- •2 Основні адміністративні функції менеджера
- •3. Етапи історичного розвитку управління персоналом
- •4.Чотири концепції кадрових функцій: використання трудових ресурсів, управління персоналом, управління людськими ресурсами, управління людиною.
- •Сучасні напрямки розвитку менеджменту персоналу.
- •9. Метод, методологія дисципліни. Сутність, об'єкт та суб'єкт менеджменту персоналу.
- •10 Функції та принципи дисципліни. Зв’язки менеджменту персоналу із внутрішнім і зовнішнім середовищем організації.
- •11 Стратегія та політика менеджменту персоналу.
- •12 Мета, цілі та завдання менеджменту персоналу.
- •15. Заклади, які займаються науковими дослідженнями актуальних проблеми менеджменту. Найпоширеніші методи наукових досліджень.
- •14 Менеджмент персоналу як предмет наукових досліджень.
- •16. Організація як соціальний інститут і об'єкт менеджменту. Визначення терміну “організація” з різних точок зору.
- •17. Нормативно-правова база менеджменту персоналу. Трудове законодавство України.
- •18. Науково-методичне забезпечення менеджменту персоналу.
- •1) До першої групи документів науково-методичного забезпечення менеджменту персоналу слід віднести:
- •19. Забезпечення менеджменту персоналу. Інформаційна база менеджменту персоналу.
- •20. Кадрове забезпечення менеджменту персоналу.
- •21. Групи матеріально-технічних засобів та їх характеристика.
- •22. Фінансове забезпечення менеджменту персоналу
- •23. Особистісні якості керівника як передумова ефективного менеджменту персоналу.
- •24. Методи управління: адміністративно-розпорядчі, економічні, соціально-психологічні, виховні.
- •25. Ролі керівника за г.Мінцбергом. Характерні риси та якості діяльності ефективного керівника. Здібності менеджерів.
- •26. Соціально-психологічні фактори трудової поведінки персоналу.
- •27. Комунікації в управлінні персоналом. Сутність комунікації та спілкування. Модель комунікації.
- •Модель комунікаційного процесу
- •28. Стратегії та методи управління конфліктами. Управління стресами.
- •29. Соціально-психологічний клімат і його вплив на ефективність діяльності організації.
- •32. Кадрове діловодство. Номенклатура справ з кадрового діловодства. Напрямки роботи з кадрового діловодства.
- •35. Облік особового складу організації. Особова картка. Штатно-посадова книга, алфавітна книга.
- •36. Комп'ютеризація кадрового діловодства.
- •37. Поняття, цілі і завдання планування персоналу. Умови і напрямки планування персоналу, їх характеристика.
- •38. Створення кадрового потенціалу організації. Аналіз наявної чисельності та структури персоналу.
- •39. Методи визначення потреб персоналу. Види планів з питань персоналу.
- •40. Оперативний план роботи з персоналом.
- •41. Планування: потреб у персоналі, планування набору, звільнення, використання, розвитку персоналу, планування витрат на персонал.
- •42. Джерела поповнення й оновлення персоналу.
- •50. Планування трудової кар'єри в організації. Типи кар'єри. Сутність професійної кар'єри.
- •51. Напрямки професійно-кваліфікаційного просування робітників.
- •52. Створення й підготовка резерву на заміщення вакантних посад керівників. Особливості формування кадрового резерву.
- •53. Види, фактори та показники руху персоналу. Позитивні та негативні наслідки руху персоналу.
- •54. Основні процеси руху персоналу. Введення в посаду.
- •55. Адаптація та її види, умови успішної адаптації. Переміщення працівників в організації, ротація.
- •56. Підстави для звільнення працівника. Особливості звільнення працівників за власним бажанням.
- •57. Розірвання угоди з ініціативи роботодавця. Вивільнення робочої сили як особлива форма припинення трудової угоди. Пристосування персоналу до економічних змін.
