3. Міфологія та усна народна творчість як носії найдавніших

історичних уявлень

Зародженню історичних знань у пи­семному вигляді передувала тривала доба усної народної творчості, традиції якої продовжуються до наших днів. Наші прапредки творили міфологічну картину навколишнього світу, шукали у віруваннях відповіді на запитання про похо­дження людського життя, про долю людини. Історіографія має надто мало свідчень щодо характеру, змісту та рівня історич­них уявлень наших пращурів. Тому доводиться звертатися до творів зарубіжних авторів, речових джерел, здобутків ар­хеології, історичних аналогій, гіпотез, припущень, застосову­вати методи ретроспективи та моделювання.

Міфологічна традиція дійшла до нас у дивовижних виробах, фігурах, малюнках на предметах домашнього вжитку, зафік­сована в давньоукраїнських переказах, літописних і літератур­них творах.

Міфологія з грецького перекладається як сукупність міфічних переказів, оповідей, як знання або наука про міфи. Міфи – це різновид усної творчості народу, в якій перева­жають фантастичні або легендарні уявлення про навколишній світ. Кожен народ, у т. ч. й український, витворив свою міфо­логічну систему, яка поряд з багатьма спільними рисами міфів взагалі має немало своєрідних, специфічних особливостей. Дослідники української міфології дійшли висновку про її індоєвропейський характер, що підтверджує концепцію індоєвропейського походження українців. Українська міфо­логія має відносно автономну і завершену систему міфів, міфо­логічних персонажів, історичних уявлень. Вони успадковані і виявляються у народних обрядах, звичаях, віруваннях, у національному фольклорі – казках, приказках, піснях, думах.

Найдавніша писемна фіксація праукраїнських міфів пов’яза­на із зародженням писемності, літописання і за часом відно­ситься до княжої доби української державності.

Міфічне мислення – це особливий вид світовідчуття, специфічне чуттєве уявлення про явища природи і життя. Воно полягає у творенні в уяві іншої реальності, ілюзорної дійсності, що будується на основі правірувань. Його основна форма - це образ, його сутність - це вербалізація речі, руху, дії, згодом - ритуалу. Лише з часом міфи оформлюються в суцільні оповіді, які є розширеними метаформами, сакралізуються, стають священними сказаннями.

Давній праслов’янський міф – це не стільки оповідь про створення світу, як сукупність поглядів, на основі яких пояснювали природні та суспільні явища, здійснювали ритуали та обряди, - тобто своєрідна система уявлень людини про Всесвіт.

За тематичним принципом міфи можна поділити на кілька циклів.

1. Героїчні – найдревніші міфи. Герої в них – космічна категорія і втілюють в собі весь видимий світ. Він є втіленням різних стихій або проходить їх, має зв’язок із небом і підземеллям; є частиною природи, розуміє мову птахів, звірів, риб. Нерідко герой постає божеством чи має божественну природу.

2. Космогонічні – про створення світу, елементів Всесвіту та виникнення життя. Одним з найархаїчніших міфів цієї групи є «Міф про перший вік творіння» із «Записок о Южной Руси» П. Куліша.

3. Антропогонічні та антропологічні – про створення людини та її життя.

4. Тотемічні – про тотемних предків різних племен.

6. Анімістичні – про духів, що наповнюють світовий простір. Сюди відносяться численні оповіді про водяників, лісовиків, домовиків, перелесників, русалок і т. ін.

7.  Календарні – про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі зміною пір року та господарською діяльністю.

8. Культовобіографічі, історичні – про події, випробування та вчинки окремих персонажів (богів, героїв) – об’єктів культів. Серед них – міф про Василіска – Дракона-царя, в якого голова півня (символ сонця, вогню), а тулуб і хвіст – жаби й змії (символ води).

9. Есхатологічні – про кінець світу та потойбіччя.

Знання давньої міфології відкриває нові можливості до розуміння інших жанрів усної народної творчості та фольклору як функціональної системи в цілому.

На основі давньої української міфології (великою складовою частиною якої є демонологія) виникло безліч повір’їв, які побутують у багатьох варіантах і мають свої особливості та відмінності на різних територіях. Повір’я – пласт народної творчості, в якому відобразились народний світогляд, язичницькі релігійні вірування, міфологічні демонологічні уявлення та погляди, табу.