Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Охорона праці на автомобільному транспорті.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

2.1. Фізіологічна надійність людини

Проблема забезпечення безпеки руху стала особливо гострою че­рез зростання інтенсивності руху на дорогах і збільшення в транс­портному потоці частки легкових автомобілів, які значно усклад­нюють процес руху змішаного транспортного потоку на дорогах.

Офіційна статистика вважає причиною більшості ДТП поми­лки водіїв чи невиконання ними правил руху, зокрема, в Україні цей показник становить 75%; Угорщині - 63,7%; Італії - 52,0%; Іспанії - 47,2% . Стає очевидним, що людський чинник є одним із найбільш важливих у системі безпеки.

На людину діють безперервний потік зовнішніх подразників, а також різноманітна інформація про процеси, що відбуваються в організмі й поза ним. Сприйняти цю інформацію і правильно зреагувати на неї людині дають змогу органи чуттів - очі, вуха, язик, ніс.

Мозок одержує сигнали від органів чуттів, опрацьовує їх і надсилає «наказ» про виконання органам: людина зупиняється, побачивши червоне світло світлофора, поспішає на кухню, відчув­ши запах пригорілої їжі, знімає слухавку, коли дзвонить телефон. Органи чуттів постійно спрямовують дії і контролюють їх.

В органах чуттів рецептор перетворює сигнали навколишньо­го середовища на нервові імпульси. Кожний вид рецепторів пере­творює тільки один вид подразнень, наприклад, рецептори ока - світло, рецептори вуха - звук. Рецептор дуже чутливий до подра­зників. Лише кількох квантів світла досить, щоб виникло зорове відчуття; мікроскопічної кількості пахучої речовини вистачить, щоб відчути запах.

Від рецепторів по чутливих нейронах імпульси надходять у певну зону кори великих півкуль. Зі збудженням нейронів кори пов'язана фізіологічна природа відчуттів.

Рецептори, шляхи, по яких передаються збудження, і спеціа­льні зони кори великих півкуль головного мозку утворюють єди­ну систему, де народжується відчуття й відбувається розрізнення подразнень. Цю систему І.П. Павлов назвав аналізатором.

Ушкодження будь-якої з трьох частин аналізатора. призво­дить до втрати здатності розрізняти певні подразнення. Напри­клад, людина може втратити зір, якщо в неї порушені функції рецепторів ока, ушкоджений зоровий нерв або уражена зорова зона кори великих півкуль. Зазначимо, що це найпростіша схема сприйняття інформації. Аналізатори людини забезпечують не лише відчуття елементарних впливів світла, звуку, тиску, але й розпі­знавання образу реального предмета зовнішнього світу. Реальні предмети і явища звичайно мають дуже велику кількість подра­зників, які впливають одночасно або в певній послідовності не тільки на сукупність рецепторів однієї сенсорної системи (систе­ми відчуття), а й навіть на різні аферентні системи.

Спільні властивості аналізаторів (за В.І. Шостак): 1. Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників.

Такий рівень чутливості в техніці здебільшого недосяжний.

Кількісною мірою чутливості є порогова інтенсивність подраз­ника, дія якого дає відчуття.

2. Усі аналізатори мають диференціальну чутливість, тобто зда­тні відчувати відмінність в інтенсивності подразнень. Ця фу­нкція аналізатора характеризується найменшим значенням (різницевим, або диференціальним, порогом), на яке треба змі­нити силу подразника, щоб спричинити мінімальну зміну від­чуття. Це положення вперше запропонував німецький фізіо­лог Е. Вебер у середині минулого століття, а німецький фізик Г. Фехнер довів, що інтенсивність наших відчуттів пропор­ційна логарифмові інтенсивності подразника. У фізіології цей закон відомий як основний психофізичний закон Вебера - Фехнера:

де 5 - відчуття; І - вихідний сигнал (подразник); к і С - конс­танти.

Пізніше Стівенсон показав що частіше існує ступенева залеж­ність:

де S - величина відчуття; І - вихідний сигнал (подразник); b - абсолютний поріг; к - константа; п - 0,33 до 3,50 (експери­мент).

