В) Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціологічної інформації

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його перевагою перед іншими соціологічними методами є його синхронність з досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі (“саме те”, “саме тут”, “саме зараз”). За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей, статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті.

Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах – на виробництві ( реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, відносини робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, що викладається, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності – зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо), дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо).

Загалом соціологічне дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій самій послідовності як й інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення і розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежать від особливостей досліджуваної проблеми та самого методу спостереження. Плануючи використання цього методу звертають увагу на його сутнісні характеристики, які одночасно є його перевагами, оскільки спостереження:

1. Наводить характеристику об’єкта спостереження – кількість осіб, що беруть участь у досліджуваній ситуації, соціально-демографічна структура групи, особливості стосунків, розподіл у ній тощо.

2. Описує місце проведення спостереження, типову поведінку членів групи, а також відхилення у неї.

3. Встановлює мету діяльності групи, а також співвідношення загальної мети з цілями учасників групи.

4. Описує соціально-психологічний клімат у групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників.

4. Встановлює частоту і тривалість елементів досліджуваної ситуації, їх повторюваність, унікальність, типовість і на цій підставі складає висновки щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, яка підлягає дослідженню.

Водночас спостереженню властиві певні об’єктивні і суб’єктивні недоліки. До об’єктивних недоліків спостереження належать обмеженість, локальність висновків відносно досліджуваної соціальної ситуації, що ускладнює узагальнення отриманих даних, поширення їх на великі масиви. Нерідко буває складно, а то й неможливо повторно зареєструвати один й той самий соціальний об’єкт, оскільки на нього весь час впливають різноманітні соціальні чинники, які змінюють його, додають йому інших ознак. Група суб’єктивних недоліків зумовлена тісним зв’язком спостерігача з об’єктами спостереження, оскільки він спостерігає факти, події, явища і процеси, притаманні суспільству, до якого належить сам. Крім того, спостерігач має певний світогляд, соціальний статус, інтереси, що накладає відбиток на сприйняття, розуміння, оцінку спостережуваних явищ, процесів дійсності і відповідно на його висновки щодо побаченого. Певну роль відіграє емоційність, попередні установки спостерігача щодо досліджуваної ситуації. Зниження об'єктивності інформації можливе, якщо об’єкти дослідження, знаючи, що за ними ведеться спостереження, істотно змінюють характер своїх дій поводяться за незвичним, штучним сценарієм. На результати спостереження впливають і настрій, здоров’я спостерігача, інші ситуативні чинники, які дуже важко передбачити і врахувати.

Види спостереження класифікують, спираючись на різні підстави:

За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі значимі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.

Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів: магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Таким є спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на достатній відстані від об’єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого – описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу у студентській групі. За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його “своїм” і відповідно до нього ставляться. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших – коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він спостерігає. На виробництві він може виступати в ролі практиканта чи стажера, а, спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями, – в ролі звичайного учасника. В інших випадках дослідник, не приховуючи своєї ролі, за згодою колективу спостерігає його життя протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Незважаючи на форму, включене спостереження завжди мусить бути морально обґрунтованим. Не можна спостерігати за фактами, подіями, явищами, які люди спеціально приховують від сторонніх. Необхідно також уникнути оприлюднення здобутої у спостереженні інформації.

За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад два рази на тиждень – у понеділок і середу. Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося.

За метою, характером об’єкта спостереження поділяють на монографічні і пошукові. Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов’язаних соціальних явищ. Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження. Цікавою формою спостереження є самоспостереження, яке здійснює сам об’єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Воно є цінним методом, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

г) Соціологічний експеримент: поняття, види етапи проведення

Експеримент (від лат. еxperimentum – проба, досвід) – загальнонауковий метод отримання нових знань в умовах, що контролюються і управляються. Соціологічний експеримент спирається на певну гіпотетичну модель досліджуваного явища, яка описується системою перемінних. Останні поділяють на незалежні перемінні – ті, що вводить й контролює експериментатор й залежні, які змінюються під впливом незалежних перемінних. Соціологічний експеримент й полягає в тому, щоб перевірити, наскільки співпадає цей вплив та й його наслідки з гіпотезою дослідника. Соціологічний експеримент – це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльності та поведінки соціального об'єкта (індивід, група, спільнота) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, що суворо контролюються експериментатором.

