12.4. Напрями соціоінженерної діяльності

Поступово, з розвитком соціальної інженерії в ній відбувається розподіл праці. Це доводиться враховувати при визначенні основних напрямів спеціалізації фахівців по соціальній інженерії. В рамках соціоінженерної діяльності можна виділити умовно чотири напрями:

1. Соціоінженерний аналіз соціальних систем (проведення соціоінженерних досліджень

2. Проектно-конструкторський напрям.

3. Організаційно-технологічний напрям.

4. Консультативно-управлінська діяльність.

Розглянемо запропоновані напрями соціоінженерної діяльності детальніше. Соціоінженерний аналіз соціальних систем слід розглядати як особливий різновид прикладних соціальних (соціологічних) досліджень. Як і інші прикладні дослідження, вони направлені на рішення практичних соціальних проблем і в першу чергу, проблем управління. Тому інженерні дослідження характеризуються більшою мірою прагматичною (праксеологічною) орієнтацією. В процесі досліджень поняття соціологічної науки перекладаються мовою рішень, нормативів, розпоряджень, що регламентують поведінку людей по цілеспрямованій зміні соціальних об'єктів. Прикладом соціоінженерних досліджень є діагностичні, проективні і інноваційні дослідження соціальних систем, об'єктів. Соціоінженерний аналіз слід розглядати і як один з напрямів спеціалізації у області соціальної інженерії. Фахівець, що одержав інженерно-дослідницьку підготовку, може працювати в різних організаціях і фірмах як аналітик, діагност, експерт з соціальних (соціологічним) питань. Цьому відповідає кваліфікація соціального інженера-дослідника, тобто інженера, орієнтованого на вивчення соціальних об'єктів і систем з погляду можливостей їх створення і перетворення в заданому напрямі.

Призначення другого напряму (інженерно-конструкторська (інженерно-проектувальна) діяльність) спеціалізації соціальних інженерів полягає в створенні якісно нових або зміні вже існуючих соціальних об'єктів і систем. З погляду змісту соціоінженерне проектування є науково-практичною діяльністю, пов'язаною з побудовою нових соціальних об'єктів або їх станів. Якщо говорити про формальні цілі і задачі, то ця діяльність включає розробку не тільки самих проектів розвитку соціальних систем, але і засобів їх практичної реалізації (соціальних технологій). Соціальне проектування (і конструювання як різновид соціоінженерної діяльності) безпосередньо включене в систему управління. Воно здійснюється в основному на стадії підготовки управлінських рішень і виступає у формі соціальних проектів, програм, планів і технологій. Розробка соціальних проектів і технологій їх реалізації пред'являє достатньо високі вимоги до професійних якостей конструкторів і проектувальників. По своєму інтелектуальному змісту інженерно-конструкторська діяльність близька до наукової творчості. Інженер-конструктор повинен володіти багатою творчою уявою і фантазією, гнучкістю і варіативністю мислення, розвиненим естетичним смаком, схильністю до новаторства.

Організаційно-технологічна діяльність охоплює собою процес реалізації соціальних проектів і технологій, а також упровадження соціальних новин. Фахівців, що працюють в цій сфері, найчастіше називають соціальними технологами. Між соціальними конструкторами (проектувальниками) і соціальними технологами існує чітке розділення функцій. Перші створюють соціальні проекти і технології і, отже, готують методичні засоби, пов'язані з їх реалізацією, другі – організовують і забезпечують процес їх упровадження. Соціальні технологи можуть брати участь в створенні соціальних технологій і виробленні практичних рекомендацій по їх упровадженню. Проте їх головна задача – так би мовити, "вдихнути життя" в соціальні проекти, реалізувати їх на практиці.

Соціальні технологи – найчисленніший загін фахівців, що працюють в соціальній інженерії. До недавнього часу до них відносилися багато заводських (промислових) соціологів і психологів, що використовують в своїй практичній діяльності засоби і методи соціальної інженерії. Соціоінженерною діяльністю займалися і фахівці кадрових служб і підрозділів організацій (відомств). В умовах посилення економічної кризи в нашій країні значна частина цих фахівців перейшла в інші галузі народного господарства і перш за все – в комерційні структури, навчальні заклади і інші організації. Проте не викликає сумніву той факт, що для ефективного розвитку соціальної інженерії в нашій країні потрібні високоосвічені соціальні технологи, що є повноцінними учасниками процесу управління в організації, підприємстві або фірмі, оскільки соціоінженерна діяльність на підприємстві повинна стати складовою частиною системи його функціонального управління разом з економічним і техніко-технологічним регулюванням виробничої діяльності.

Консультативно-управлінська діяльність (управлінське консультування) є най розповсюдженою у нас і за кордоном формою соціоінженерної діяльності. Консультативно-управлінська діяльність передбачає весь комплекс послуг по діагностуванню, проектуванню, плануванню і впровадженню соціальних технологій. Тому вона включає в себе елементи інженерно-дослідної, проектно-конструкторської і організаційно-технологічної діяльності. Послуги консультантів з управління надаються клієнтам на договірних, комерційних засадах. Консультативно-управлінська діяльність має як сильні, так і слабкі сторони з точки зору ефективності послуг, що надаються. Її переваги у зрівнянні з діяльністю внутрішніх спеціалістів і консультантів, що є постійними штатними працівниками організації, виявляється в більшій об'єктивності та неупередженості отриманих оцінок і результатів. До числа обмежень треба віднести недостатні знання щодо досліджуваної організації, що може призвести до неврахування деяких моментів її специфіки, втрати певних факторів.

Соціальний інжиніринг як комплекс, послуг, що надаються на комерційних основах, по дослідженню, проектуванню і обслуговуванню нових соціальних об'єктів признається у всьому світі складовою частиною процесу управління. За якість послуг, що надаються, консультанти по управлінню несуть не меншу відповідальність (фінансову і юридичну), ніж працівники даної організації.

Таким чином, кожний з напрямів соціоінженерної діяльності пов'язаний в тій чи іншій мірі з управлінням соціальними об'єктами або системами. Разом з тим вони характеризуються деякими відмітними особливостями, обумовленими, з одного боку, їх роллю в процесі управління, а, з іншого, – конкретним змістом і специфікою інженерної праці. Таким чином, спеціалізація соціологів у області соціальної інженерії повинна здійснюватися, з нашої точки зору, по чотирьох напрямах: інженерно-дослідницької, проектно-конструкторської, організаційно-технологічної і консультативно-управлінської діяльності. Їм відповідають чотири основні кваліфікації соціального інженера: інженер-дослідник, інженер-конструктор (соціальний конструктор), інженер-технолог (соціальний технолог) і інженер-консультант по управлінню.