Основні вимоги до оформлення бібліографії. Необхідність уніфікації бібліографічних посилань.

Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці можуть мати різне призначення: одні виконують реєструючу функцію, інші рекомендують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книги, на які праці він посилається.

Реєструюча бібліографія знайомить читача з назвами усіх книг, які стосуються певного питання чи проблеми. Бібліографія цього типу найчастіше зустрічається в науковій літературі.

У підручниках, навчальних посібниках автори після окремих тем, як правило, рекомендують, що слід прочитати з цієї теми.

Якщо в бібліографії міститься лише ті дані, які є на титульних сторінках книги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у підрядкових примітках (виносках із цифровим позначенням) або в дужках після слів, до яких стосуються. Часом автори після цитати в тексті ставлять в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки (реферату, статті) вміщують список літератури, на яку було зроблено посилання. При цьому перша цифра в дужках означає порядковий номер книги у списку, а друга – сторінку, з якої взято цитату. Обов’язковою вимогою є послідовне дотримання обраного способу оформлення.

У ділових паперах найчастіше використовують підрядкові посторінкові виноски.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковим: алфавітним, тематичним, хронологічним. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу. Усі відступи від цих правил мають бути обґрунтовані.

Порядок подання відомостей про книжку в бібліографії:

а) автор (прізвище, потім ініціали);

б) назва (заголовок, підзаголовок);

Прізвище автора й назва твору відділяються крапками. Назва твору в лапки не береться. Підзаголовок від заголовка відділяється двокрапкою, рідше крапкою.

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання);

Вихідні дані відділяються від інших відомостей за допомогою тире. Місце видання вказують повністю (Загальноприйнятими є скорочення К. (Київ), М. (Москва), СПб (Санкт-Петербург), Л. (Ленінград)). Потім ставиться двокрапка і без лапок пишеться назва видавництва, через кому позначається й рік видання.

г) в разі потреби зазначається ще й кількість сторінок. (205 стор.)

Якщо це підрядкова примітка, яка стосується вжитої в тексті цитати, то в кінці її обов’язково вказується сторінка, з якої взято наведені слова (С. 108 – 109). Зверніть увагу на загальноприйняті скорочення.

Якщо це стаття, то після її назви використовується спеціальна позначка (//), а далі без лапок називається збірник, газета або журнал, де вона надрукована.

Роль фразеології для збагачення української мови.

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Це уставлені в мові вислови , прислів’ я й приказки , різні жартівливі й анектодичні вирази , крилаті слова тощо . У них відбита глибока мудрість народу ,його вікова культура , боротьба проти неправди , кривди ; виражено ставлення до праці , науки ; засуджується негативні риси людини . Наприклад :Брехнею світ пройдеш , та назад не вернешся ; Під лежачий камінь вода не тече ; Держи язик за зубами ;У чужий черевик ноги не сунь ; Брехня і приятеля робить ворогом ; Гречана каша сама себе хвалить ; У лиху годину узнаєш вірну людину ; Чесне діло роби сміло ; Вірний приятель – то найбільший скарб ; сила то розум – краса людини ; Лінь гірше хвороби ; Де відвага , там і щастя ; Людина світлого розуму . Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є :

Вислови з античної культури : золотий вік ( щаслива пора , епоха розквіту ) ; золотий дощ (несподіване багатство ) ; сіль землі ( кращі люди свого часу ) ;крокодилячі сльози ( удаваний плач ) ; альфа й омега (початок і кінець ) ; сади Семіраміди ( прекрасні місця ) ; Самозакоханий Нарцис ( самозакохана людина ) ; неопалима купина (безсмертя народу ) ; обітована земля (багатий край ) ;

Переклади видатних людей : Краще вмерти стоячи , ніж жити на колінах ( Д. Ібаррурі); Чиста краса , чисте мистецтво ( І. Кант ); Люди , будьте пильні ! ( Ю. Фучик ) ;

Крилаті вирази українських письменників :Убий -- не здамся ( Леся Українка ); Хіба ревуть воли , як ясла повні ? ( Панас Мирний ) ;Нехай не забувають люди , що дурень всюди дурнем буде ( Л. Глібов ) ;Пам’ять серця

( О. Корнійчук );

переклади крилатих виразів російських письменників: Народжений плазувати літати не здатний (М. Горький ); Насмішки боїться навіть той , хто вже нічого не боїться

( М. Гоголь ); У глибині сибірських руд ( О Пушкін ); А судді хто ? ( О . Грибоєдов ) ;

переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути ( В. Шекспір ) ; Усі жанри прекрасні, крім нудного ( В. Вольтер ); Спляча царівна (Шарль Перро) ;

біблійні й євангельські вислови : Повертатися на круги своя ; Прощай ворогам вашим; Маслинова гілка ; Ловці душ Кожний камінь кричить ; Кари єгипетські.

Фразеологічні багатства української мови відбивають глибоку мудрість народу , його культуру , історію . Фразеологізми охоплюють різні сфери життя , є активним засобом людського мислення . У діловому спілкуванні фразеологізми , цитати на підтвердження якоїсь думки , прислів’я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні ( бесіди , лекції , публічні промови ) . В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів , щоб наголосити на тому чи іншому факті , підкреслити щось , а найчастіше – як засіб влучного і образного вираження певного значення , надання мові емоційного забарвлення .