Дослід 2. Розкладання щавлевої кислоти під час нагрівання

У пробірку із пробкою і газовідвідною трубкою насипають близько 2 г кристалічної щавлевої кислоти і нагрівають на полу­м'ї пальника. Спочатку щавлева кислота виділяє кристалізацій­ну воду, а потім розкладається на карбоновий ангідрид і мурашину кислоту, що у свою чергу розкладається на оксид карбону (II) і воду. Наявність оксиду карбону (II) визначається спалахуванням отво­ру газовідвідної трубки (якщо підпалити), і горить блакитним полу­м'ям. Діоксид карбону визначається баритовою водою:

Ba(OH)₂ + CO₂ → BaCO₃ + H₂O

Дослід 3. Утворення солі щавлевої кислоти

У пробірку до 3 мл 5 % розчину оксалату калію добав­ляють 3 мл 5 % розчину хлориду кальцію. Випадає осад оксалату кальцію, нерозчинний в оцтовій кислоті, але розчин­ний у мінеральних кислотах.

В іншу пробірку до 2 мл 2 н розчину щавлевої кислоти добавляють 1 мл 2 н. розчину гідроксиду калію. Утворюється осад важкорозчинного гідроксалату калію:

Якщо добавити ще гідроксиду калію, то осад розчиняєть­ся з утворенням розчинної солі оксалату калію:

Дослід 4. Окислення щавлевої кислоти

У пробірку наливають 3–4 мл 1 % розчину калій пер­манганату, підкислюють 10 %-вим розчином сульфатної кис­лоти і приливають 2 мл насиченого розчину щавлевої кислоти. Суміш обережно нагрівають на газовому пальнику.

Щавлева кислота при цьому окиснюється до оксиду кар­бону (IV) і води:

Якщо пропустити діоксид карбону через баритову воду, то утворюється карбонат барію: CO₂ + Ba(OH)₂ → BaCO₃ + H₂O.

Дослід 5. Декарбоксилування малонової кислоти

Пробірку з 1–2 мл малонової кислоти і газовідвідною труб­кою, закріплюють у штативі та обережно нагрівають на паль­нику. Малонова кислота розкладається:

Діоксид карбону виявляється під час пропускання його через пробірку з вапняковою водою.

Реакція декарбоксилування використовується для добуван­ня одноосновних кислот із різних гомологів малонової кислоти:

Дослід 6. Добування повного аміду щавлевої кислоти амонолізом естеру

У пробірці змішують 10 крапель етилового естеру щавлевої кислоти з такою ж кількістю спирту. Додають 1 мл концентро­ваного розчину амоніаку і струшують. Незабаром з'являються білі кристали діаміду щавлевої кислоти:

Кристали аміду очищають промиванням гарячою водою на фільтрі (до зникнення запаху амоніаку) і спиртом — для вида­лення залишку естеру, що не прореагував, після чого висушу­ють між смужками фільтрувального паперу.

Дослід 7. Гідроліз сечовини

У пробірку вносять 0,5–1,0 г сечовини і розчиняють в 4–5 мл води. До розчину добавляють баритову або вапнякову воду і кип'я­тять. Утворюється нерозчинний білий осад карбонату барію або кальцію, а пари мають характерний запах амоніаку і забарвлю­ють лакмусовий папір у синій колір. Процес гідролізу сечовини проходить за. такою схемою:

Ва(ОН)₂ + CO₂ → BaCO₃ + H₂O.

Дослід 8. УТВОРЕННЯ СОЛЕЙ СЕЧОВИНИ У пробірку до 3–4 мл концентрованого розчину сечовини добавляють невелику кількість концентрованої нітратної кис­лоти, в результаті чого суміш нагрівається. Після охолодження реакційної суміші випадає осад: важкорозчинна у воді сіль — нітрат сечовини. Сечовина має слабоосновні властивості й зав­дяки цьому утворює солі з одним еквівалентом кислоти: