30. Поступове обмеження автономії і скасування Гетьманщини (1708-1764 рр.)

Катерина II, продовжуючи традиції абсолютизму і централізму Петра І, мала намір найближчим часом скасувати всі автономії в імперії, уніфікувати систему управління.

Вона скористалася з того, що старшина почала збирати підписи під петицією про перетворення гетьманства у спадкове в роді Розумовського, викликала у 1764 р. гетьмана до Петербурга й запропонувала добровільно зректися своєї посади. При цьому був проігнорований і той факт, що Кирило Розумовський брав участь у 1762 р. в змові на користь Катерини Іі, у зведенні її на престол. Розуміючи безперспективність боротьби, Розумовський без опору погодився на це, отримавши від імператриці великі земельні володіння, почесну посаду та нагороди. В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство, для управління яким була створена друга Малоросійська Колегія, яка складалася з чотирьох російських і чотирьох українських членів. її президентом стає малоросійський генерал-губернатор граф П. Рум´янцев. Катерина II у секретній директиві наказувала ліквідувати в Україні всі ознаки її автономії. Отже, знищувалися залишки її державності, і вона перетворювалася на звичайну провінцію Російської імперії. Народні маси зустріли ліквідацію Гетьманщини зовні пасивно, бо вже давно були усунуті від громадсько-політичного життя. Спокійно поставилася до скасування гетьманства і більшість козацької старшини, яка була впевнена, що це не зачепить її привілеїв. Тепер вона домагалася лише того, щоб її було зрівняно у правах з російським дворянством і, зосередившись на господарських інтересах, забула про національну справу. І лише в пам´яті більшості простого народу і невеликої частини знаті ідея української автономності, боротьби за неї зберігалась і оспівувалась.

Минуло небагато часу, і старшина, зрозумівши, що втратила дуже потрібну державність, почала шкодувати за Гетьманщиною. Це виявилося вже у 1767 p., під час скликання у Москві Законодавчої комісії для перевірки законів і уложення нового Кодексу. Комісія складалася з представників від усіх станів суспільства, за винятком селян-кріпаків. Під час виборів у деяких районах України виборці доручали своїм депутатам домагатися відновлення гетьманства в Україні.

На засіданнях Комісії активним керівником групи українських автономістів виступав представник шляхетства Лубенського полку Григорій Полетика. Депутати від України вимагали повернення старовинних її прав і вольностей. Частина депутатів-старшин намагалася закріпити за собою землі і повністю закріпачити селян. До того ж у Комісії виникли суперечки і, скориставшись початком війни з Туреччиною, цариця розпустила її на початку 1768 р.

У 1765 р. царизм, продовжуючи винищувати залишки автономності України, ліквідував слобідські козацькі полки і замість них створив регулярні гусарські полки. Козаки, підпомічники стали називатися військовими обивателями. Територія Слобідської України стала тепер Слобідсько-Українською губернією. У 1764 р. на територіях Слов´яносербії, Новослобідського полку, частини Миргородського і Полтавського полків було створено Новоросійську губернію з центром у місті Кременчук. Вона складалася з двох провінцій: Єлизаветинської — на правому березі Дніпра і Катеринославської — на лівому. Провінції поділялися на полки. Всі козаки, які тут жили, були перетворені на пікінерів. У 1781-1782 pp. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Тоді ж утворене Харківське та Катеринославське намісництва, і по усій Україні була введена єдина для всієї Російської імперії адміністрація.

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні і знищив залишки української державності. За наказом Катерини II до Петербурга були вивезені козацькі військові прапори, гармати, гетьманські й полкові печатки та інші атрибути гетьманської держави.