Самостійна робота №9

№ теми	Назва теми	Кількість годин	Вид заняття	Форма самостійної роботи та її джерела
Тема 3.1.2	Фактори і резерви продуктивності	6	Теоретичне	Робота з підручником (2), с. 108-114

Мета:

Знати – основні показники продуктивності праці

Вміти – аналізувати фактори та визначати резерви продуктивністі праці на підприємстві

План вивчення теми:

1. Фактори продуктивності праці.

2. Резерви підвищення продуктивності праці

Основні теоретичні відомості:

Фактори — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, ефективне формування зайнятості населення.

Фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані з працею, ресурсами, середовищем.

Виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економіч­ні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сиро­вини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підпри- ємства.

Внутрішні фактори — це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на «тверді» та «м’які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе:

• виріб — його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;

• технологію та устаткування — упровадження нових технологій, зменшення простоїв устаткування і підвищення ефективності діючих виробничих потужностей, модернізація устаткування, усунення вузьких місць тощо;

• сировину — охоплює підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

«М’які» (змінні) фактори включають:

• якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці;

• організаційні системи і методи — динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;

• стилі і методи управління — вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:

• матеріально-технічні;

• організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

• соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

• упровадження комплексної механізації та автоматизації;

• удосконалення технології виробництва;

• хімізація виробництва;

• зростання рівня електроозброєності.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Енергоозброєність праці — споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність — це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фон­дів до середньооблікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

П_п = Ф_о · Ф_{в (9.1)}

де П_п — продуктивність праці;

Ф_о — фондоозброєність;

Ф_в — фондовіддача.

Резерви підвищення продуктивності праці поділяються на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;

• резерви поліпшення використання робочого часу.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

П_п = (Т_м / Т_н) 100 – 100, (9.2)

Е_ч = ((Т_м – Т_н) Р) / Ф · К, (9.3)

де П_п — величина підвищення продуктивності праці,  %;

Т_м, Т_н — минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Е_ч — економія чисельності робітників;

Р — кількість виробів або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

П_п = (100 – n) 100 / (100 – m) – 100, (9.3)

де m — втрати робочого часу в базовому періоді,  %;

n — втрати робочого часу в поточному періоді,  %.

За рахунок змін у структурі кадрів:

І_п.з = І_п · І_d, (9.4)

де І_п.з — індекс загальної продуктивності праці;

І_п — індекс продуктивності праці основних робітників;

І_d — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

І_d = d_п / d_б, (9.5)

де d_п — частка основних робітників у поточному періоді;

d_б — частка основних робітників у базовому періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

Питання на закріплення вивченого матеріалу:

Дати у зошиті відповіді на питання:

1 Яка існує класифікація факторів продуктивності?

2. Як впливає науково-технічний прогрес на підвищення продуктивності праці?

3. Які показники технічної озброєності праці? Як обчислюють ці показники?

Розв’язати задачу: Визначити підвищення виробітку на дільниці за нормативним робочим часом, якщо в базисному періоді робітники виконали роботи в обсязі 60,8 тис. нормо-годин, відпрацьовано 51 тис. годин, у звітному періоді відповідно — 67,5 тис. нормо-годин і 52,9 тис. годин.