- •1. Сутність менеджменту персоналу й напрями його розвитку
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні чинники зміни потреб організації в персоналі.
- •3. Класифікація та оцінювання умов праці на виробництві
- •4. Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •5. Інформаційна база для визначення поточних і перспективних потреб організації у персоналі.
- •6. Значення та завдання регулювання трудової діяльності персоналу організації.
- •7. Засоби регламентування діяльності першого керівника організації та його заступників.
- •8. Регулювання режимів праці й відпочинку протягом зміни, доби, тижня та року.
- •10. Функції та завдання служби персоналу.
- •10. Функції та завдання служби персоналу.
- •9. Економічні та соціальні показники оцінювання ефективності заходів з удосконалення умов праці.
- •13 Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації.
- •14. Призначення міжгалузевих норм та нормативів.
- •15. Сутність понять «ефект», «ефективність», «ефективність менеджменту персоналу».
- •16. . Роль служби персоналу у формуванні конкурентоспроможного персоналу.
- •17. Фактори умов праці та їх вплив на здоров’я, працездатність людини, продуктивність праці та інші економічні показники.
- •18. Класифікація систем заробітної плати
- •19. Розподіл ролей між лінійними керівниками та службою персоналу у вирішенні завдань менеджменту персоналу.
- •20. Сутність нормативного методу визначення потреб організації у персоналі.
- •21. Чинники ефективності діяльності організації.
- •22. Специфіка діяльності служб персоналу у ринкових умовах.
- •23. Типи переміщень працівників
- •24. Законодавство України про регулювання робочого часу і відпусток.
- •26. Права, обов’язки й відповідальність керівника служби персоналу.
- •27. Показники обороту, плинності та стабільності персоналу, методи їх визначення.
- •28. Цілі та функції мп.
- •29. Формування позитивного соціально-психологічного клімату.
- •30. Маркетинг ринку праці та ринку освітніх послуг.
- •31. Мета, завдання, предмет, об”єкт навчальної дисципліни мп.
- •32. Кодекс законів про працю України та його значення в менеджменті персоналу.
- •33. . Сутність і значення регламентування посадових обов’язків.
- •34. Комп'ютеризація кадрового діловодства.
- •35. Державне регулювання умов праці.
- •36. Суть та показники соціальної ефективності менеджменту персоналу
- •39. Суть та показники економічної ефективності менеджменту персоналу.
- •40. Кадрове діловодство. Документаційне забезпечення руху кадрів.
- •41. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.
- •42. Суть та показники економічної ефективності менеджменту персоналу.
- •43. Какдрове діловодство. Номенклатура справ з кадрового діловодства.
- •44. Режим праці й відпочинку.
- •46. Відділ кадрів та його роль у менеджменті персоналу.
- •47. Правила внутрішнього трудового розпорядку.
- •48. Загальні засади ефективності в економіці та управлінні.
- •49. Служба персоналу в організації. Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •50. . Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток.
- •51. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства.
- •52. Соціально-психологічний клімат.
- •53. Робочий час як універсальна міра кількості праці.
- •54. Зміст колективного договору та відповідальність за його невиконання
- •55. Типи та основні причини конфліктів в організації.
- •56. Правила поведінки і дисциплінарні процедури.
- •57. Порядок ведення переговорів і укладення колективного договору.
- •58. Комунікації в управління персоналом.
- •59. Регламентування діяльності посадових осіб.
- •60.Колективний договір як форма оптимізації інтересів соціальних партнерів.
- •61. Соціально-психологічні фактори трудової поведінки персоналу.
- •62. Засоби регламентування діяльності структурних підрозділів.
- •63 Суб’єкти соціального партнерства.
- •65. Сутність і значення регламентування посадових обов’язків.
- •66. Сутність та значення соціального партнерства.
- •Зачення соціального партнерства
- •67. Фінансове забезпечення менеджменту персоналу. Джерела коштів на оплату праці та інші форми матеріального заохочення найманих працівників.
- •71. Значення ресурсного забезпечення трудової діяльності персоналу для підтримання встановленого ритму виробництва.
- •72.Методи нематеріальної мотивації трудової діяльності.
- •73.Кадрове та нормативно – правове забезпечення ефективності діяльності персоналу
- •75. Преміальне положення :структура,вимоги до побудови
- •77.Значення та завдання регулювання трудової діяльності персоналу організації.
- •78.Роль систем оплати праці в посиленні в посиленні мотивації трудової діяльності
- •70.Матеріально-технічне забезпечення менеджменту персоналу.
- •64.Особистісні якості керівника як передумова ефективного менеджменту персоналу
- •68. Методи управління персоналом
- •74. Створення умов для ефективної діяльності персоналу
- •80Оцінка витрат пов’язаних із заміною працівників
- •81.Нормування праці та його роль у визначенні заробітної плати
- •82.Нормативно-правова база менеджменту персоналу.
- •83..Підстави для припинення трудової угоди. Практика пристосування персоналу до економічних змін
- •84. Тарифна система оплати праці та її місце в мотиваційному механізмі.
- •85. Потреби та ціннісні орієнтації працівників, урахування їх у процесі мотивації трудової поведінки.
- •86. Основні процеси руху персоналу: уведення в посаду, адаптація, професійні переміщення, підвищення по службі, пониження посади, звільнення.
- •87. Основні складові організації заробітної плати за умов ринкової системи господарювання.
- •90. Сутність та функції заробітної плати.
- •91. .. Принципи стратегії та політики менеджменту персоналу.
- •92. .Створення й підготовка резерву на заміщення вакантних посад керівників.
- •93 Професійно-кваліфікаційні вимоги до сучасного керівника служби персоналу.
- •94 Напрями реалізації стратегії та політики менеджменту
- •95 Сутність, значення та організація планування трудової кар'єри.
- •96 Мотивація персоналу:сутність і значення
- •97.Чинники стратегії і політики менеджменту персоналу
- •98. Система неперервного навчання персоналу. Форми підвищення кваліфікації та перепідготовка робітників.
- •99. . Атестація керівників, професіоналів і фахівців.
- •100. Зміст і завдання стратегії та політики менеджменту персоналу організації.
- •101 Первинна професійна підготовка кадрів у профтехучилищах, вищих навчальних закладах та на виробництві.
- •102. Методи оцінювання персоналу.
- •103. Персонал організації та його структура.
- •104. Розвиток персоналу як засіб забезпечення його конкурентоспроможності.
- •105. Система оцінки персоналу та її види. Модель комплексної оцінки персоналу.
- •106. Організація як соціальний інститут і об'єкт менеджменту.
- •107. Методи професійного підбору персоналу.
- •109. . Менеджмент персоналу як предмет наукових досліджень.
- •111. Об’єктивна необхідність та значення оцінювання персоналу.
- •113. . Аналіз наявної чисельності та структури персоналу.
- •114. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці.
- •115. Мета, завдання, предмет, об”єкт навчальної дисципліни мп.
- •117. . Основні напрями поліпшення умов праці на виробництві.
52. Соціально-психологічний клімат.
У процесі спільної діяльності людей, тобто реалізації кожним працівником своєї соціальної ролі, взаємини між ними набувають особистісно-емоційного забарвлення, що є основою для виникнення міжособистісних стосунків. Останні виявляються в актах спілкування і взаємодії та є фактором соціально-психологічного клімату в колективі.
Соціально-психологічний клімат характеризується специфічною для спільної діяльності людей атмосферою психічного та емоційного стану кожного працівника й залежить від загального стану оточуючих його людей.
Соціально-психологічний клімат — це переважаюча й відносно стійка духовна атмосфера, або психічний настрій колективу, що проявляється у ставленні працівників як один до одного, так і до спільної справи.
Роль соціально-психологічного клімату в життєдіяльності організації визначається тим, що:
- він є найбільш суттєвим елементом у загальній системі організації спільної діяльності людей, оскільки зумовлює її безпосередні умови, характеризує внутрішні психологічні аспекти мік-росередовища й оцінку результатів праці;
-забезпечує механізм зворотного зв'язку особистості із соціальним середовищем і сприяє її розвитку;
- визначає міру включення кожного працівника в діяльність, а також характер її спрямованості та ефективність.
Специфіка соціально-психологічного клімату полягає в тому, що він виникає в результаті акумулювання різноманітних характеристик групового стану, а отже, він має подвійну природу. З одного боку, соціально психологічний клімат є певним суб'єктивним відображенням у груповій свідомості всієї сукупності елементів виробничої й соціальної обстановки. З іншого боку, соціально-психологічний клімат набуває відносної самостійності, стає об'єктивною характеристикою колективу й справляє зворотний вплив на групову діяльність та окрему особистість. Вплив соціально-психологічного клімату на творчу активність та ініціативу працівників може бути як стимулюючим, так і пригнічуючим. Розрізняють сприятливий і несприятливий соціально-психологічний клімат.
Сприятливий соціально-психологічний клімат характеризується ціннісно-орієнтаційною єдністю та згуртованістю; кон'юнктивними (об'єднуючими) між-особистісними стосунками та задоволеністю ними членів групи; наявністю умов для самореалізації й самоутвердження особистості; задоволенням професійною діяльністю; відсутністю негативних лідерів і негативних психологічних груп; переважанням почуття симпатії-притягання між працівниками; взаємною відповідальністю й вимогливістю.Несприятливий соціально-психологічний клімат проявляється в диз'юнктивних (роз'єднуючих) стосунках, у напружених взаєминах між членами групи, конфліктних ситуаціях і конфліктах, зниженні мотивації до праці, зменшенні продуктивності, погіршенні трудової дисципліни, збільшенні плинності кадрів тощо. Усе це позначається на результатах діяльності.
53. Робочий час як універсальна міра кількості праці.
Праця люди завжди відбувається в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений а виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності та умов середовища. Отже, робочий час є універсальною мірою кількості живої праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.
Економічний розвиток суспільства, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного населення в цілому. Тому суспільство змушено певним чином обгрунтовано визначати міру кількості робочого часу. Нижня мета кількості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робочого часу не повинна бути меншою за ту, яку дозволяє досягнутий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень, оскільки це призводить до перевтоми працюючих, скорочує їх вільний чаc, негативно впливає на продуктивність праці та якість продукції, загрожує зростанням травматизму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству і працівникові. Тому суспільство зацікавлене у суворому додержанні встановленої міри робочого часу.
Час роботи –це сумарний час в рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незал-о від її змісту. Робочий час є загальною мірою кількості праці. За досягнутого розвитку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене певним чином нормувати кількість робочого часу.