Головне - це наявність точного кількісного взаємозв'язку між інтенсивністю відчуття й інтенсивністю подразника.

  1. Для аналізаторів характерна адаптація - здатність пристосу­вати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Завдяки адаптації при високій інтенсивності діючих подраз­ників чутливість знижується, при низьких - підвищується. Наприклад, якщо ви потрапляєте до яскраво освітленого чи темного приміщення, то нічого не бачите - проте такий стан дуже швидко минає.

  2. Аналізаторам притаманна здатність тренуватися, яка обумо­влює здатність до підвищення чутливості і прискорення адап­таційних процесів.

  3. Особливою властивістю аналізаторів є їх здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Якщо людині лише на соту частку секунди показати якийсь досить добре освітлений і не дуже складний малюнок, то, незважаю­чи на малу експозицію, вона правильно опише зображення.

6. Аналізатори за умови нормального функціонування перебу­вають у постійній взаємодії. Саме завдяки чудовій здатності до вікарування (від лат. иісапив - який заміняє) люди, позба­влені деяких, іноді навіть кількох аналізаторів, живуть пов­ноцінним життям, сприймаючи навколишній світ у всьому розмаїтті його проявів.

Зоровий аналізатор. Дуже важливе значення в житті людини мають відчуття, пов'язані із зором. Понад 90% інформації про навколишній світ надходить через зоровий аналізатор. За розма­їттям деталей і відтінків, за красою і повнотою зорові відчуття незрівнянно багатші за всі інші. Особливо важливе значення має зоровий аналізатор для водіїв. Проведена в Німеччині перевірка зору у водіїв безпосередньо на місці дорожньо-транспортних при­год показала, що серед водіїв, винних в аваріях, осіб з дефектами зору в п'ять-шість разів більше, ніж здорових.

Стосовно підвищення ймовірності своєчасного і правильного сприйняття дорожніх знаків водієм можна виділити два завдан­ня: перше - поліпшення світлотехнічних якостей дорожніх зна­ків і друге - розташування знаків у полі зору водія з урахуван­ням особливостей зміни границь цього поля при різних швидко­стях та інтенсивності ]5уху. Оптимальне вирішення знаходиться на межі двох наук: інженерної психології і світлотехніки.

Гострота зору. Для розпізнавання предмета необхідно, щоб орган зору забезпечував сприйняття кожної деталі цього предме­та, тобто щоб вони «не зливалися». Найкраща гострота зору в центральному полі зору. Якщо від центра ока умовно «провес­ти» конус, то найкраща гострота зору буде в межах конуса з кутом 3°, добра - з кутом 5-6°, задовільна - з кутом 12-14°. Тому всі оперативні дорожні знаки повинні розміщуватися в ме­жах зорового конуса з кутом не більше 12°.

Під час розглядання предметів на малій відстані в оцінці від­даленості предмета чи його деталей певну роль відіграє акомода­ція. Суть цього механізму полягає в тому, що в «наведенні різко­сті» ока беруть участь певні м'язи, за оцінкою ступеня напруже­ності яких у людини створюються уявлення про віддаленість предмета. Систематичне тренування у визначенні віддалі розви­ває окомір - важлива властивість для деяких професій (напри­клад, водіїв).

Незвичайні зорові відчуття. Рух автомобіля темного кольо­ру здається більш повільним, а відстань до нього більшою, ніж насправді. Саме цим пояснюється, що автомобілі темного кольору

значно частіше потрапляють в аварії. Автомобіль світлого ко­льору, а особливо червоного, добре виділяється на навколишньо­му фоні, сприймається як такий, що перебуває ближче і рухається з більшою швидкістю. Це змушує водіїв зустрічних автомобілів бути обережнішими, що підвищує безпеку дорожнього руху.