Особливостями соціологічного експерименту є наступне: він завжди передбачає певне втручання експериментатора у перебіг здійснюваного ним експерименту; надає конкретну відповідь на питання, що цікавлять дослідника, особливо щодо причинно-наслідкових зв'язків досліджуваного явища, процесу тощо; дає можливість перевірити дослідницькі гіпотези; має чітко виражений прикладний аспект, оскільки дає цінну інформацію для прийняття управлінських рішень різного рівня.

Розрізняють наступні види соціологічних експериментів:

За способом проведення – натурний і уявний. У натурному експерименті

незалежна перемінна є природною й проявляється поза дії експерементатора. Використання його у соціології обмежено природою соціальних об'єктів, якими є люди, тому втручання експериментатора повинно бути мінімальним. Більшість соціологічних натурних експериментів проводяться у малих групах. Уявний експеримент, в якому реальна дослідна ситуація створюється за допомогою уявної моделі, є більш поширеним. Він присутній у кожному соціологічному дослідженні, де застосовуються методи статистичного аналізу. Важливе місце він займає при моделюванні соціальних процесів на комп'ютері. Уявний експеримент дозволяє більш точно визначити стратегію натурного експерименту.

За специфікою поставленого завдання – науково-дослідні та прикладні. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру, а в ході практичного – отримується інформація з метою розробки практичних рекомендацій або корекції управлінських рішень в тій чи іншій галузі.

За характером експериментальної ситуації – польові і лабораторні.

У першому випадку експериментальна група перебуває у природних умовах свого звичного функціонування, у другому експериментальна група сформована штучно.

За раціональною послідовністю доведення дослідницьких гіпотез – лінейні і паралельні. За лінейного експерименту аналізу піддається одна і та ж група, яка одночасно виступає як контрольна (досліджується її первинний стан, фіксуються всі характеристики об'єкта) і як експериментальна (досліджується ті ж характеристики після зміни умов функціонування). Паралельний експеримент передбачає створення двох груп, які є ідентичними за всіма характеристиками. В ході цього експерименту одна група – експериментальна – є об'єктом впливу (змінюються умови функціонування або певні характеристики), інша – контрольна – функціонує в умовах, що протягом експерименту лишаються незмінними. Доказ гіпотез при такому експерименті опирається на порівняння стану цих груп, у ході якого зрівнюються їх характеристики і робиться висновок про причини, напрямок і величину змін, які мали місце у ході експерименту.

Підготовка та проведення експерименту передбачає проведення декількох послідовних, логічно взаємопов'язаних етапів: 1) визначення проблемної ситуації, яку передбачено дослідити за допомогою соціологічного експерименту; 2) визначення мети, об'єкту і предмету експерименту; 3) визначення завдань і формулювання дослідницьких гіпотез; 4) вибір індикаторів та способу контролю протікання експерименту; 4) визначення об'єкта (групи) для експерименту; 5) фіксація всіх досліджуваних характеристик об'єкта; 6) визначення умов експерименту та створення експериментальної ситуації; 7) проведення замірів стану об'єкта за його контрольними характеристиками у відповідності з запланованим видом експерименту; 8) аналіз отриманих результатів, визначення напряму, величини та усталеності зміни характеристик, які підлягали дослідженню.

Найбільш відомим у соціології експериментом є так званий Хоторнський експеримент, який проводився у 20-30 рр. минулого століття професором індустріальної соціології Е.Мейо на підприємствах електротехнічної компанії “Вестерн електрик”. Цей експеримент охопив близько 20 тис. працівників і показав, що: 1) не існує механічної залежності між однією перемінною в умовах праці (освітлення, режим праці, система оплати тощо) і продуктивністю праці; 2) на зростання продуктивності праці суттєво впливають такі фактори як “групова атмосфера”, міжособистісне спілкування, суб'єктивне ставлення працівників до праці, ідентифікація інтересів працівників з інтересами компанії, наявність відносин поваги, симпатії між найманими працівниками та керівниками компанії; 3) існують приховані (латентні) чинники (неформальні норми, правилам і вимоги працівників), що дуже впливають на продуктивність праці. Концептуальне осмислення проведеного експерименту дозволило Е.Мейо дійти висновку, що вирішальне значення для підвищення продуктивності праці й формування стосунків у трудових структурах мали не тільки матеріальні, як то вважалося до проведення експерименту, а соціальні та психологічні чинники.