12. Звільнення з роботи за одноразове грубе порушення керівним працівником трудових обов'язків

Згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору з особами, які виконують функції керівника, є одноразове грубе порушення працівником своїх трудових обов'язків. Звільнити за цією підставою можна лише тих працівників, які прямо зазначені у диспозиції даної правової норми.

Такими, що можуть бути звільнені за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, є:

• керівники підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступники;

• головні бухгалтери підприємств, установ, організацій, їхзаступники;

• службові особи митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання;

• службові особи державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

При цьому необхідно пам'ятати, що за цією підставою можна звільняти лише керівників відокремлених структурних підрозділів. Підрозділ вважається відокремленим, якщо він діє на підставі статуту або положення і має свій рахунок у банку.

Оскільки звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення, то при розірванні трудового договору необхідно враховувати правила, передбачені для накладення дисциплінарних стягнень.

13. Розірвання трудового договору з керівником внаслідок невиплати заробітної плати

Однією з підстав для звільнення керівників є вчинення винних дій, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру заробітної плати, яка передбачена п. 1-1 ст. 41 КЗпП України. За вказаною підставою можна звільнити лише керівника підприємства, установи чи організації. Вказана стаття містить фактично 2 підстави для звільнення керівника. Першою підставою є затримка у виплаті заробітної плати. Законом "Про оплату праці" передбачено, що виплата заробітної плати повинна здійснюватися 2 рази на місяць з проміжком, що не перевищує 16 календарних днів. Конкретні строки виплати заробітної плати мають визначатися колективним договором. Керівник може бути звільнений, якщо затримка виплати заробітної плати перевищує 1 місяць стосовно строків, встановлених колективним договором. Керівник може бути звільнений за вказаною підставою незалежно від того, чи компенсувалася працівникам втрата частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Керівник також може бути звільнений у випадку, якщо заробітна плата виплачувалася у розмірі нижчому за встановлений мінімальний розмір заробітної плати. Оскільки Законом "Про оплату праці" передбачено, що у випадку, коли працівникові, який виконує норму праці, нарахована заробітна плата нижча за законодавчо встановлений мінімум, то підприємство проводить доплату до її рівня. Однак якщо працівник не виконував норми праці або допускав брак у роботі чи підприємство простоювало, розмір заробітної плати працівника може бути нижчим за встановлений мінімум. Необхідно зазначити, що керівник підлягатиме звільненню, якщо заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або у розмірі нижчому за мінімальний розмір заробітної плати з його вини.

За даною підставою не може бути звільнений керівник, якщо перед підприємством мають заборгованість державний або місцеві бюджети чи інші підприємства.

ЛЕКЦІЯ №6 Робочий час і час відпочинку

1. Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством

2. Правове регулювання неповного і скороченого робочого часу,надурочних робіт

3. Поняття та види часу відпочинку за трудовим правом

4. Поняття та види відпусток за трудовим законодавством

1.Робочий час – це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень – це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день – це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. КЗпП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору, встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні трудового договору).

Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний – це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім – надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

 Найбільш поширеним видом робочого часу є нормальний робочий час. Це час, визначений законом як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальний робочий час не може перевищувати 40 годин на тиждень. Разом з тим ч. 2 ст. 50 КЗпП передбачає, що при укладенні колективного договору на підприємствах (в установах, організаціях) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для даного підприємства.