Швейцарські дослідники вважають найбільш безпечним ав­томобіль, пофарбований у яскраво-червоний колір, англійські - у білий, американські - в оранжево-червоний. Датські експерти виявили, що 61,0% зіткнень відбувається між автомобілями те­мних кольорів, 32,6% - темних зі світлими і лише 6,1% світлих зі світлими. Найрідше потрапляють в аварію жовті автомобілі.

У водіїв під впливом монотонних подразників (наприклад, під час їзди на прямих ділянках дороги) нерідко з'являється сонливість. Рекомендується при спорудженні доріг через кожні З км передбачати криві ділянки. Для зниження монотонності руху окремі ділянки дороги фарбують у різні кольори, озеленю­ють роздільні смуги тощо.

Видимість - здатність розрізняти особливості навколишньо­го середовища, зумовлена ступенем освітленості предметів і про­зорістю повітряного середовища. Вона знижується в темну пору доби, а також під час дощу, снігопаду, туману. До речі, для регулювання дорожнього руху вибрані саме червоний, зелений і жовтий кольори, тому що в тумані зелений колір сприймається як жовтий, а жовтий як червоний. Червоний колір характеризу­ється найбільшою довжиною хвилі, поширюється з найменшими втратами і його видно на велику відстань.

Зазначимо, що наше зорове сприйняття завершується Пізна­ванням образу, тобто ідентифікацією його з якимось відомим із попереднього досвіду еталоном. Зоровий аналізатор не є абсолют­ною межею для людського пізнання; до ока приєднуються не тільки інші відчуття, але й діяльність мислення.

Слуховий аналізатор. Слуховий аналізатор людини являє собою спеціалізовану систему для сприймання звукових коли­вань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових образів. Допоміжним апаратом периферичної частини аналіза­тора є вухо.

Слуховий аналізатор необхідний водієві для сприйняття ззо­вні звуків, які сигналізують про небезпеку на дорозі. Оцінюючи силу звуку, напрям і віддаль до його джерела, водій швидше орієнтується в дорожній обстановці Механізм визначення відстані до джерела звуку пов'язаний не тільки з властивостями слухової системи, але й з індивідуаль­ним досвідом. Тому людина з невеликою точністю визначає від­стань до джерела чистого тону, не пов'язаного в нашій уяві з будь-яким реальним природним явищем, і з набагато більшою точністю розв'язує це завдання щодо шуму автомобільного дви­гуна, пташиного крику тощо, тобто добре знайомих звуків.

Важливі для роботи водія також інші аналізатори.

Руховий аналізатор. Здійснює контроль за правильністю і то­чністю дій при керуванні автомобілем. Дуже важливою є взаємо­дія зорового аналізатора з руховим.

Вестибулярний апарат. Сприймає найрізноманітніші зміни по­ложення тіла (точніше, голови) в просторі. Рецептори півколових каналів реагують на рухові прискорення будь-яких напрям­ків, а рецепторні клітини отолітового органа - на відцентрові сили, прямолінійне прискорення і силу земного тяжіння.

Багатьом людям доводилося зазнавати неприємних відчут­тів під час хитавиці на кораблі, при «бовтанці» літака, на звиви­стих шляхах та в деяких інших ситуаціях (морська хвороба, хвороба руху). Біологічне значення реакції з боку внутрішніх органів полягає у забезпеченні підвищеної м'язової активності, яка настає за таких умов. Проте їх вираженість часто буває знач­но більшою, ніж це потрібно для забезпечення посильного обміну речовин у працюючих м'язах. Тоді настає підвищена вестибуляр­на чутливість, або вестибулярна нестійкість.

Отже, з функціонуванням вестибулярного аналізатора пов'я­зані біологічно дуже важливі види діяльності - відчуття поло­ження і переміщення тіла й просторі, а також відповідні реакції з боку скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

Шкірний аналізатор. Відчуває больові, температурні і такти­льні подразники. Вестибулярні і тактильні відчуття дають воді­єві додаткову інформацію про зміну швидкості чи напрямку руху автомобіля.

Нюховий аналізатор. Може сигналізувати про виникнення пожежі, попадання в кабіну парів бензину чи відпрацьованих газів.