
- •4.2.4. Вимоги безпеки до різних видів інструментів
- •Розділ 5
- •5.1. Організаційні заходи із забезпечення пожежної безпеки
- •5.2. Вимоги пожежної безпеки при утриманні територій, будівель, приміщень і споруд
- •5.3. Вимоги протипожежної безпеки до інженерного обладнання
- •5.3.1. Електрообладнання
- •5.3.2. Опалення
- •5.3.3. Вентиляція і кондиціювання
- •5.3.4. Каналізація
- •5.4. Вимоги з утримання пожежної техніки та основних засобів гасіння пожеж
- •5.5. Вимоги пожежної безпеки ло дорожніх транспортних засобів
- •5.6. Вимоги пожежної безпеки для складського господарства
- •5.7. Порядок дій адміністрації і персоналу підприємств при виникненні пожежі
5.3.3. Вентиляція і кондиціювання
Відповідальність за додержання вимог пожежної безпеки при експлуатації вентиляційних систем (установок), їх технічний стан і справність покладаються на головного механіка підприємства або Іншу особу, призначену наказом по організації (підприємству).
Вентиляційні установки і системи, що застосовуються на підприємствах, організаціях, повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм, мати інструкції з експлуатації, що визначають експлуатаційний і протипожежний режим роботи залежно від умов виробництва, строки очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів та іншого обладнання, а також порядок дій обслуги при виникненні пожежі або аварій, Не допускається робота технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях у разі несправності (відсутності) або при відключених гідрофільтрах, сухих фільтрах, пиловідсмоктувальних, циловловлювальних та інших пристроях систем вентиляції.
Щоб у вентилятори не потрапляли металеві і тверді речовини, місцеві відсмоктувачі вентиляційних систем, які видаляють пожежо- та вибухонебезпечні речовини, мають бути обладнані захисними сітками і магнітними вловлювачами.
Забороняється прокладати повітроводи, якими переміщуються вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил, у підвальних приміщеннях та каналах під підлогою.
Під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:
при встановленні кондиціонера у віконному отворі використовувати як опорні конструкції горючі елементи конструкцій рам замість монтажних кріплень заводського виготовлення або інших металевих конструкцій;
кустарно переробляти кондиціонери з метою зміни їх функціонального призначення;
замінювати наявні триполюсні штепсельні роз'єднувачі на двополюсні;
встановлювати кондиціонери у внутрішніх протипожежних перегородках та стінах; :
встановлювати кондиціонери у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б.
5.3.4. Каналізація
Речовини, які містять легкозаймисті рідини (далі - ЛЗР) та горючі рідини (далі - ГР) і у взаємодії з водою виділяють вибухо- пожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), скидати (зливати) у каналізаційну мережу неприпустимо, навіть в аварійних ситуаціях. Каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині повинна бути закритою і виготовлена з негорючого матеріалу.
5.4. Вимоги з утримання пожежної техніки та основних засобів гасіння пожеж
Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється. При аваріях і стихійних лихах застосовувати «пожежну техніку можна тільки з дозволу органів державного пожежного нагляду.
Пересувну пожежну техніку (причіпні та переносні мотопомпи та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщеннях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах) з температурою середовища не нижче 10 °С, які мають освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.
Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування: бути справною, заправленою пальним, мастильними матеріалами, забезпеченою запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосування пожежно-технічного озброєння. За кожною одиницею пожежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що пройшов спеціальну підготовку. На пожежні мотопомпи слід виділити бойову обслугу (зі складу членів ДПД). На підприємстві слід розробити порядок доставки техніки до місця пожежі.
Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі, за їх наявності, мотопомпи та причепи слід випробувати на відповідність вимогам нормативної документації за участю представників пожежної охорони.
Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп і причепів повинні відповідати вимогам, установленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок). Перевірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.
Виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщення, технологічні установки, а також відкриті площадки для зберігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспортної техніки повинні бути забезпечені первинними засобами гасіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).
Місця, де зберігається пожежна техніка та засоби гасіння пожеж, треба зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2,5 м як усередині, так і зовні приміщення. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння для діючих підприємств визначаються відповідно до додатка 6.
Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території підприємств, як правило, слід установлювати спеціальні пожежні щити (стенди). На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть застосовуватись у даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за ГОСТ 12.4.026-76. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери. Порядковий номер пожежного щита (далі - «ПІЦ») позначають після буквеного індексу «ПІЦ». У складі пожежного щита (стенда) пісок можна замінити флюсом, карналітом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими негорючими та сипкими матеріалами з належними пожежогасними характеристиками.
Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
захист вогнегасників від потрапляння прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектуючих від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);
зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.
Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях встановлення не повинні створювати перешкод при евакуації, їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).
Переносні вогнегасники слід розміщувати:
на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менше 1,2 м від краю дверей при їх відкриванні;
у пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеціальних тумбах або на пожежних щитах (стендах).
Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинні бути такими, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в них.
Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочитати маркувальні написи на корпусі.
Придатність заряду пінного вогнегасника треба перевіряти не рідше одного разу на рік, корпус перевіряється на міцність щороку.
Заряджати і перезаряджати вогнегасники всіх типів треба відповідно до інструкції з експлуатації.
Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
1) пломби на пристроях ручного пуску;
облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації;
бирки і маркувальні написи на корпусі, червоний сигнальний колір згідно з державним стандартом.
Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти і на цей час на завищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників. Вогнегасники, встановлені зовні приміщення або в неопалюваному приміщенні підприємства і не призначені для експлуатації при температурі нижче 0 °С, на холодний період (+5 "С і нижче) слід знімати. Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики «Вогнегасники зберігаються тут», а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, - таблички із зазначенням найближчого пункту, де вони є.
Грубошерсті полотна і повсть розмірами не менше 1x1м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які . періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу. У місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 х 1,5 м та 2 х 2 м.
У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б комплектування пожежних щитів ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскріння, неприпустиме.
Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами гасіння пожеж, забезпечення технічного обслуговування, навчання працівників підприємств правил користування вогнегасниками несуть керівники цих підприємств або орендарі згідно з договором оренди.
Протипожежне водопостачання
У виробничих, складських, адміністративних і допоміжних приміщеннях підприємств слід передбачити протипожежне водопостачання, яке забезпечує пропуск розрахункової кількості води для гасіння пожежі, виходячи з вимог чинних будівельних норм за кожним типом споруди.
Мережі протипожежного водопроводу повинні забезпечувати необхідні за нормами витрату і напір води. При недостатньому напорі на підприємстві слід установлювати насоси, які підвищують тиск у мережі. Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на водопровідній мережі, несуть відповідні служби (організації, установи), у віданні яких перебувають водопровідні мережі, а на території підприємств - власники або орендарі (згідно з договором оренди). Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщувати їх треба так, щоб забезпечувати зручний забір води пожежними машинами.
Перевірку працездатності пожежних гідрантів здійснюють особи, які відповідають за їх технічний стан, не рідше як двічі на рік (навесні та восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів мають бути очищеними від бруду, льоду і снігу, в холодну пору утепленими, а стояки - звільненими від води. Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір. До пожежних гідрантів та водоймищ слід улаштувати під'їзди з твердим покриттям.
Якщо на території об'єкта або поблизу нього (в радіусі 200 м) розташовані природні або штучні джерела води (ріки, озера, басейни тощо), то до них треба влаштувати під'їзди з майданчиками (пірсами) розміром не менше 12 х 12 метрів для забору води пожежниими автомобілями в будь-яку пору року.
Уразі неможливості забору води з пожежного резервуара (водоймища) слід передбачати приймальні «мокрі» колодязі, з'єднані з резервуаром (водоймищем) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним колодязем на сполучному трубопроводі слід розміщувати в окремому колодязі засувку зі штурвалом під кришкою люка.
Відповідальність за підтримання в технічно справному стані водойм, водозабірних пристроїв, під'їздів до них покладається на керівника підприємства.
Місця розташування пожежних гідрантів і водоймищ треба обладнувати світловими або флуоресцентними покажчиками з нанесеними:
для пожежного гідранта - буквеним індексом «ПГ», цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до' гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);
для пожежної водойми - буквеним індексом «ПВ», цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та
кількості пожежних автомобілів, які можна водночас ставити на майданчику біля водоймища;
для водонапірної башти - позначенням, яке визначає місце розташування пристроїв Для забору води пожежною технікою.
Будову внутрішнього протипожежного водопроводу, його потребу у воді, кількість уводів у корпуси та окремі будівлі, витрату води на внутрішнє гасіння пожеж, кількість струменів від внутрішніх пожежних кранів визначають згідно з вимогами чинних будівельних норм.
Внутрішні пожежні крани слід розміщувати в легкодоступних місцях, при цьому вони не повинні перешкоджати евакуації людей. Внутрішні пожежні крани треба укомплектувати пожежними рукавами однакового з ними діаметра завдовжки 10-20 м і стволами, а також важелями для полегшення відкривання вентиля. Напірний пожежний рукав слід постійно тримати сухим, добре згорненим, приєднаним до крана і ствола і не рідше одного разу на шість місяців знову згортати в інший бік. Пожежні крани слід розміщувати у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. При влаштуванні шафок слід враховувати (за потреби) можливість розміщення в них двох вогнегасників.
Спосіб встановлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність обертання вентиля та приєднання рукава. Напрям осі вихідного отвору патрубка пожежного крана має виключати різкий злам пожежного рукава в місці його приєднання. На дверцятах пожежної шафи слід зазначити: буквений індекс «ПК», порядковий номер крана, номер телефону найближчої пожежної частини. Зовнішнє оформлення дверцят має відповідати вимогам чинних державних стандартів.
Пожежні крани двічі на рік (весною та восени) підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність з пуском води та реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування. Пожежні крани повинні бути постійно в справному стані, доступні для використання. У неопалюваних приміщеннях у зимовий період воду з внутрішнього протипожежного водопроводу треба зливати. Біля внутрішніх пожежних кранів мають бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання засувки або пуску
насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса слід ознайомити всіх, хто працює в приміщенні. За наявності засувки з електроприводом відкриття її і пуск насоса слід здійснювати дистанційно - від пускових кнопок, які встановлюються біля внутрішніх пожежних кранів.
