5. Києво-Могилянська академія – потужний осередок розвитку історичних знань

Козацько-гетьманська держава дала могутній по­штовх суспільно-політичному, господарському і культурному життю українського суспільства, розвитку національної істо­ричної думки. Її потужним осередком стала Києво-Могилян­ська академія – провідний центр просвітництва в Україні. Створена в результаті злиття Лаврської школи з Братською (1632 р.), вона набула обличчя університету європейського типу, хоча юридично назву академії отримала 1701 р. як Київ­ська академія. Фактично у її стінах вперше почала викладатися історія як окремий навчальний предмет. Тут були започат­ковані наукові основи української філософії, літератури, мови. Чимало випускників Академії стали відомими істориками, літераторами, носіями ідей просвітництва, гуманізму, бароко­вого мислення.

Пріоритетне місце історії в навчальному процесі та наукових пошуках Академії значною мірою зумовлювалось подвижницькою діяльністю її покровителя Петра Могили та його послідовників. Він – один з перших українських мислителів нового часу, хто пробудив інтерес молоді до історії України, утверджував культ освіти і знань. В Академії навчалося в межах 500-1200 молодих спудеїв. Саме для них П.Могила написав унікальний посібник «Анфологіон». До викладання філософії та історії були залучені І.Гізель, Д.Ростовський (Туптало), В.Ясинський, Ф.Прокопович, С.Яворський, І.Кониський та ін. Академія мала філіали у Вінниці, Кремінці, Гощі, а за її зразком колегіуми були згодом створені в Чернігові, Харкові, Переяславі.

Про роль Києво-Могилянської академії в розвитку історич­них знань і формуванні історичної свідомості можна говорити у двох аспектах: а) через аналіз творчого доробку її професор­сько-викладацького складу; б) через огляд здобутків найвідоміших випускників академії.

Широким світоглядом і високим інтелектом вражав спудеїв Академії Інокентій Гізель (1600-1683), унікально поєднуючи наукову роботу з посадою ректора Академії, вихованцем якої був, професора історії, а з часом і архімандрита Києво-Пе­черського монастиря та управителя Лаврської друкарні. Він причетний до редагування і видання «Києво-Печерського Патерика» (1661), який вважається першим підручником з української історії. І. Гізеля розглядають як імовірного автора чи редактора «Синопсиса» (1674). Значне місце історії відводи­лось у його лекціях з філософії та психології, в церковних тво­рах. Він вдавався до історичного обґрунтування ролі і прав Київської митрополії, спирався на історичний ґрунт у полеміці проти унії та єзуїтів.

Філософському осмисленню історичного минулого і сучас­ності присвячені деякі твори Стефана Яворського (1658-1722) – вихідця з Галичини, професора, префекта Академії, а згодом московського митрополита. Його лекційний курс «Філософ­ські змагання...» мав важливе значення для філософії історії, оскільки в ньому, з одного боку, обґрунтовувалася теорія суспільного розвитку, його чотири ступені: народження, ріст, зміна якості, загибель, а з другого боку, розглядалися теоре­тичні проблеми пізнання.

Оригінальну систему філософських поглядів на історію та історичний процес опрацював Феофан Прокопович (1677-1736) – уродженець Києва, вихованець Києво-Могилянської академії, а згодом її ректор, учасник реформ Петра І у церковній сфері та освіті, створення Петербурзької академії наук. Ф. Прокопович – ав­тор ряду навчальних посібників, творів на історичну тематику, в т. ч. світської трагікомедії «Володимир». Історичну спрямованість мають поетичні твори Ф.Прокоповича «Похвала Борисфену», «Опис Києва», ода «Епінікіон», присвячена Полтавській битві, вірні «Каяття запорожця» та ін. Автор возвеличував Київ, називав його «другим Єрусалимом». Особливий інтерес становить його праця «Про метод писан­ня історії», у якій закони розвитку природи поширювалися на історичний процес.

Становлення Києво-Могилянської академії було співзвуч­ним новій, козацько-гетьманській добі української історії, вона стала визначним освітнім осередком, головним центром розвитку науки, в т.ч. історико-філософської. З Академією пов’язане статуювання історії як навчального предмета в національній вищій школі, створення української школи підготовки професійних істориків.