11. Золотоординське ярмо (1245 - 1363)

 Утворення Золотої Орди. Монгольське панування на українських землях. Після Батиєвої навали українські землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Переяславщини потрапили під владу Золотої Орди. Початки цієї держави сягають 1242—1243 рр., коли, повернувшись із походу, Батий облаштувався в прикаспійських і причорноморських степах, де неподалік дельти річки Волга заснував столицю — місто Сарай (у перекладі — Палац). Спочатку Золота Орда була складовою частиною Монгольської імперії, що постала в результаті монгольських завоювань. Столицею імперії було місто Каракорум (на території сучасної Монголії), де перебував великий хан. У 60-ті рр. ХІІІ ст. Золота Орда звільнилася від влади каракорумських ханів.

На підкорених землях монголи вимагали, щоб народи «давали їм десяту частину від усього — як від людей, так і від майна». Крім того, монголи збирали плужне (податок із плуга), мито, подвірне (податок із двору), корм (перевезення й утримання ханських послів). Для визначення розмірів надходжень від податків і поборів на підкорених землях монголи здійснювали переписи населення і майна. Перший такий перепис відбувся в Південній Русі на зламі 1245—1246 рр. Крім того, починаючи з 50-х рр. ХІІІ ст., на територіях українських земель монголи запроваджують баскакську систему. Вона передбачала призначення баскаків (намісників) на певні території. Баскаки з воєнним загоном, об’їжджаючи свої володіння, збирали данину і здійснювали нагляд над своїми територіями. Для зміцнення влади баскаків створювалися спеціальні укріплені пункти. На землях, де монголи зберегли княжу владу, сам князь повинен був збирати данину і відправляти її в Орду. Також князь мав отримувати ярлик — дозвіл на княжіння у своїх володіннях.

До особливостей золотоординського панування можна зарахувати те, що руські землі не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком). Також на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників. До того ж, монголи толерантно ставилися до християнства і православного духовенства.

Панування монголів на українських землях крім значних людських і матеріальних утрат мало наслідком і «знекняження» окремих земель. Так, Переяславське князівство було ліквідовано, а його землі перейшли під безпосередню владу монголо-татар. Київське князівство майже всю другу половину ХІІІ — початок ХІV ст. теж залишалося без князя. Лише на початку 30-х рр. ХІV ст. в письмових джерелах з’являються згадки про київських князів. У чернігово-сіверських землях у перші роки після навали Ольговичі ще утримували владу. Після загибелі в Орді Михайла Всеволодовича, який відмовився шанувати монгольські язичницькі ідоли, вони теж утрачають владу. Постійні набіги, зловживання баскаків та інші негаразди призвели до значного знелюднення земель Переяславщини та Чернігівщини. Поступово центр Чернігівщини перемістився до міста Брянськ, яке наприкінці ХІІІ ст. потрапило під владу смоленських князів. Нащадки Ольговичів змогли лише закріпитися в невеличких удільних князівствах, що розташовувалися у верхів’ях річки Ока. Так постали чисельні княжі «верховські» роди: Новосильські, Одоївські, Воротинські, Масальські, Мезецькі, Оболенські тощо.

