2. Місце прокуратури в системі органів державної влади України

У теперішній час в Україні триває дискусія серед учених і практичних працівників про місце прокурату­ри в системі поділу влад. Ця дискусія після прийняття Конституції України і в зв'язку з розробкою проекту нового Закону України «Про прокуратуру» набула деяких інших рис.

Первісно ця дискусія ставила за мету розв'язати в ос­новному одне питання: чи необхідно зберегти серед функ­цій прокуратури нагляд за дотриманням і правиль­ним застосуванням законів всіма органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими руха­ми, підприємствами, установами і організаціями, незале­жно від форм власності, підпорядкованості і належності, посадовими особами і громадянами (так званий загаль­ний нагляд)? Тут же йдеться безпосередньо про правове становище прокуратури у системі поділу влад (законода­вчої, виконавчої та судової).

/Існує позиція, що прокуратура виконує в механізмі держави особливу, тільки їй властиву функцію і ні за сво­єю генезою, ні за характером повноважень не входить до структури органів законодавчої, виконавчої або судової влади. Так, включення прокуратури у судову систему зробить її неспроможною впливати на суд з метою забезпечення ефективного механізму «стримувань і противаг» проти зло­вживань незалежністю судовою владою./

Викликають також заперечення пропозиції щодо вклю­чення прокуратури до складу Міністерства юстиції або іншої структури виконавчої влади, тому що це істотно могло б змі­нити рівень і зміст її наглядової функції: нагляд за дотриман­ням законів перетворився б на відомчий контроль.

Історичний досвід свідчить: за увесь час існування прокуратури були прибічники обмеження повноважень прокурорського нагляду, перетворення прокуратури у до­даток до судової влади. Так, у царській Росії прокуратура зазнала змін, пройшовши шлях від органу нагляду за ви­конанням законів — «ока государєвого» до су­дового органу, який займався з 1864 р. порушенням кримінального переслідування і підтриманням обвинувачення.

Однак ці кардинальні перетворення змісту діяльності прокуратури отримали неоднозначну оцінку серед право­знавців того часу Так, видатний правник А. Коні писав з цього приводу: «Скасування прав і обов'язків по нагляду за ходом позасудових справ слід визнати великою помил­кою укладачів Судових Статутів. Здійснена зміна в хара­ктері діяльності може бути і мала красивий вигляд з теоретичної точки зору, але і суперечила умовам нашого адміністративного життя і йшла врозріз з внутрішніми потребами нашого губернського устрою».

У Конституції України ст.ст. 121—123, присвячені про­куратурі, містяться в окремому розділі (VII). Це свідчить про те, що законодавець не відніс прокуратуру ні до однієї з основних гілок влади. Однак, така обста­вина не надала можливості поставити крапку в дискусії про правове становище органів прокуратури, оскільки залишилась невирішеною низка питань, які можна буде розв'язати тільки після прийняття Закону України «Про прокуратуру» в новій редакції.

В нинішній час Україна зазнає переломного моменту, що супроводжується кризовими явищами в усіх сферах державного і суспільного життя, що саме по собі покладає на державу обов'язок по захисту конституційних прав і інтересів громадян. Інструментом у вирішенні цього зав­дання має бути незалежна від будь-яких органів держав­ної влади прокуратура України.

При цьому слід виходити з того, що: а) підпорядкуван­ня прокуратури виконавчій або судовій владі може зруйну­вати систему «стримувань і противаг», що склалася в дер­жаві; б) жоден із існуючих державних органів не в змозі взя­ти на себе наглядову функцію прокуратури за дотриманням законів; в) реальності вимагають більш повного розкрит­тя правозахисного потенціалу прокуратури як органу забез­печення верховенства Конституції і законів України.

Разом з тим підсилення правозахисного потенціалу прокуратури може бути забезпечене шляхом зміщення пріоритетів її діяльності на користь захисту конституцій­них прав і свобод громадян, перш за все недостатньо соціально захищених.