11.2. Технологія організації і проведення соціологічного дослідження

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов’язаних етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію – анкети, бланка інтерв’ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається він за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Кожне соціологічне дослідження починається з із з’ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат, пов’язаних з ними, з’ясування фінансових, матеріально-технічних аспектів справи. Після цього настає безпосередня дослідницька робота, початок якої пов’язаний зі створенням програми.

Програма соціологічного дослідження – є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище процес, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки та аналізу інформації).

Оскільки програма визначає стратегію майбутнього дослідження, то вона надає досліднику змогу заздалегідь побачити дослідження в цілому, спрогнозувати його результативність. Вона виконує методологічну, методичну, організаційну функції. Їх реалізація впливає на структуру програми, яка складається з методологічної та методичної частин.

Методологічна частина програми включає такі компоненти:

– формулювання та обґрунтування проблеми;

– розробка мети і завдань дослідження;

– визначення об’єкта і предмета дослідження;

– системний аналіз об’єкта дослідження;

– формулювання робочих гіпотез дослідження;

– інтерпретація та операціоналізація основних понять дослідження.

Методична частина програми передбачає:

– розробку стратегічного плану дослідження;

– визначення досліджуваної сукупності, розробка вибірки дослідження;

– вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент);

– обґрунтування логіки аналізу та інтерпретація зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм;

– описання схеми аналізу отриманих даних.

Початок створення програми полягає в окресленні проблеми дослідження, визначення предмета і мети дослідження. Предметом соціологічного дослідження завжди є реальні життєві протиріччя, які складають проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, оперативна, науково обґрунтована інформацію.

Соціальна проблема – це суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп. Соціологія використовує різноманітні підходи до визначення типу соціальної проблеми, беручи за основу мету дослідження, носія проблеми, масштаби її поширення, час дії.

Відповідно до мети виокремлюють гносеологічні (спричинені нестачею інформації про стан, тенденції функціонування соціального об’єкта) і предметні (це протиріччя, зумовлені соціальних спільнот, інститутів, які дестабілізують їхню життєдіяльність і стимулюють до активних дій) проблеми.

За носіями виділяють такі види соціальних проблем: проблеми окремих соціальних груп (соціально-демографічних, національних, професійних, політичних та інших), проблеми соціальних інститутів, конкретних виробничих підприємств, державних закладів та установ, закладів освіти, організацій тощо.

Згідно з масштабами поширеності соціальні проблеми можуть бути державними, регіональними, локальними, відповідно до часу дії – нетривалими і довготривалими.

Для того, щоб сформулювати соціальну проблему, необхідно:

– на підставі аналізу документів замовника скласти уявлення про реальну проблемну ситуацію;

– провести розмову з керівниками і працівниками організації замовника, з метою отримання додаткової інформації щодо проблемної ситуації;

– проаналізувати наукову літературу, статистичні матеріали, дані інших досліджень (соціологічних, економічних, політологічних тощо) для остаточного завершення інформаційного пошуку.

Необхідно розрізняти проблеми соціальні й наукові. Соціальна проблема – це життєве протиріччя, яке потребує вирішення. Неможливість вирішення соціальної проблеми існуючими засобами і методами змушує вдатися до наукового пізнання. Наукова проблема повинна більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію. З’ясування власне наукової проблеми дає змогу зафіксувати, з одного боку, наявність соціальної проблеми, а з іншого – відсутність або застарілість шляхів, способів її вирішення.

Об’єкт соціологічного дослідження – те, на що спрямований процес пізнання (індивіди, соціальні інститути, їх діяльність, умови цієї діяльності, соціальні явища і процеси тощо). Він існує в соціальній реальності незалежно від дослідника.

Предмет соціологічного дослідження – найбільш значимі з теоретичної або практичної точки зору певні особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити. Він має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження.

У реальному соціологічному дослідженні визначення проблеми, об’єкта і предмета іноді зумовлює певні складнощі. Тому програма дослідження обов’язково передбачає системний аналіз об’єкта, основною метою якого є побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об’єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Такий аналіз об’єкта дослідження дає змогу: 1) зафіксувати його складові зовнішні та внутрішні зв’язки; 2) описати механізм його функціонування і розвитку; 3) встановити головні і другорядні чинники, що визначають цей механізм; 4) конкретизувати проблемну ситуацію; 5) з'ясувати предмет дослідження; 6) визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження; 7) розробити робочі гіпотези; 8) виокремити категорії та одиниці аналізу.

Мета і завдання соціологічного дослідження. Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядкує різноманітні дослідницькі процедури. Оскільки мета дослідження має узагальнений вигляд, для її досягнення треба розробити завдання.

Завдання соціологічного дослідження – це логічно сформульовані настанови, вказівки, що конкретизують поставлену мету, яких забезпечить її реалізацію. Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні, (передбачають пошук відповідей на головне запитання, безпосередньо пов’язане з розв'язанням поставленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирішення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми) і додаткові (можуть бути логічно не зв’язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад, методичних).

Поняття вибірки. У практиці емпіричних соціологічних досліджень, якщо об’єкт дослідження кількісно не дуже великий (не перевищує 300–500 одиниць) можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши всіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

Але соціологія найчастіше має справу з великими масивами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об’єктом досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч людей, що мешкають у регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти тощо. Зрозуміло, що суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані підчас перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу, теорія якого ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод – це науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини. Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як “генеральна сукупність”, “вибіркова сукупність”, “одиниця відбору”, “одиниця спостереження”,” репрезентативність”, “помилка репрезентативності” тощо.

Генеральна сукупність – обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження. Вибіркова сукупність – певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності, яка виступає макромоделлю генеральної сукупності. Її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.

Одиниця відбору – елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки (поселення, підприємства, різноманітні спільноти).Одиниці спостереження – елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню (окремі індивіди, соціальні групи).

Для побудови вибірки конкретного соціологічного дослідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна переносити на генеральну сукупність). Визначення якості вибірки означає оцінку її на предмет репрезентативності щодо всього об’єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки – властивість вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Зрозуміло, що вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.

Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності. Чим більша величина цих відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження – врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Перед тим, як обрати тип вибірки, що застосовуватиметься у дослідженні, визначаються щодо методу (імовірнісний або цілеспрямований) відбору одиниць аналізу.

Імовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згідно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупності. Він покладений в основу таких типів вибірки, як випадкова та механічна.

Випадкова вибірка є досить поширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад, працівники підприємства фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, яка передбачає, що всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибірка Стратифікаційна (районована) вибірка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними критеріями, які з одного боку повинні справляти вплив на досліджуване явище, з другого, одиниці сукупності повинні істотно різнитися.

“Гніздова” вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження беруть групи, колективи, при гніздовій вибірці генеральну сукупність розбивають на однотипні групи (“гнізда”), в середині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Серійну вибірку використовують, маючи змогу розбити генеральну сукупність на однорідні частини (серії) за певними ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об’єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елементів у ній) відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності.

Поряд з імовірнісним підходом до побудови вибірки використовують цілеспрямований підхід, який не передбачає використання правил теорії ймовірності. Він складає основу квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до початку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найважливіші пропорції генеральної сукупності, а на підставі цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інформацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують показники за статтю, віком, освітою, типом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитування читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод "снігової кулі". Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських організацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо кожен з них погодиться повідомити додатково про своїх знайомих, які належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кількості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка формується поступова, як "снігова куля".