Монголо-татарське феодальна держава (у сх. Джерелах Улус Джучі), засноване на початку 40-х років XIII століття ханом Батиєм (1208-1255), онуком Чингісхана в результаті завойовницьких походів монголів. До складу Золотої Орди входили Західна Сибір, Північний Хорезм, ВолзькаБолгарія, Північний Кавказ, Крим, Дешт-і-Кипчак (кипчакский степ від Іртиша до Дунаю). Крайнім південно-східним межею Золотої Орди був Південний Казахстан (нині м. Джамбул), а крайнім північно-східним - м.Тюмень і Іскер (поблизу суч. Г.Тобольска) у Західному Сибіру. З півночі на південь Орда простягалася від середньої течії р.Ками до г.Дербента. Вся ця гігантська територія була досить однорідна в ландшафтному відношенні - в основному це був степ. Руські князівства знаходилися від Золотої Орди у васальній залежності, встановленої в результаті монголо-татарськогонашестя на Русь. Російські князі приїздили до ставки хана за ярликом, який підтверджує їх великокнязівську владу, іноді довго жили тут, далеко не завжди з власної волі. Сюди вони привозили данину, так званий "ординський вихід", і багаті подарунки ординським вельможам. Російські князі з їх наближеними, російські купці і численні російські ремісники становили в Сараї велику колонію. Тому ще в 1261 році була заснована особлива Сарайская православна єпископія. Мався на Сараї і православний храм. Влада хана була необмеженою. В оточенні хана, крім членів його будинку (синів, братів і племінників) були великі представники золотоординської знаті - біжи (нойон). Державними справами керував бекляре-бек (князь над князями), окремими галузями - візира. У міста і області (улуси) розсилалися даруги, головним обов'язком яких був збір податків і податків. Поряд з даруги призначалися воєначальники - баскаки. Державний устрій Орди носило напіввійськовий характер. Найбільш важливі посади займали члени правлячої династії, царевичі (Огла), які володіли долями в Золотій Орді і стояли на чолі війська. З середовища перегонів (нойонів) і тарханів виходили основні командні кадри війська: темники, тисячники, сотники, а також бакаули (чиновники, які роздавали військове зміст, видобуток і т.д.). Орда була заснована на дуже зручно розташованих землях: тут пролягала магістраль древньої караванної торгівлі, звідси було ближче до інших монгольським державам. Купці з далекого Єгипту, Середньої Азії, Кавказу, Криму, Волзької Булгарії, Західної Європи, Індії приїжджали до Сарай-Бату зі своїми товарами. Хани заохочували розвиток торгівлі та ремесел. На берегах Волги, Яїка (Урал), в Криму та інтериторіях будувалися міста. Населення Орди являло самі різні народності і вірування. Завойовники-монголи не становили більшості населення. Вони розчинилися в масі підкорених народів, головним чином тюркського походження, в першу чергу, кипчаків. Саме ж головне полягало в тому, що культурна смуга на Нижній Волзі виявилася такою близькою від степу, що тут легко поєднувалася осіле і кочове господарство. Основним населенням міст і степи залишалися половці. У степу також діяв феодальний закон - вся земля належала феодалу, якому підпорядковувалися рядові кочівники. Всі середньовічні міста, розташовані в низов'ях Волги та її проток, з часом були затоплені водою, і жителям довелося їх залишити.Історично це гігантське полугосударство-напівкочові проіснувало недовго. Державний устрій Золотої Орди було самим примітивним. Єдність Орди трималося на системі жорстокого терору. Найвищого розквіту Золота Орда досягла при ханові Узбек (1313-1342гг.). Після хана Узбека Орда переживала період феодальної роздробленості. Падіння Золотої Орди, прискорене Куликовської битвою (1380г.) і жорстоким походом Тамерлана в 1395 році, було настільки ж швидким, як і її народження. У XV столітті Золота Орда розпалася на Ногайську Орду (початок XV століття), Казанське (1438г.), Кримське (1443г.), Астраханське (1459г.), Сибірське (кінець XV століття), Велику Орду та інші ханства [1].  