- •Оцінка витрат, пов'язаних із заміною працівників.
- •Регламентування: посадових обов'язків, діяльності структурних підрозділів, діяльності посадових осіб.
- •64. Правила поведінки й дисциплінарні процедури. Правила внутрішнього трудового розпорядку.
- •65. Робочий час як універсальна міра кількості праці. Норма тривалості робочого часу.
- •66. Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток.
- •67. Режим праці та відпочинку: змінний, добовий, тижневий та річний режими праці та відпочинку
- •68. Традиційні та гнучкі графіки роботи. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.
- •69. Поняття, фактори й елементи умов праці. Напрямки забезпечення необхідних умов трудової діяльності.
- •70. Державне регулювання умов праці.
- •Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві.
- •72. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці.
- •73. Основні напрями та соціально-економічна ефективність поліпшення умов праці на виробництві.
- •74. Об'єктивна необхідність та значення оцінювання персоналу.
- •75. Сучасні тенденції розвитку людських ресурсів.
- •76. Об’єктивні потреби підприємства в оцінюванні персоналу.
- •77. Процес оцінювання персоналу: сутність, цілі, завдання, елементи. Помилки у визначенні критеріїв оцінювання.
- •78. Модель комплексної оцінки персоналу. Напрямки оцінювання діяльності керівників.
- •79. Методи оцінки персоналу
- •82. Мотивація персоналу: сутність і значення. Теорії мотивації персоналу: змістовні та процесні
- •3. Процесні теорії мотивації
- •83. Економічні аспекти збагачення праці.
- •84. Організація заробітної плати в умовах ринкової системи господарювання
- •85. Системи оплати праці. Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати.
- •Організація преміювання персоналу: загальні вимоги.
- •Соціальне партнерство: його визначення та особливості.
- •Об'єктивні передумови виникнення соціального партнерства та чинники його розвитку.
- •Сторони й суб'єкти соціального партнерства. Фактори розвитку соціального партнерства.
Сторони й суб'єкти соціального партнерства. Фактори розвитку соціального партнерства.
Провідними складовими системи соціального партнерства є їх сторони і, перш за все, наймані працівники і роботодавці.
"Роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Значною є роль держави як безпосереднього учасника колективно-договірного процесу. Тристороннє співробітництво - перевірена на практиці форма досягнення балансу інтересів держави, роботодавців, найманих працівників. За такої форми навантаження у реалізації соціальної політики розподіляються між трьома партнерами, а органи, що представляють інтереси держави, мають можливість на практиці перевірити дієвість принципів соціального партнерства, досконалість діючої правової бази, реалізувати загальнодержавні інтереси. При цьому держава має здійснювати процедури, що забезпечують ефективні консультації, регулярні переговори між представниками сторін соціального партнерства з питань, що складають предмет соціально-трудових відносин.
Значна роль належить державним органам і в регулюванні питань, що пов’язані з застосуванням колективних договорів і угод, зокрема з встановленням правової відповідальності за невиконання умов колективних договорів і угод.
Стабілізуюча та регулююча роль держави в галузі соціально-трудових відносин проявляється і в поширенні сфери дії укладених договорів і угод на інші підприємства та суміжні галузі.
Суб'єкт соціального партнерства — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах. У якості суб'єктів відносин, що аналізуються, можуть виступати зокрема роботодавці, об'єднання роботодавців чи їх органи; наймані працівники, об'єднання найманих працівників чи їх органи; органи законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Правомірно виділяти чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин, а отже й суб’єктів соціального партнерства:
Перша група — це первинні носії прав і інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).
Друга група — це представницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління).
Третя група — органи, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях).
Четверта група — це органи, які покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.
Суб'єкти соціального партнерства, що відносяться до перших двох груп, реалізуючи первинні або делеговані їм повноваження, виступають сторонами переговорів, сторонами угоди (договору), сторонами колективного чи індивідуального трудового спору тощо.
