- •Методичні вказівки
- •Властивості портландцементів
- •Лабораторна робота 1
- •Лабораторна робота 2
- •Портладцементу у різні терміни тверднення
- •Лабораторна робота 3
- •Лабораторна робота 4
- •Лабораторна робота 5
- •У різНі терміНи тверДнеНня
- •Лабораторна робота 6
- •Лабораторна робота 7
- •Лабораторна робота 8
- •Лабораторна робота 9
- •Лабораторна робота 10
- •Лабораторна робота 11
- •Навчальне видання Методичні вказівки
Лабораторна робота 5
ВПЛИВ ВИДУ І КІЛЬКОСТІ КИСЛИХ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБАВОК У ЦЕМЕНТІ НА ЙОГО ВОДОПОТРЕБу
Мета роботи - експериментально ознайомити студентів із впливом виду і кількості кислих мінеральних добавок у цементі на його водопотребу.
Основні положення. Активні мінеральні добавки характеризуються високорозвиненою поверхнею, що викликає підвищення водопотреби при одержанні цементного тіста нормальної густоти. Особливо велика водопотреба у цементів з мінеральними добавками осадового походження (діатомітом, трепелом, опокою). Підвищена водопотреба пуцоланового цементу є його недоліком. Для одержання на цьому цементі розчинної чи бетонної суміші заданої рухливості необхідно вводити воду у збільшеній кількості, що значно знижує міцність, або при збереженні водоцементного відношення збільшувати витрату цементу і води, що економічно невигідно, а іноді може привести і до погіршення якості бетону (підвищена усадка, тепловиділення й ін.).
У той же час цементи з такими добавками, як трепел, діатоміт, опока, вигідно відрізняються від звичайних портландцементів підвищеною водоутримуючою здатністю. Бетони і розчини на таких цементах при приготуванні і транспортуванні менше розшаровуються, легше обробляються і дають невелику усадку при тужавінні.
Прилади і матеріали: кульовий млин, чаша для затворювання з лопаткою, прилад Віка, конічний пластометр, технічні ваги з наважками масою до 1 кг.
Хід роботи.
Для виконання роботи беруть портландцемент, що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46-96 (продукт спільного помелу клінкера і гіпсу), а також активні мінеральні добавки осадового походження (трепел, діатоміт й ін.) і штучні (доменний гранульований шлак, цемянка й ін.).
До початку роботи добавки подрібнюють у кульовому млині і готують дві серії в'яжучих на основі природних і штучних гідравлічних добавок. Добавки кожного виду вводять у кількості 10, 20, 30 і 40% від маси цементу. Ретельне змішування добавки і цементу роблять або в кульовому млині, або вручну. Від кожної серії беруть чотири наважки масою по 400 г кожна і за допомогою приладу Віка визначають водопотребу для одержання тіста нормальної густоти. В якості контрольної приймається водопотреба цементу без добавки.
Пластична міцність для кожного складу визначається за допомогою конічного пластометра за методикою, викладеною у лабораторній роботі 1.
Отримані дані заносять у табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Склад в’яжучої речовини |
Нормальна густота |
Плас- тична |
Склад в’яжучої речовини |
Нормальна густота |
Плас- тична |
||
цемент, % |
Природна добавка, % |
(водо- потреба), % |
міцність, Па |
(водо- потреба), % |
штучна добавка, % |
(водо- потреба), % |
міцність, Па |
100 |
- |
|
|
100 |
- |
|
|
90 |
10 |
|
|
90 |
10 |
|
|
80 |
20 |
|
|
80 |
20 |
|
|
70 |
30 |
|
|
70 |
30 |
|
|
60 |
40 |
|
|
60 |
40 |
|
|
Результати для обох серій дослідів зображують також графічно у координатах "водопотреба - вміст активної мінеральної добавки" і "пластична міцність - вміст добавки".
Отримані результати дозволяють зробити висновки про вплив виду і кількості добавок на реологічні характеристики цементу.
Висновки по роботі.