Влада ханів Золотої Орди охоплювала територію значної частини сучасної Росії (крім Східної Сибіру, ​​Далекого Сходу і районів Крайньої Півночі), північний і західний Казахстан, Східну Україну, Молдавію, частину Узбекистану (Хорезм) і Туркменії. Першою столицею улусу при Джучі сталомісто Орда-Базар (поблизу сучасного м. Жезказгана). Столицею Золотої Орди при Батиї стало місто Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані); в першій половині XIV століття столиця перенесена в Сарай-Берке (заснований ханом Берке (1255-1266), поблизу сучасного Волгограда). При хані Узбек Сарай-Берке була перейменована Сарай Ал-Джедід. Золота Орда була багатонаціональною і багатоукладність державою. Великими центрами головним чином караванної торгівлі були Сарай-Бату, Сарай-Берке, Ургенч, в кримських містах Судак, Кафа, Азак (Азов) на Азовському морі та ін перебували генуезькі торгові колонії. На чолі держави стояли нащадки Чингісхана - торі. В особливо важливих випадках політичногожиття скликалися всенародні збори - курултаї. Державними справами керував перший міністр (бекляре-бек - князь над князями), якому підпорядковувалися міністри - візира. У міста і підпорядковані їм області посилалися повноважні представники - даруги, головним обов'язком яких був збір податків і податків. Часто поруч із даруги призначалися воєначальники - баскаки. Державний устрій носило напіввійськовий характер, так як військові та адміністративні посади, як правило, не розділялися. Найбільш важливі посади займали члени правлячої династії, принци (Огла), які володіли долями в Золотій Орді і стояли на чолі війська. З середовища перегонів (нойонів) і тарханів виходили основні командні кадри війська - темники, тисячники, сотники, а також бакаули (чиновники, які роздавали військове зміст, видобуток і т. д.). Баскаки існували і на Русі, де вони збирали данину, але пізніше ця функція була передана підвладним російським князям. Для утримання російських в покорі і в грабіжницьких цілях татарські загони робили часті каральні походи на Русь. Тільки протягом другої половини XIII століття було чотирнадцять таких походів. На півдні в Азії Золота орда межувала з Чагатайський (Джагатайскім) улусом. В адміністративному відношенні Золота Орда була розділена на праве (західне) крило, що було старшим, і ліве (східне) крило. Вони в свою чергу, також могли ділитися навпіл. Крила мали колірні позначення: одне називалося Ак Ордою (тобто Білій Ордою), інше - Кок Ордою (Синьої Ордою, останній термін є й у російських літописах стосовно зоні на схід від Волги). Однак питання про те, якому саме крила відповідає конкретний колір, дуже заплутаний і є предметом дискусій. Праве крило охоплювало територію Західного Казахстану, Поволжя, Північного Кавказу, донські, дніпровські степи, Крим. Центр його знаходився в низов'ях Волги і управлялося праве крило безпосередньо сарайским ханами з нащадків Батий. Ліве крило займало землі Центрального Казахстану і долину Сирдар'ї. Правили тут хани - нащадки Орду-Ічена, брата Батий, ставка яких Кок Орда, перебувала в низов'ях Сирдар'ї. Столицею лівого крила був Сигнак. У Сибіру правила місцева династія-Тайбугіни, які підпорядковувалися ханам Золотої Орди. Ліве крило було розділено на 2 Улус - Улус Орда-Ежена і Улус Шиба. При Батий-хані Золоту Орду розділив на улуси:  · Улус Батий - територія Поволжя.  · Улус Берке - територія Північного Кавказу.  · Улус Орду-Ічена - від річки Сирдар'ї до сибірських лісів.  · Улус Шиба - західний Казахстан і західна Сибір.  · Улус Тока-Тимура - територія північного Хорезму, Мангистау і Устюрт [2].  Торгові колонії генуезців у Криму (капітанство Готія) і в гирлі Дону використовувалися Ордою для торгівлі сукном, тканинами і льняним полотном, зброєю, жіночими прикрасами, ювелірними виробами, коштовним камінням, прянощами, ладаном, хутром, шкірою, медом, воском, сіллю, зерном , лісом, рибою, ікрою, оливковою олією. Золота Орда збувала генуезьким купцям рабів і іншу здобич, захоплену ординськими загонами під час військових походів. З кримських торгових міст починалися торговельні шляхи, що ведуть, як в південну Європу, так і в Середню Азію, Індію та Китай. Торгові шляхи, що ведуть до Середньої Азії і Іран, проходили по Волзі. Зовнішні і внутрішньодержавні торговельні відносини забезпечувалися випускаються грошима Золотої Орди: срібними дирхемами і мідними пулами.  На початку 20-х рр.. XV століття утворилося Сибірське ханство, в 40-і рр.. - Ногайська Орда, потім виникли Казанське ханство (1438) та Кримське ханство (1443), а в 60-і рр.. - Казахське, Узбецьке ханства, а також Астраханське ханство. У XV столітті значно ослабла залежність Русі від Золотої Орди. У 1480 Ахмат, хан Великої Орди, що була деякий час спадкоємицею Золотої Орди, намагався домогтися покори від Івана III, але ця спроба закінчилася невдало і Русь остаточно звільнилася від "татаро-монгольського ярма". Спочатку 1481 Ахмат був убитий. При його дітях, на початку XVI століття, Велика Орда припинила існування. Золота Орда розпалася на ряд держав: Астраханське, Казанське, Казахський, Кримське, Сибірське ханства і Ногайський Орду [3].