6. «Історичне письменство» в історіографії історії України хvііі – початку хіх ст.

Історичне письменство, або “дієписання”, “побутописання”, як заведено було говорити в XVIII ст. про історію, на українському грунті залишалося досить різноманітним, поєднувало в собі тра­диційні та нові форми історіописання: 1) козацькі літописи та 2) перші наукові розвідки. Кожний з цих жанрів історіописання, зазнавши певної еволюції, відповідав у цілому стану та цілям історичного пізнання свого часу.

1) На початку XVIII ст. найбільш поши­реним був такий жанр історіописання, як козацькі літописи Самовидця, Г.Граб’янки, С.Величка, Я.Лизогуба.

2) Перші наукові розвідки з історії України.

На відміну від історичних повістей та сказань перші наукові розвідки з української історії не претен­дували на повний обсяг. Вони присвячувалися конкретним проблемам і спиралися на критичне ставлення до джерел.

На сьогодні відомі такі розвідки:

1) “История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися и откуда свое происхождение имеют и в каком состоянии ныне находятца” (1740 р.) росій­ського офіцера, князя С.Мишецького.

2) “О начале и происхожденни козаков” та “Известия о козаках запорожских” (1760 р.) Г.Міллера.

3) “Краткие политические и исторические известия о Малой России с приобщением украинских трактатов и известий о почтах, також списка духовных и светских тамо находящихся ныне чинов, числе народа и прочая” (1773 р.) та “Краткую летопись Малыя России с 1505 по 1776 год с из’явлением настоящего образа тамошнего правлення и с приобщением списка прежде бывших гетманов, генеральних старшин, полковников и иерархов; та­кож землеописания с показанием городов, рек, монастырей, церквей, числа людей, известий о почтах и других нужных сведений” (1777 р.) В.Рубана.

4) “История малороссийская или повествование о козаках” (1778 р.), “История или повествование о Донских козаках, собранная и составленная чрез труды инж.-ген.-майора и кавалера Александра Ригельмана 1778 года” (1778 р.), “Летописное повествование о Малой России и ее народа и козаках вообще... собрано и составлено чрез труды инженер генерал-майора и кавалера Олександра Ригельмана 1785-8 года” (за життя не була видана, була видана О.Бодянським у 1848 р.) О.Рігельмана.

7. Зародження антикварної історіографії та археографічної діяльності в Україні

Антикварна діяльність як напрям в ук­раїнській історіографії виникла у другій половині XVІІІ ст. На відміну від історичного письменства, яке було зосереджене на висвітленні політичної, військової та дипломатичної історії, антикварний рух в умовах остаточної дезінтеграції тради­ційного українського суспільства, перетворення України на культурну про­вінцію у другій половині XVIII ст. був своєрідним засобом зберігання та транс­ляції споминів про недавнє минуле, рештків ще живого старосвітського побу­ту місцевого панства, а також звичаїв та фольклорних скарбів українського наро­ду. Діяльність українських антикваріїв -своєрідна “культурна реакція” на процес поглинання рештків української авто­номії російською імперською машиною. Антикварій - це збирач старожитностей, історичних документів, книг, матеріалів рідної історії. Антикварна діяльність була досить різноманітною і передбачала збирання, опис, коментування, вивчення матеріалів з минулого громадського уст­рою і старосвітського побуту колишньої Гетьманщини.

З усіх форм антикварної діяльності найбільш поширеною була збиральницька робота. Риси та особливості старосвіт­ського побуту українського панства фіксувалися в родинних записках, що­денниках, діаріушах, кронічках, мате­ріалах наукових експедицій, у записках чужинців та описах подорожей терена­ми України.

І. Мемуарна традиція сягала своїм ко­рінням до пам’яток ХVІ - ХVІІ ст., як-от: Щоденник Федора Євлашевського, записки київського війта Балики-Божка, Діаріуш Афанасія Филиповича. У XVIII ст. мемуаристика набуває антикварного характеру. Перші мемуа­ри XVIII ст. явилися серед освіченої верхівки української старшини. До них відносяться наступні пам’ятки:

1) Щоденник Миколи Ханенка 1719 р.;

2) Щоденник “Дневные записки малороссийского подскарбия генерально­го Якова Марковича” 1717-1767 рр.

3) Щоденник Петра Апостола 1736-1757 рр.

ІІ. Важливим джерелом вивчення адміністративного устрою Гетьманщини були діаріуші або журнали (поденні записки), які укладалися в Генеральній військовій канцелярії за часів І.Ско­ропадського і Д.Апостола. Це були відомості офіційного характе­ру, що велися старшим канцеляристом за особистим дорученням гетьмана. Найбільш відомі:

1) “Диариуш, или журнал, то есть повседневная записка случающихся при дворе ясновельмож­ного, его милости пана Иоанна Скоропадского, войск всепресветлейшего его имп. вел. запорожских обоих сторон Днепра гетмана, оказий и церемоний, також и в Канцелярии Войсковой отправуемых дел, начавшийся в 1722 году и оконченный в том же году Войсковой Канцелярии старшим Канцеляристом Николаем Ханенком” (надрукований О.Бодянським в 1858 р.);

2) Діаріуш 1722-1723 рр., укладений канцеляристами П.Борзаковським та Ладинським (виданий О.Лазаревським у 1896 р.);

3) Діаріуш, присвячений перебуванню гетьмана Д.Апостола в Москві в 1728 р. (видав М.Судієнко в 1853 р.).

ІІІ. Накопиченню матеріалів щодо вивчення господарчої діяльності, побуту і звичаїв українського народу сприяли наукові експедиції в Україну, влаштовані за ініціативою Петербурзь­кої Академії наук. Наприкінці 1760 р. Академія наук організувала Велику ака­демічну експедицію, до планів якої входило обстеження украї­нських земель, особливо Новоросії. Очолював експедицію відомий дослідник, академік Іоганн Антін Гільденшдедт (1745 – 1781 рр.). Після обстеження південних провінцій Росії та Кавказу експедиція у 1774 р. прибула до України. Це була перша наукова експедиція в українські землі. Учасники її розташувалися у Кременчуці, звідки подорожували по навко­лишнім місцям, обстежуючи Новоросію і Слобожанщину.

Доробком експедиції І.Гільденштедта були багаті етно­графічні матеріали щодо характеру господарчої діяльності меш­канців краю (обробка ґрунту, збирання врожаю, хліборобські знаряддя, скотарство, садівництво, рибальство, пасічництво), їхніх звичаїв та побуту (страви, оселі, духовна культура, знан­ня). Щоденник експедиції І.Гільденштедта був виданий німецькою мовою після смерті автора П.Палласом. До речі, це видання знаходилось у бібліо­теці Я.Марковича - автора “Записок о Малороссии”.

Експедиція І.Гільденштедта являла собою взірець наукового обстеження українських земель і мала послідовників в акаде­мічних колах. У 1781-1782 рр. Україною подорожував природознавець, член Петербурзької Академії наук Василь Зуєв, який видав свої спостереження у книзі “Путешественные записи от Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 гг.” (1787), йому також належить стаття “О бывших промыслах запорожских козаков, а найпаче рыбном”, що містить дані про промисли і побут Запо­рожців, здобуті автором під час його перебування на Запорожжі.

ІV. Дані про побут та громадський устрій України поповнювали описи подорожей, записки мандрівників, більшість з яких була видана на початку XIX ст. Йдеться про “Путешествие в Малороссию” (М., 1804), “Другое путешествие в Малороссию П.Шаликова” (М., 1804), “Досуги Крымского судьи или второе путе­шествие в Тавриду Павла Сумарокова” (СПб., 1803-1805), “Поверхностные замечания по дороге от Москвы до Малороссии” (М., 1806, Ч.1-3).

V. Антикварний напрям репрезентують і так звані топографічні описи - праці, присвячені статистичному опису губерній, намісництв, міст, повітів, єпархій, монастирів, сіл, містечок, хуторів різних регіонів, що входили до складу Російської імперії. Під статистикою у XVIII ст. розуміли вчення про державний і церковний устрій, адміністративне правління, міжнародні відносини, відомості про економіку, географію, культуру. У широкому розумінні статистика - це державознавство, галузь знання, де державознавство тісно поєднується з гео­графією. Звичайно, що ініціаторами укладення топографічних описів виступали урядова, місцева адміністрація, академічні установи та окремі вчені.

У 1737 р. В.Татищев склав анкету для докладного вивчення історії та географії Росії. Г.Міллер також підготував спеціальні програми-анкети для збирання етнографічних, статистичних та історичних матеріалів. Анкета, укладена М.Ломоносовим, передбачала збирання матеріалів з історії рідного краю. Його анкета 1760 р. містила 30 пунктів і була розіслана для опрацю­вання по всіх губерніях. Анкета передбачала фіксацію археологічних та історичних даних, копіювання історичних пам’яток, літописів, документів.

У 1777 р. віце-президент Петербур­зької Академії наук Сергій Домашнєв звернувся до членів Академії з пропозицією укласти і надрукувати загальний історично-географічннй та фізико-економічний опис Росії. Наукові експедиції, організовані Академією протягом 1760-1770 рр., незважаючи на певну цінність, були неповні. З цієї нагоди при Академії був утворений Топографічний комітет, до складу якого увійшли провідні вчені, академіки П.Паллас, С.Румовський, І.Лепьохін, І.Гільденштедт, ад’юнкти П.Іноземцев, І.Георгі. Певний вплив діяльність Топографічного комітету мала на стан українознавства. У другій половині XVIII ст. виникло чи­мало топографічних описів українських губерній та намісництв, з’явилася перша наукова програма загального топографічного опису України.

Автором програми всебічного опису України-“Малоросії” був Федір Туманський. Його інновацією було те, що він вперше запропону­вав роздільне вивчення міст та сіл. Програма Ф.Туманського закладала підвалини наукового ви­вчення краєзнавства та етнографії України. Принципи її вико­ристовувались у практиці топографічного опису Чернігівсько­го та Новгород-Сіверського намісництв. Під впли­вом Програми Ф.Туманського з’явилися на світ топографічні описи Д.Пащенка (1781) та О. Шафонського (1786).

VІ. Важливою складовою антикварної діяльності поряд із збиранням та вивченням матеріалів історії, статистики, географії України була видавнича діяльність. Активну видавничу діяльність розпочав В.Рубан, член Вільного економічного товариства, директор катеринославсь­ких училищ. У 1771 р. разом з Михайлом Муравйовим він видавав часопис “Трудолюбивый муравей”, а в 1772-1773 рр. - збірник “Старина и новизна”. В цих виданнях публікувались історичні розвідки та статті. Видавав В.Рубан також “Любопытный месяцеслов” у двох столицях на 1775, 1776, 1778 й 1780 рр., де вміщено чимало статей, присвячених історії, географії та статистиці України.

З ім’ям В.Рубана пов’язана публікація спеціальних праць з української історії та статистики, записок мандрівників:

1) “Краткие географические, исторические и политические известия о Малой России с приобщением украинских трактатов и известий о почтах, также списка духовних и светских тамо находящихся ныне чинов, числе народа и проч. издал В. Рубан” (СПб., 1883);

2) “Крат­ная летопись Малыя России, с 1506 по 1776 год, с изъявлением настоящего тамошнего правлення, и с приобщением списка преж­де бывших гетманов, генеральных старшин, полковников и иерархов”, 1777, - це “невеличка історична компіляція з доповненнями Безбородька”;

3) “Землеописание с показанием города, рек, монастырей, церквей, числа людей, известий о почтах, и других нужных сведеннй, издал В.Рубан» (СПб., 1777) являло собою, за сло­вами М.Грушевського “географію та статистику Гетьманщини за переписом 1764 р.”;

4) “Путешествие ко святым местам В.Григо­ровича-Барского” (СПб., 1778).

Видавничою діяльністю займався і Ф.Туманський. У 1786-1787 рр. він видавав “Зеркало света” та “Лекарство от скуки и забот”. Найбільш відомий його проект - це видання одного з пер­ших часописів історичного профілю “Российский магазин” з ве­ресня 1792 по березень 1794 р. На сторінках цього журналу до­волі систематично друкувалися джерела та документи з україн­ської історії:

1) “Выписка из записки 1748 г. о происходившем в бывшей Сечи Запорожской при выборе в кошевые атаманы, войсковые судьи, писари, асаулы, також в разные места - в полков­ники, что обыкновенно бывало в новый год” (1792);

2) Білоцеркі­вський маніфест Богдана Хмельницького (1793);

3) “Летописец Малыя России” (1793);

4) Літопис Г.Граб’янки без імені автора і з невеличким словничком історичних реалій, який М.Грушевський вважав попередником більш докладної праці, започаткова­ної В.Ломиковським (Словаря малорусской старины).

У цілому видавнича практика українських інтелектуалів, яка поступово перетворювалася на спеціальну сферу діяльності, відіграла важливу роль в ідейному забезпеченні культурно-національного відродження в Україні в кінці XVIII - початку XIX ст.